8 жінок у свіжих книжках

15
8 березня 2011

Нобеліантка

Герта Мюллер "Гойдалка дихання"

Герта Мюллер - Нобелівський лауреат 2009 року. Її роман "Гойдалка дихання" переклала Наталка Сняданко.

"Гойдалка дихання" - текст непростий. На жаль, одними з перших у очі кидаються галицизми в перекладі. Тобто український текст потребує бодай досвіду читання слів "підколінник", "маринарка", "обцаси", "фотелі" та інших...

 
Попри цю ваду, роман "Гойдалка дихання" точно принесе в український контекст зовсім нове письмо.

Роман складається з коротких розділів. У кожному - епізод життя "випадково зібраної разом публіки". Ця "публіка" складається з етнічних німців, які в 1945 році опинилися на Сході України. Комуністична Румунія вислала їх на відбудову СРСР.

В центрі подій 17-річний хлопчик Леопольд Ауберг, якого теж депортували. Саме його голос звучить у романі. Перед очима оповідача-персонажа та читача промайнуть перукарі та керівники табору, селяни та проститутки, ринкові торгаші та порядні німецькі родини. 

А ще - лейтмотив кохання (?) до ув'язненої Беа Цакель. Її білі коси являтимуться Леопольду в багатьох сценах таборового та вільного повоєнного життя. Ще одним наскрізним образом є Янгол Голоду.

Попри всі жахи описаних трудових радянських буднів, у романі немає відсторонених монологів про несправедливе життя.

Роман Герти Мюллер - чудовий взірець роману-переосмислення болісного історичного минулого. Тут немає чорного та білого, немає жертв і катів. "Всі винні" - саме такий висновок робить Леопольд Ауберг після чергового травматичного таборового досвіду. Цю історію можна було би писати від імені персонажа будь-якого походження.

Роман сподобається всім шанувальникам теми "втраченого покоління" та любителям нетривіальних некарикатурних історичних романів. Чудово виглядатиме на поличці книжок Нобелівських лауреатів.

Совість

Ліна Костенко "Річка Геракліта"

З іменем Ліни Костенко пов'язана низка мемів. Загальним місцем стало твердження про її непублічність. Поетеса їздить у Чорнобиль, пише нові тексти, але не дає інтерв'ю та взагалі дуже обмежує свої контакти зі ЗМІ.

 
Натомість у тіні залишається особистий світ. Особливо найновіші його зміни. Адже поезія Ліни Костенко не перевидавалася легально (крім книжок "Берестечко" та "Гіацинтове сонце").

"Річка Геракліта" - дзеркало, де відбите нове обличчя поетеси, обличчя жінки, її слабкостей і таємниць. А ще - шанс зазирнути в творчу лабораторію автора.

Геракліт - ім'я давньогрецького філософа. Саме він зрозумів, що "все тече, все змінюється". Саме він додав, що "не можна двічі ступити в одну річку". Збірка "Річка Геракліта" - своєрідна спроба в ту річку таки вступити.

В передмові донька поетеси Оксана Пахльовська розповідає про історію появи цієї збірки та її концепцію. Виявляється, метою було створити новий образ Ліни Костенко - не так громадського діяча, як жінки.

Згідно з легендою, спочатку тексти до збірки добирали потай. Це тільки згодом Ліна Костенко вподобала концепцію та додала 50 нових поезій у книжку. Вони дають змогу побачити, куди рухається живий класик. До речі, в мережі доступна цілком легальна trial-версія.

Книжка точно сподобається шанувальникам поезії Ліни Костенко, а також неофітам. Гарно виглядатиме на полиці поруч із іншими збірками віршів поетеси та її романом "Записки українського самашедшого".

Співрозмовниця

Оксана Забужко, Юрій Шевельов "Вибране листування на тлі доби: 1992-2002"

Цитата: "писано, рік за роком, двома співрозмовцями, один із яких ріс, другий старівся, яких від початку розділяла, здавалось космічна відстань - не просто в 52 роки, а в кілька історичних епох і культурних материків, - і які, проте ступінь по ступню, спотикаючись та набиваючи синці й ґулі (не без того!), навзаєм слугуючи одне одному гідом по незнайомих територіях, з двох кінців ту відстань між собою долали, прокладаючи у такий спосіб міст через вириту ХХ століттям прірву української історії, - аж до смерти одного із них".

 
Рідкісний для української літератури жанр - епістолярій. Крім того, це не просто епістолярій двох випадкових свідків доби. Це розмова двох осіб, де кожна володіє унікальним досвідом.

Листи Забужко та Шевельова допоможуть згадати (або  відкрити для себе) десятиліття історії. На відміну від нашумілих "Записок українського самашедшого", тут маємо не фіксацію потоку новин із есхатологічними коментарями. Листування Забужко та Шевельова містить низку суто особистих історій та оціночних суджень.

Читання захоплює. Рецепт дуже простий - приязнь і довіра співрозмовників один до одного. Після котрогось із листів усе починає скидатися на хороший серіал із гарним сюжетом і впізнаваними живими героями.

Крім суто емоційних відчуттів, варто сподіватись і на поживу для розуму. Юрій Шевельов є надто невідомою в Україні постаттю. "Вибране листування" може стати першим кроком до відкриття його праць.

Книжка потребує уважного читання через детальні примітки з коментарями Оксани Забужко. "Вибране листування" сподобається нелінивим читачам, фанам Забужко і/або Шевельова, а також шукачам нових нікому не відомих фактів.

Гарно виглядатиме поруч із "Хроніками від Фортінбраса" та епістолярними романами. До речі, чудовий привід перечитати "Нову Елоїзу" Руссо, "Персидські листи" Монтеск'є чи "Небезпечні зв'язки" Шодерло де Лакло.

Puzzle

"Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників"

 
Попри сувору академічну назву, перед вами - збірка 15 п'єс Лесі Українки. Тобто в одній книжці вміщено чи не весь драматургічний доробок письменниці.

З іменем Лесі Українки в пересічного українця не так уже й багато асоціацій. Досвітні вогні, лісова пісня, Мавка, гостя криця. Ну і ще, напевно, "Notre-Dame d'Ukraine".

"Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників" дає шанс "убити" в собі (пост)радянську вчительку української мови та літератури. Шанс забути про штампи. Адже кожну з 15 п'єс супроводжує професійний коментар сучасних літературознавців.

Відтак маємо справжній puzzle. Як драми Лесі Українки відрізняються, так і погляди фахівців зовсім різні.

Схожий ефект парадоксально виникає при розгляданні обкладинки. Візерунки в стилі Альфонса Мухи та art-nouveau уже давно приїлися. Натомість увесь цей кітч непогано ілюструє сучасні деформації образу поетеси.

Книжка точно сподобається любителям класичної літератури взагалі чи текстів Лесі Українки зокрема. А ще її вподобають бібліофіли: "Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників" вийшла зовсім невеликим накладом.

Гарно виглядатиме на поличці поруч із багатотомником Лесі Українки чи з "Notre-Dame d'Ukraine" Оксани Забужко.

Герої(ні)

Євгенія Кононенко "Героїні та герої"

 
Тут вміщено статті, колонки та есеї Євгенії Кононенко. Всі вони вже десь і колись публікувалися. Визначити спільну тему книжки важко. "Героїні та герої" розпадаються на три незалежні один від одного шматки. Тобто на цикли "Міфи й непорозуміння", "Знаменитості. Герої. Кумири", "Скалки київських фресок".

"Міфи й непорозуміння" прийдуться до смаку любителям "Новел для нецілованих дівчат" Євгенії Кононенко. Натомість "Скалки київських фресок" присвячені, звісно ж, Києву.

Есеї циклу вражають підкреслено зверхнім ставленням до приїжджих і до спальних районів від Троєщини до Теремків. Есей "Стойбище людське з асфальту й бетону" викликав у мене особливо суперечливі почуття. Склалося враження, що мешканці спальних районів винні в тому, що на Подолі чи Хрещатику не всі помістилися.

Зате "Знаменитості. Герої. Кумири" - дуже симпатичний цикл. У легкій манері Кононенко намагається дослідити секрети та особливості популярності Лесі Українки, Марусі Чурай, Ліни Костенко, Оксани Забужко. Звісно, не йдеться про глибокий аналіз, але для окреслення загального горизонту - цілком достатньо.

Шкода тільки, що в есеї не увійшли зауваження стосовно останніх подій навколо сучасних персоналій. Попри це, Євгенія Кононенко дуже слушно звертає увагу на особливості літературної популярності по-українськи. Непогрішимість, скромність, пророцтво, месіанство тощо.

Книжка читається дуже швидко. Сподобається шанувальницям Євгенії Кононенко. Можливо, не сподобається шанувальницям Лесі Українки, Марусі Чурай, Ліни Костенко, Оксани Забужко. Гарно виглядатиме на поличці з есеїстикою.

Аніме

Ольга Хоменко "Японська історія. Kyiv Tokyo Love Story"

Обіцяної "Love Story" ви не знайдете.

 
Зовсім навпаки - текст присвячено історії розлучення. На 281 сторінці письменниця розповідає, як аспірантка-японістки, котра вже довгий час живе у Токіо, розлучилась  із невірним чоловіком, який залишився в Києві.

Власне, тут є все, за що недолюблюють тексти сучасних молодих україномовних авторів.

"Я" в центрі оповіді, любовні переживання як центральна сюжетна лінія, вкоріненість у деталі особистого життя, нотки самозамилування в тексті. А ще - дивна звичка називати "романом" будь-який текст.

З іншого боку, тут є щось невловимо миле. Воно криється насамперед у образі Японії. Чи не вперше в україномовну молоду прозу так рішуче проник Схід.

Це не міф про Схід і особисті фантазії на тему того, що Сходом можна вважати. Навпаки - в "токійських" розділах постає дивовижна реальність. Вона екзотична, звісно, але чомусь дивовижно знайома та звична. Тому що жива.

І ще новинка - історія розлучення. Не юне кохання неповнолітніх хлопчиків і дівчаток, а руйнування 10 років шлюбу. Щоправда, на цьому тлі доволі дивно виглядає подекуди інфантильний тон оповіді.

Це книжка на один вечір. Її можуть вподобати ті, хто виходить з депресії після невдалої "Love Story". А ще ті, хто слідкує за молодим українським романом. Після прочитання поставити на поличку book crossing.

Клеопатра

Stacy Schiff. Cleopatra: A Life

 
Книжка Стейсі Чіф "Клеопатра: Життя" вийшла лише в листопаді 2010 року. Але вже потрапила на верхівку усіх можливих рейтингів американської нехудожньої літератури.

Якщо персонаж біографії очевидний, то про автора український читач знає дуже мало.

Стейсі Чіф - знаний біограф. У 1999 вона отримала Пулітцерівську премію за біографію  Віри Набокової "Véra (Mrs. Vladimir Nabokov)".

Коником письменниці є пошук незвичайного погляду на відому особистість. Клеопатра у очах Стейсі Чіф - мало чи не залізна леді. Маргарет Тетчер і Анна Вінтур у одному флаконі.

Критики хвалять письменницю за створення правдоподібного історичного тла та деталізованого портрету Клеопатри. Сама ж біограф говорить, що мала створювати біографію на основі нечисленних фактів. Їх умовно можна поділити на "імовірно так і було", "дуже імовірно, що так і було" та "точно було саме так".

Книжка точно сподобається любителям біографій і всім, хто цікавиться історією однієї з найвидатніших правительок. По-моєму, чудова тема для читання на 8 березня.

Дивачка-маніачка

Стіг Ларссон "Міленіум"

Лісбет Соландер - чи то дивачка, чи то маніячка. Вона любить гратися не тільки з вогнем, але й із зіпсутими чоловіками. Особливо з тими, хто ненавидить жінок.

Доля постійно зводить Лісбет із симпатичним журналістом і головним редактором журналу "Міленіум" Мікаелем Блумквістом, котрий веде журналістські розслідування білих плям вищих чинів Швеції. Діапазон його тем чималий. Тут і колабораціоністське минуле Швеції, і банківські махінації, і наклеп, і сексуальна агресія.

Трилогію-бестселер "Міленіум" Стіга Ларссона дуже полюбили читачі з усього світу. В рейтингах продажів книжка впевнено тримає перші місця і в США, і в Європі, і на Amazon.

 

Зовсім нещодавно вся трилогія вийшла українською мовою. Щоправда, ні для кого не секрет, що ці романи перекладені з невідомо якої мови. Але з іншого боку - чим не привід вивчити шведську мову на дозвіллі?

Трилогія сподобається любителям гарно закрученого сюжету без зайвих інтелектуальних викрутасів. Можна сміливо ставити  на полицю поруч із книжками Дена Брауна та інши

powered by lun.ua