Прем'єри тижня: три фільми про мужність

Справжнє кіно, справжня мужність

Коли Коени випустили фільм "Старим тут не місце", більшість критиків зійшлися у думці, що братам вдалося осучаснити і оновити традиційний американський жанр вестерну. У своїй новій картині "Справжня мужність" режисери навідалися на Дикий Захід, проте цього разу звернулися до правдивої класики вестерну.

"Справжня мужність" є екранізацією однойменного роману Чарльза Портіса. У книжці йдеться про14-ти річну дівчинку Метті, яка намагається знайти убивцю свого батька. Злочинець відомий, проте він втік у землі індіанців, а влада містечка, в якому сталося вбивство, заклопотана власними справами і не поспішає повертати його назад.

Метті дізнається, що найкращим "мисливцем" на злочинців є маршал (судовий виконавець) Рустер Коґберн, і вирішує найняти його. Проте Коґберн виявляється товстим неприязним пияком, і дівчинці доводиться вдатися до хитрощів, аби примусити його взятися за справу.

Втім, убивцю шукає не лише Метті - в місті з'являється техаський рейнджер ЛаБеф, який отримає велику винагороду, якщо привезе злочинця в Техас, де той убив сенатора і його собаку. Проте дівчинка хоче, щоб вбивцю повісили у тому місті, де він скоїв злочин. Вона не довіряє Коґберну та ЛаБефу і вирушає з ними в індіанські землі, аби проконтролювати виконання свого замовлення.

Роман "Справжня мужність" був опублікований 1968 року, а вже за рік на екрани вийшла його перша і донедавна найзнаменитіша екранізація із Джоном Вейном у ролі Рустера Коґберна. Картина, знята знаменитим постановником вестернів Генрі Гетавеєм, принесла Вейну "Оскар" та "Золотий глобус".

Стрічка Гетавея, хоч і вийшла на екрани напередодні ери "Нового Голлівуду", залишилася осторонь нових кінематографічних віянь того часу, і зараз виглядає доволі архаїчно. Крім того, творці фільму внесли значні зміни у сюжет роману.

Оповідь у книжці ведеться від імені вже дорослої Метті, а чоловічі персонажі є другорядними, проте творці стрічки зробили все навпаки і значну частину часу віддали Джону Вейну, який на той період вже був легендою кіно. Змінився і фінал історії: дівчина поверталася до "нормального життя", у той час як у романі вона залишалася старою дівою.

Брати Коени зробили свій фільм ближчим до роману Портіса. На перший погляд, "Справжня мужність" сильно відрізняється від інших стрічок режисерів, які завше експлуатували класичні американські кіножанри, створюючи своє, дуже особистісне кіно.

Цього ж разу Коени не граються із жанрами, а фактично створюють найсправжнісінький вестерн із бандитами, законниками, салунами і брутальними чоловіками у крислатих капелюхах. Проте "Справжня мужність" не менш "коенівський" фільм, ніж інші.

Класичний вестерн передбачав чіткий поділ на добро і зло, на ницих і благородних героїв, які наприкінці фільму завжди отримували перемогу. У світі братів Коенів немає жодної однозначності: їхні герої амбівалентні, а фінали суперечливі. Вповні цей світогляд проявився у "Серйозній людині", де герой не міг отримати відповідей на запитання і змушений був лише споглядати за крахом власного життя.

"Справжня мужність" позбавлена однозначності класичного вестерну. Герої картини - самотні загублені душі, на яких не чекає щасливий та піднесений фінал. Кожен тут, як то кажуть, залишається при своїх інтересах. І фільм закінчується не поцілунком у камеру, а хрестом на могилі.

Картина Коенів переповнена ефектними образами, які немов би зійшли зі сторінок якоїсь графічної новели. А камера оператора картини Роджера Дікінса (він співпрацює з Коенами ще з часів "Бартона Фінка") майстерно передає цілком міфологічну атмосферу таємничих індіанських земель.

І у фільмі Коенів головна героїня - вже не єлейна усміхнена дівчина, а сувора й не по-дитячому досвідчена молода особа, яка може бути рівнею будь-якому дорослому чоловіку. Режисери повернули їй головну роль в оповіді, тож усі події картини ми бачимо саме її очима.

Виконавиці ролі Метті, акторці Гейлі Стейнфелд, вдалося зобразити дівчину, яка прощається з дитинством і відкриває для себе дорослий світ, який разюче відрізняється від її уявлень про нього.

Компаньйони дівчинки - Рустер Коґберн (Джеф Бріджес) і ЛаБеф (Метт Деймон) також не схожі на чистеньких ковбоїв із класичних вестернів (хоча вони і не пітні волоцюги Серджіо Леоне). Це великі, неохайні і цинічні чоловіки, які, однак, стають на бік безстрашної Метті.

Зрештою, картина Коенів, як і роман та класична екранізація, задають глядачам одне й те саме запитання - "хто із героїв може похвалитися отою "справжньою мужністю?". І режисери залишають його відкритим для глядача.

Проте зрозуміло одне - батьківському патріархальному закону Джона Вейна немає місця у вестерні Коенів. Часи змінилися, і образ Дикого Заходу разом із ними.

Оцінка фільму 5 з 5

У Росії кіно військове все ще залишається патріотичним

"Тиха застава" знята за мотивами однойменної повісті Валерія Поволяєва і базується на реальних подіях. Сайт картини повідомляє, що російські військові влітку 1993 року 11 годин вели бій із афганськими та таджикськими бойовиками і втратили 25 чоловік. Шість солдатів були удостоєні звання Героя Російської Федерації, четверо з них - посмертно.

Зрозуміло, що найважливішою частиною цієї картини мав бути, і зрештою є, бій із бойовиками, проте година екранного часу присвячена мирним будням. Проте це найгірша частина фільму, бо творчі потуги авторів картини виглядають настільки вимушено і фальшиво, що їх можна навіть звинуватити у неповазі до загиблих.

Сюжет виглядає так. 1993 рік. Мирно минають дні російської прикордонної застави на кордоні Таджикистану й Афганістану. Вона ніби загублена у просторі та часі і над нею все ще майорить радянський червоний прапор, а на плацу стоїть скульптурне зображення карти СРСР. Та й мешканці застави живуть "єдиною інтернаціональною родиною".

Солдати гуртом майструють баню, полюють на кабана та обмінюються загалом невинними жартами на еротичну тематику. Вони картинно та голосно сміються, у фільмі чути завивання старого патефона, який ніби з'єднує давні героїчні радянські часи із непростим сьогоденням, і за кадром часто звучить ніжний голос балалайки.

У кишлаку біля застави мешкає російська вчителька із онучкою Юлею, яка закохана у начальника застави Панкова. У свою чергу, Юлю сватає місцевий мешканець Файзулло, який згодом виявиться терористом. Не отримавши згоди на шлюб, бандит намагається викрасти дівчину, проте за неї заступаються російські прикордонники. Таким чином, усі подальші події, включно з атакою на заставу, виглядатимуть винятково як помста сексуально стурбованого місцевого мешканця за свою невдачу.

Творцям "Тихої застави" якимось дивом вдалося зняти чи не типовий радянський військово-патріотичний фільм, в якому ідеологія завжди заступала реалізм військових та воєнних буднів.

У картині присутній увесь традиційний "набір для військово-патріотичного фільму": "святі кордони батьківщини", мудрий начальник застави, який "нутром чуєт" наближення небезпеки, мужні вояки, які рятують мирних мешканців, добрий та відданий російському брату хохол-старшина, кумедний, але добродушний "чурка", а також "солдатікі-рєбятушкі".

На другому плані топчеться мирне населення, представлене наляканими бабами, галасливими дітьми та російською вчителькою, яка символізує собою "Родіну". Прикметно, що ніхто з героїв не хоче полишати небезпечного регіону, навіть дівчина Юля, чиїх батьків "зарізали у місті на зупинці". Втім, таку поведінку легко можна списати на "загадкову російську душу".

Загалом, фільм настільки дикий та абсурдний, що дивитися його без сміху неможливо. Особливо радують "глибокодумні" діалоги героїв, супроводжувані незмінною балалайкою.

Схоже, що "Тиха застава" - це середньоазіатський варіант фільму "Ми з майбутнього 2" з важливим уточненням: творці цього фільму аж ніяк не вірять у перевиховання "бандитів". Вони більше довіряють гвинтокрилам та кулеметам.

Оцінка фільму 0,5 з 5

Подорож для хлопчиків в обидва боки

Середина другого століття нашої ери. Молодий центуріон Марк Флавій Аквіла (Чаннінґ Татум) отримує призначення у Британію. Він має намір розгадати таємницю загибелі п'ятитисячного Дев'ятого легіону, яким керував його зниклий батько. Двадцять років тому з походу на Північ Британії не повернувся жоден солдат, штандарт легіону - золотий орел - безслідно зник, а батько Марка зажив слави боягуза, який не вберіг реліквію.

Разом зі своїм рабом-бригантом Ескою (Джеймі Белл) Марк вирушає на пошуки орла. Він мріє відновити честь свого роду. Ця подорож є смертельно небезпечною, адже на Півночі, за стіною Адріана, що розділяє Pax Romana і варварів, живуть дикі племена, які ненавидять римлян.

Шотландець Кевін Макдональд ("Останній король Шотландії") цього разу зазирнув у дуже далеке минуле своєї батьківщини. Фільм базується на дитячому романі британської письменниці Розмарі Саткліф "Орел дев'ятого легіону" (1954), проте історичне підґрунтя в нього цілком серйозне - римський Дев'ятий іспанський легіон справді зник під час походу на Північ Британії у 117 році нашої ери.

Втім, дух дитячого роману для хлопчиків із фільму нікуди не подівся. Тут тобі і зародження ніжної дружби між головними героями, і повна відсутність дівчат у найближчому радіусі, і битви із жорстокими розмальованими дикунами, і небезпечні пригоди, і захоплююча подорож на край світу.

Звісно, цей фільм важко дивитися, не маючи на увазі його очевидний гомоеротичний підтекст (особливо в епізоді, коли хазяїн та раб міняються місцями). Проте 1954 року, коли був виданий оригінальний роман, гомосексуалізм у Британії ще карався законом, тож таких асоціацій тоді, мабуть, не виникало.

Та якщо не звертати уваги на ці деталі, "Орел дев'ятого легіону" виявляється непоганим пригодницьким фільмом для відпочинку. Якщо вам подобаються хлопці в коротких туніках, блискучі обладунки, бій барабанів, величні краєвиди Шотландії і сцени переслідування у стилі "Апокаліпто" Мела Ґібсона - ласкаво просимо на фільм.

Оцінка фільму 3,5 з 5