Книжки квітня: Курков, гарем і ніжність

20
2 травня 2011

Промайнув квітень. Тобто добігає кінця весняне загострення українського книговидання. Тепер нові книжки з'являться не скоро. Звісно, на травневі свята книжок вистачить. Але варто потроху затягувати паски.

Десь до середини серпня."Українська правда. Життя" зібрала непоганий урожай свіжих книжок. До речі, власну книжку також - збірку інтерв'ю "33 герої укрліт". Про інші новинки читайте нижче.

Наталка Сняданко. Гербарій коханців (Клуб сімейного дозвілля)

В центрі подій роману - з десяток персонажів різного віку та походження. Їхні життєві нитки оповідач снує та переплітає дуже старанно. Незвичайні поєднання темпераментів і світоглядів стали гарною закваскою для роману.

 
Шарм роману "Гербарій коханців" - у спокійній манері оповіді, де немає здивування чи осуду. Тільки відсторонено розказані історії взаємин Ірини, Олени, Ореста, Петра, Степана та інших.

З особливостей роману не можна не зауважити його звучання à la Тарас Прохасько. Є пасажі, котрі просто змушують відкривати "НепрОстих" і шукати потрібні цитати. До речі, є плітка, що в образах персонажів Петра та Степана було втілено братів Прохаськів - Тараса і Юрія. Але це тільки плітка. В кожному разі, можливо, немає сенсу шукати прототипів?

Крім "родзинок", у романі є вставна історія тети Амалії - далекої родички Ореста. Тета Амалія з дитинства вирізнялася активною життєвою позицією. Вона займалася науками та мистецтвами, а ще була талановитим менеджером і мислителем. І калікою - в неї була тільки одна молочна залоза.

Одного разу тета Амалія якось придумала зібрати свій власний гарем. У ньому такою собі комуною жили б лише чоловіки. І тільки неповноцінні, тобто ті, в кого є певні вади фізичного розвитку.

Збочення? Хто знає. Бо за сюжетом глухонімі та горбаті, сліпі та безногі виявилися досконалими коханцями. З часом господиня Амалія перевезе їх у Париж, де відкриє бордель для жінок. Його працівники займатимуться втіленням найсміливіших анонімних жіночих фантазій.

Щоденник тети Амалії в тексті присутній ніби випадково. Перипетії роману, здається, аж ніяк із ним не пов'язані. Але в персонажа Амалії є персонаж-двійник - Ірина.

Її біографія - низка чоловіків і досвідів співжиття з ними. Все почалося з тривалого мезальянсу з набагато старшим Орестом. Далі - відмова виходити заміж за підстаркуватого кавалера. І доля вільної жінки, котра винятково на власний розсуд обирає тих, із ким (не) жити.

Це той самий гарем чоловіків. Але без каліцтв. А може і з ними. А як іще можна назвати специфічні психіки кожного з персонажів чоловічої статі?

Роман "Гербарій коханців" місцями шокує. Тут озвучено низку речей, про які нібито "не говорять". Місце інвалідів у суспільстві, мезальянс, релігійні секти, фанатичне православ'я, особиста гігієна пострадянської людини, стереотип "справжнього" чоловіка та "справжньої" жінки.

Новий роман Наталки Сняданко - чудова протиотрута. Це рідкісне для сучасної української літератури чтиво. В цьому романі немає ні слова про політику та жодної дражливої політико-історичної абревіатури. Книжка сподобається всім, хто втомився від розмов про Шевченківську премію.

Олена та Юлія Чернінькі. Хутір розбещених душ (Піраміда)

Вже давно хотілося почитати чийст дебют. Дочекалися - почитали.

Знаєте вислів про "Всі дурні, а я д'Артаньян"? Фабулу роману сестер Черніньких легко можна звести до цієї фрази.

 

Але це було би надто просто. Все ж таки юні письменниці написали 226 сторінок. Невже там тільки про д'Артаньянів? Ні, не тільки. Тому виникає цілком природне запитання - що під палітуркою?

Під палітуркою - історія декількох мешканців такого собі західноукраїнського міста Л. Поруч із ним, у паралельному всесвіті, існує хутір Х. Цей населений пункт є задзеркаллям міста Л.

Хутір населяють неприкаяні душі без надії на спасіння та потворні гноми-кати. Відтак хутір Х. постає таким собі пеклом.

На перший погляд, ці декорації виглядають доволі перспективними для створення захопливого вигаданого світу. Але творці міста Л. та хутора Х. роблять найбільшу помилку, яку тільки можна собі уявити. Вони ділять усіх персонажів на "праведних" і "грішних".

За сюжетом, у місті Л. проживають грішники. Після накопичення певної критичної маси гріхів їхні душі починають гнити та неприємно пахнути. Щойно це трапляється, потойбічний священик-самогубець промовляє чарівні слова. І душа грішника потрапляє до хутора Х., де з неї знущаються гноми.

Паноптикум грішників дуже типовий: п'яниці, сластолюбці, сутенери, зрадливі подружжя, вбивці та інші прекрасні люди. Щоправда, сумно, що вони всуціль намальовані чорними фарбами. Письменниці не зробили жодної спроби розібратись у причинах "гріховної поведінки" своїх персонажів. Тут карикатурність замість психологізму.

Щоправда, Зло, попри карикатурність і підкреслено чорні фарби, живе. Сестрам Черніньким надзвичайно вдалися трешові сцени. Судячи з роману, описи злягання, випорожнення та жорстоких тортур - їхній "коник".

Особливо влучними вийшли гротескні образи "поганих" у розділі про трудові будні хору "Марево Карпат". Тут і розпусний керівник хору, і хтиві зірки місцевого розливу. І хлопчики-красунчики, що зваблюють бухгалтрис клімактеричного віку заради регулярних безкоштовних домашніх обідів.

Контрастом до образів Зла в романі мали бути персонажі Мефодія та Домініка. Це своєрідні Євангеліст і Месія відповідно. На жаль, їхні діалоги неживі, шаблонні та наповнені довгими високопарними моралізаторськими поезіями. Відтак комунікативної мети письменниці не досягнули. Ну не виглядає таке Добро привабливо.

Найбільше в романі "Хутір розбещених душ" мене вразив тон оповіді. Російською мовою така інтонація називається "брюзжание".

Цьому роману не завадив би уважний і наполегливий редактор. Він би порадив викинути з тексту неякісні вірші, "порізав" би надто снобські фрази та допоміг би трохи оживити образи Мефодія та Домініка. Ці двоє, до речі, здається, списані з булгаковського Ієшуа. Хоча й позбавлені його харизми.

Тепер усім зацікавленим варто запастися попкорном і трохи почекати, чи буде наступний роман сестер Черніньких. Можливо, "Хутір" виявиться черговим одноразовим актом фетишизму від молодих авторок. Якщо буде друга книжка, стане ясно, чи є прогрес, чи таки пацієнт "скорее мертв".

Андрей Курков. Форель à la нежность (Фоліо)

Сьогодні як ніколи пересічні читачі стежать за висловлюваннями улюблених письменників. Особливо за тими, що стосуються політики. На цю тему поговорили, здається, всі знакові персоналії сучасної української літератури.

Існує чимало аналогічних збірок інших авторів - Євгенії Кононенко, Віри Агеєвої, Івана Андрусяка, Івана Ципердюка, Степана Процюка тощо. Ще однієї знакової збірки можна чекати у листопаді, коли Юрій Андрухович представить свій "Лексикон інтимних місць".

 
Зараз черга коментування дійшла до Куркова.

У збірці "Форель à la нежность" письменник представив не тільки свою малу прозу, але й есеїстику. Есеї, здається, найсмачніша частина цього видання. Справді, тут відомий письменник коментує чимало викликів сучасної України та світу.

Наприклад, Андрій Курков міркує, що визначає міцність нації - географічна карта чи щось інше? А ще говорить про штучність поділу України на дві та більше частини. Або про гори, річки та нафту як чинник розвитку держави. А ще про лічильники в таксі як рушій європеїзації.

З одного боку, в цих есеях лунають надзвичайно суб'єктивні думки. З іншого боку, рефреном у Куркова звучить підкреслена об'єктивність. Мовляв, не збираюся нікого судити, не збираюся нікого ділити на категорії.

Цінність коментування долі України саме Андрієм Курковим письменником важко переоцінити. Він носій рідкісної літературної ідентичності. Російськомовний письменник-патріот і культрегер.

Зі збіркою "Форель à la нежность" з часом, можливо, відбудеться те ж саме, що і з "Абеткою" Чеслава Мілоша та есеїстикою українських авторів. Голос однієї людини стане голосом покоління.



powered by lun.ua