Кінопрем'єри: еротика по-данськи, кохання по-російськи та пристрасті по-італійськи

"Чоловік у пошуках еротики"

Данського документаліста Йорґена Лета називають режисером-романтиком. Йому сімдесят три і майже за п'ятдесят років у кіно він зафільмував чотири десятки документальних картин різної тематики. Втім, Йорґен Лет справжній універсал - він працював журналістом та коментатором на велоперегонах, служив дипломатом на Гаїті та видав кілька збірок поезій.

Він ввійшов в історію данського кіно як документаліст-експериментатор, який уславився низкою стрічок-портретів про видатних діячів мистецтва і спортсменів та фільмами про спорт. Своє захоплення велоспортом він виразив у стрічках "Едді Меркс поряд з чашкою кави" (1973), "Зірки та водоноси" (1973), "Неможливий час" (1975), "Неділя у пеклі" (1977).

Йорґен Лет прийшов у кіно на початку 1960-х. Після перших короткометражок він захотів отримати кінематографічну освіту, але його не взяли у кіношколу, пояснивши свою відмову тим, що він і так достатньо кваліфікований. Згодом Лет очолив групу режисерів АВСіnema і став викладати у тій самій кіношколі, куди його не прийняли.

Лет не визнає жодних обмежень і водночас наголошує, що основа його роботи - дотримання правил. Щоправда, для кожної нової картини він вигадує і нові правила. Робоче кредо Лета проголошує, що фільм - це низка зображень, зібраних разом у вільній послідовності, проте аж ніяк не історія чи сюжет.

Як і належить справжньому романтику, весь час подорожує світом, використовуючи нові враження для створення своїх фільмів. Лет вивчав антропологію в університеті, тож завжди дуже уважний до особливостей чужих культур (зокрема, він знімав фільми у США, Китаї, на Гаїті, а також у рідній Данії).

В 1991 році режисер перебрався на Гаїті, довгий час працював там на дипломатичній службі, яку був змушений покинути через секс-скандал, в якому була замішана 17-ти річна місцева дівчина.

На початку 2000-х Лет взяв участь у зйомках картини "П'ять перешкод" (2003), яка була ініційована Ларсом фон Тріром. Лет мав перезняти свою знамениту короткометражку "Ідеальна людина" (1967) п'ять разів, враховуючи різні обмеження, які щоразу накладав на кожен рімейки Трір. Свою нову картину Лет також зняв у співпраці із Тріром - той став продюсером фільму.

"Чоловік у пошуках еротики", вочевидь, навіяний тими таки "П'ятьма перешкодами". Принаймні, перші кадри засвідчують, що його робочою назвою була "Неідеальна людина у пошуках еротики". У стрічці 1967 року Лет намагався розібратися, з чого складається ідеальний чоловік та ідеальна жінка. В своїй останній роботі 73-х річний режисер досліджував власний еротичний ідеал.

Лет виявився вірний своїй природі - він вирушив у подорож, аби детально дослідити місцевих красунь, оглянути кожен сантиметр їхнього тіла, любовно роздивитися пипки на грудях та ніжні кучерики лобкового волосся. Лет проїхав Гаїті, Сенегал, Філіпіни, Панаму, Аргентину та інші країни, проводячи кастинги в різних містах. Кожна акторка повинна була знятися у готельному номері оголеною і прочитати один і той же текст.

Час від часу в кадрі з'являвся сам режисер, зізнаючись, що не уявляє, чого шукає і як саме має виглядати його картина. Образ майбутньої стрічки вимальовувався у нього поступово, впродовж років зйомок. "Чоловік у пошуках еротики" вийшов меланхолійним та статичним. У стрічці чимало стоп-кадрів, а камера майже не рухається.

Загалом, картина нагадує пристойний варіант знаменитих порнокастингів Вудмана, де замість сексу із претендентками режисер веде розлогі філософські бесіди на тему жіночої природи. Втім, його запити у цьому питанні доволі обмежені, адже Лета насамперед цікавить прекрасне тіло, і аж ніяк не прекрасна душа.

Його жінки - фактично безсловесні істоти, вони відкривають рота тільки для того, щоб прочитати написаний режисером текст (там, зокрема є такі фрази "Я жінка, одна з найпривабливіших...незмінно вірна та незмінно чутлива"), або ж зізнатися йому в коханні. Єдина активна та незалежна дівчина, яка з'являється на кастингу, лякає режисера, і він надає перевагу іншій кандидатці.

Лету все одно, хто перед ним - Шилейн чи Рохайя - вони всі зливаються в одне мерехтливе марево дуп, пипок та лобків. Зрозуміло, що такий піддатливий матеріал режисер не міг знайти у емансипованій Європі, тому шукав своїх муз у "екзотичних країнах" та навіть Східній Європі (зокрема, він відвідав столицю східноєвропейського психоаналізу Любляну).

Та схоже, що його депресивна подорож була лише способом прощання із справжнім коханням, яке минулося ще десять років тому. Дівчина, за якою він так тужить - молода і симпатична, тіло її пружне та привабливе. Вона охоче роздягається і навіть кохається на камеру. Не знаю, як там із природою еросу, але який саме тип дівчат подобається Йорґену Лету ми таки дізналися.

Оцінка фільму 4 з 5

Єднання Чіжика з Пижиком

Третя частина російської комедії "Кохання-зітхання" може претендувати на відкриття нового жанру - сімейно-патріотичного кіно.

У першій серії фільму тілами мінялося подружжя, в другій - батьки та їхні маленькі діти, а в третій части до них приєдналися дідусь та бабуся.

Подружжя Голубєвих (Гоша Куценко та Крістіна Орбакайте) спіткало нове випробовування - до них несподівано приїздить батько Андрія (Владімір Мєньшов) та матір Марини (Лія Ахеджакова), які ненавидять один одного ще з дня весілля. Мама - рафінована інтелігентка та музейна працівниця - називає тата-полковника "солдафоном", а він її - "мимрою".

Також теща недолюблює зятя, і шкодує, що її дочка не знайшла собі такого чоловіка,

як Сократ (зважаючи на непрості стосунки давньогрецького філософа із дружиною - це звучить особливо дивно). Пристрасті в домі зростають, аж поки в гості до Голубєвих не заходить доктор Коґан і не міняє місцями старше та середнє покоління.

Тоді дітей спішно відправляють на дачу, а дорослі, маючи досвід двох попередніх серій, сумирно обмінюються обов'язками, доки Коґан не поверне все як було. Марина у тілі своєї матері зустрічається із подружками, а Андрій замість батька проводить бойові навчання, попередньо записавши на долоні, як відрізнити генерала від лейтенанта.

Якраз в ці дні має відбутися передача дорогоцінного комплекту яєць Фаберже із музею, в якому працює Марина, в руки іноземних галеристів, а юридично затвердити весь процес повинен Андрій. Свати отримують завдання не провалити операцію і зберегти кар'єру своїм дітям. Та у батьків є власний погляд на те, як мають чинити їхні нащадки.

Тато-офіцер вважає, що нема чого віддавати «наші яйця» в руки іноземців, а мама-інтелігентка наполягає на додаткових дослідженнях комплекту, оскільки вважає, що він зберігає таємницю невідомого рукопису Чайковського.

І як завжди, правда на боці старшого покоління. Іноземці виявляються шахраями, а Голубєви отримують урок чесності та патріотизму.

Таким чином, кінцевою метою стрічки "Кохання-зітхання 3" є не просто возз'єднання родини, але й цілого народу, штучно розділеного на «простолюд» та «інтелігентів». Навіть відома народна пісня про Чіжика-Пижика, який пив горілку на Фонтанці, виявилася, значно ближчою до російської музичної класики, ніж вважалося досі.

Два покоління Голубєвих шукають не просто втрачений рукопис Чайковського, а саму душу Росії, яка значно важливіша за якісь там яйця. Своїми стараннями вони возз'єднують різні часи та соціальні верстви, а також буквально закривають вікно в Європу, по-своєму розквитавшись із Петром І. У цьому фільмі Москва - столиця традиції - перемогла вільнодумний прозахідний Петербург.

У всьому іншому "Кохання-зітхання 3" - типова російська комедія із напрочуд штучною колізією та сюжетними ходами, дуже специфічним гумором та маханням руками замість акторської гри.

Оцінка фільму 2 з 5

"Дев'ять"

Новий фільм Роба Маршалла, відомого за мюзиклом "Чикаго" та мелодрамою "Мемуари гейші". Минулого року картина "Дев'ять" була номінована на чотири "Оскари" (за музику, декорації та костюми, а також за "жіночу роль другого плану"), та не отримала жодного.

У стрічці йдеться про талановитого італійського режисера Ґвідо, який переживає творчу кризу і намагається розібратися у почуттях до всіх своїх жінок: колег про роботі, померлої матері, коханки, дружини та повії, яка навчила його усім тонкощам сексу.

Якщо вам цей сюжет щось нагадує, то ви не помилилися: "Дев'ять" - це переспів знаменитої стрічки Федеріко Фелліні "8 ½", знятий у жанрі мюзиклу. Це, до речі, не перший подібний рімейк картини італійця. 1966 року хореограф Боб Фосс поставив на Бродвеї мюзикл "Мила Чарі ті", який базувався на "Ночах Кабірії", а 1969 року він був екранізований.

"Дев'ять" - також екранізація бродвейської вистави. Перша постановка відбулася ще 1982 року і здобула п'ять премій "Тоні", а друга була поставлена 2003 року і отримала дві премії "Тоні". У новішій версії спектаклю режисера Ґвідо зіграв Антоніо Бандерас, в екранізації Роба Маршалла цю роль втілив Деніел Дей-Льюіс. Також у фільмі знялися Маріон Котійяр, Пенелопа Крус, Ніколь Кідман, Джуді Денч, Кейт Гадсон, Софі Лорен і Ферджі.

"Міняючи реальність"

Режисерський дебют автора сценарію "Дванадцяти друзів Оушена" та "Ультиматуму Борна" Джорджа Нолфі. У головних ролях: Мет Деймон, який і уславився роллю Борна, а також Емілі Блант, відома за стрічками "Диявол носить Прада" та "Молода Вікторія".

Стрічка "Міняючи реальність" створена за мотивами короткого оповідання Філіпа К .Діка "Бюро коректування". В оповіданні йшлося про дрібного клерка, який раптом дізнався, що реальність -лише ілюзія, а світовий порядок створюють невідомі люди, які живуть на небесах.

Нолфі, який також був сценаристом стрічки "Міняючи реальність", залишив від твору Діка лише працівників "Бюро коректування", а головних героїв вигадав заново, як і їхні пригоди.

У стрічці йдеться про молодого політика Девіда, який випадково знайомиться із симпатичною та розкутою танцівницею Елізою. Вони зустрічають у чоловічому туалеті перед тим, як Девід має проголосити промову. Дівчина дає йому кілька порад щодо виступу, і, скориставшись ними, Девід зачаровує публіку. Він мріє ще раз зустрітися з Елізою, тим більше, що в першу ж зустріч між ними виникла справжня пристрасть.

Та проти їхнього кохання рішуче налаштоване "Бюро коректування", яке, насправді і творить нашу реальність. Девід має обирати між коханням та своєю кар'єрою. І він вирішує кинути виклик всесильному бюро.

"Скажені перегони у 3D"

Свіжий бойовик із Ніколасом Кейджем у головній ролі. Батько повертається з того світу, аби відомстити за вбивство своєї дочки та врятувати землю від всесвітнього зла, залишаючи за собою гори трупів.

Режисером цієї картини є канадський горормейкер і за сумісництвом постійний монтажер Веса Крейвена Патрік Люссьє. Зокрема, він відомий своїми стрічками "Дракула 2000", "Білий шум 2: Світло" та "Мій кривавий Валентин у 3D".

У США ця стрічка дуже невдало стартувала у прокаті, а на rottentomatoes рейтинг критиків складав всього 47%.