Глобальне відкриття в ПінчукАртЦентрі

У центрі Пінчука глобальне відкриття - 17 лютого тут презентували одразу чотири проекти. Куратори центру, судячи з усього, вирішили відреагувати на закиди наших критиків щодо кількості вітчизняних проектів у цьому арт-закладі. Яких, на наш український погляд, тут справді замало. Так от, у трьох з чотирьох арт-проектах задіяні українські митці. Але не всіма ними ми, українці, можемо пишатись.

Такаші Муракамі. Прикольні квіти, 2008

Вочевидь, цього разу одним махом вирішили декілька ключових питань. Тепер на одному з поверхів будуть експонуватись роботи з колекції центру (проект "Collection Platform 1:Циркуляція"). І розглядати їх (нарешті!) можна буде сидячи на лавці.

До нашої уваги - вже знайомі твори Херста, Кунса, Гормлі, Емін, Муракамі, Мерету, Дойга та Крюдсона, а також - прекрасні Террієн, Х'юм та Прінс, біля яких можна просидіти дуже багато часу.

Річард Прінс. Без назви (де Кунінг), 2007

На рекламному банері над входом до центру - імена художників, представлених у колекції, перелічені за алфавітом, але в експозиції усіх так чи інакше "наших" - Кулика, Савадова, Гнилицького, Чічкана, Ройтбурда - розмістили в окремій залі. Лише світлина Браткова опинилась між фото Гурскі, Гормлі та скульптурою Херста.

Не відомо, чи потрібно тут дошуковуватись особливих смислів - позиції куратора щодо українського мистецтва в контексті світових арт-процесів. Але варто було б спробувати створити цілісну експозицію, в якій наше мистецтво могло б прозвучати як частина загального (безумовно, створеного "з інших молекул"). Тоді проект міг би бути набагато потужніший та глибший.

Кендіс Брайтц. "Королева (Портрет Мадонни)", 2005. 30-канальна відеоінсталяція

"Сьогодні вже немає трансценденції, є лише поверхня для розгортання операцій, гладенька операційна поверхня комунікації", - говорить у "Фатальних стратегіях" Жан Бодріяр. І цю поверхню чи не найкраще ілюструє проект художниці Кендіс Брайтц "Ти + Я".

Гостя із Берліну, авторка веселих фото- та відеоробіт за участю фанатів Брітні Спірс, Майкла Джексона, "Айрон Мейден" і не тільки, запросила до участі тих українських художників, які мають бажання намалювали її портрет.

Кендіс Брайтц, "Пам'ятник Grateful Dead", 2007

Таких виявилось немало і всі вони хутко притарабанили свої роботи в ПАЦ. Зізнаюсь, цей проект Брайтц з українськими художниками - занадто несподіваний для ока. Схоже на те, що в експозицію включили все, що сюди звезли - від виробів з соломки до салонних портретиків Брайтц у квітчастій хустині, пов'язаній на сільський манер. Cловом, картина українського мистецтва - в усій своїй красі.

Наступний вітчизняний проект - персоналка Василя Цаголова, у двох невеликих залах, де тепер постійно будуть експонувати "провідних українських художників", за визначенням куратора центру Екхарда Шнайдера.

Як наголосив сам автор, "проект для мас, тому ключові теми проекту - екологія та тероризм, якими нас постійно годують медіа". Також тут йдеться про те, що боятись потрібно, але не сильно.

Василь Цаголов. Роботи з серії "У страху очі великі"

У ролі жертв терору Цаголову позували його друзі та знайомі (Максима Мамсікова не складно упізнати, хоча він одночасно схожий тут на Федора Бондарчука).

Найвражаючий, четвертий проект ПАЦ - виставка робіт мексиканця Даміана Ортеги, який спеціально для цієї виставки створив у Дніпропетровську декілька об'єктів з металу. Жодної відомої своєї "повітряної" інсталяції Ортега не привіз, оскільки захотів представити себе тут абсолютно новим. (Інсталяціями з розібраними на запчастини автор свого часу викликав хвилю захоплених відгуків у медіа).

Даміан Ортега. Інсталяція "Мойсей", 2007

Ортега - один з найкращих майстрів інсталяції, як на мене. Його твір "Мойсей" - справді адекватна часу і місцю інтерпретація біблійної історії. Мало того, його "Історія інструментів", що завмерли в часі та просторі, виходить далеко за межі промисловості. Тут мова йде швидше про інструмент як окремий наратив, котрий може стосуватись і особистого, і загального.

Тепер в ПінчукАртЦентрі обіцяють постійно проводити одразу по кілька проектів. І мабуть, питання про кількість українських виставок варто залишити в спокої. Ліпше менше, ніж так, як вийшло з Брайтц.

Також відтепер один з постійних напрямків роботи центру - "просвітницька" робота з журналістами на прес-турах та усіма охочими по суботах. Ходіть, слухайте, робіть висновки, якщо вам справді не дає спокою контемпорарі-арт.