Письменники про молодь: "хворі на голову", "старі", "талановиті"

149
25 червня 2011

26 червня в Україні святкують День молоді. На честь свята "Українська правда. Життя" розпитала в українських письменників, що вони думають про перспективи молодих мешканців молодої країни.

Юрій Андрухович

Смішно, що всім молодим, включно з молодими письменниками, хочеться, щоб їх помічали і любили не лише за їхню молодість. Відтак у них з'являються наші старечі смаки та звички. Ґанити владу у всяких твіттерах і жж, цигарки, алкоголь, Том Вейтс, Том Йорк, ну і далі всякі там Флойди, Роллінґи і Зепеліни.

А я думаю, що тепер направду стільки нової цікавої музики, та й літератури - встигай лише захоплено стежити. І можливостей для дії та творчості теж незрівнянно більше, і їх усе більшає.

Чесно кажучи, інколи мені набагато комфортніше вирішувати якісь питання, домовлятись про справи саме з молодими. Серед них багато справжніх профі, вони володіють, як мінімум, кількома мовами, мають реалістичніше уявлення про світ. Старше покоління з його млявою здатністю до комунікації суттєво програє - і слава Богу.

Хоча, треба визнати, молодь в Україні страшенно незахищена, а дехто - коби не більшість - узагалі не відчуває жодної причетності до цієї території. Серед них так само багато суперталановитих хлопців і дівчат.

І врешті-решт вони всі поїдуть, принаймні найкращі, і вже ніколи не повернуться. Ось тоді й настане справжній апокаліпсис.

Молодість не буває надто надійною. Іноді закрадається недобра думка, що ми всі живемо в час, коли вже б мала розпочатись якась війна і нас у себе втягнути, ось тоді б і молодь, і молоді таланти направду викристалізувались і зміцніли. Але навряд чи можна всім нам цього побажати.

Юрій Іздрик

Про молодь (в т.ч. й літературну): загрозлива кількість людей з хворим ego й непевною identity, а ще - просто важко хворих на голову.

Сергій Жадан

Що я думаю про українську молодь? Мені складно говорити про всю "українську молодь", але ті молоді люди, з якими трапляється спілкуватися, які приходять на літературні вечори та фестивалі, які читають книги, ходять до театру й слухають музику, справляють дуже приємне й позитивне враження.

Принаймні, мені здається, сьогоднішні сімнадцятилітні українці вигідно відрізняються від мене та моїх друзів у наші сімнадцять. Вони більш самостійні, більш прагматичні, більш критично налаштовані.

Мені також здається (хоча, можливо, це вже я собі вигадую), що вони соціально активніші, що в них більше бажання самим наводити лад у своєму житті. В будь-якому разі, мені зазвичай щастить спілкуватися саме з такою "українською молоддю".

Хоча, ясна річ, розумію, що далеко не вся українська молодь читає книжки, більше того - не вся українська молодь вміє читати в принципі.

Олександр Ірванець

Буду говорити про приємні речі - я часто про це говорю останнім часом. Єдиним справжнім надбанням з часів Незалежності є те, що наросли нові люди.

Тобто я схиляюся до того, що оті біблійні сорок років - це не метафора. Насправді має пройти сорок років. І мене це не тішить, бо наразі пройшла лише половина. Лишилося ще двадцять, а я за двадцять років буду вже не такий молодий.

Мене цікавить молода українська література. Я стежу за молодими поезіями та молодими іменами. Із останніх приємних відкриттів - Ірина Шувалова, Вано Крюгер, Артем Полежака. А ще є трохи старші за них Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарев, Дмитро Лазуткін.

Письменницька молодь мені дуже цікава. Я дев'ять років сидів у журі "Смолоскипа". Якби я не любив молодих авторів, то навряд чи я би це витримав.

Юрко Позаяк

Не певен, що маю право характеризувати саме сучасну молодь. Я вже 13 років не викладаю в університеті, і виходить, що та молодь, яку я справді знав, уже ніяка й не молодь, а цілком зрілі дяді й тьоті. Єдина молодь, з якою спілкуюся зараз, це моя 19-літня дочка Дарина, але для мене вона дочка, а не молодь.

І все-таки ось що мені здається: поняття "сучасна молодь" трохи позбавлене сенсу, бо молодість штука біологічна, а тому молодь усіх часів, мабуть, в принципі однакова. Я певен, що молоде і старше покоління насправді складають одну-єдину генерацію, тільки в цій генерації у них різні ролі.

Молоді намагаються зруйнувати все старе, а старші це старе затято боронять. І тим, і тим роль вдається лише частково. Якби молоді не руйнували, людство б тисячоліттями тупцювало на місці. Якби старші не боронили, "підростаюча зміна" знесла б усе к чортовій матері.

Коли така боротьба добре збалансована, відбувається еволюція. Коли ж баланс порушується, настає революція. Юні герої в ім'я оновлення суспільства, справедливості, любові, гуманізму і т.ін. ставлять на майданах гільйотини, влаштовують концтабори і веселі різнокольорові терори. Потім з роками вони дорослішають і починають боронити свої завоювання від нахабних наступників, доводячи власний догматизм до повного маразму.

У ролі поета Юрка Позаяка я виразно належав до тих, хто руйнує й поборює. Тому мені прикро відчувати, що поступово сповзаю у категорію боронителів святих устоїв. Обіцяю боротися з молоддю, але не дуже. Рівно настільки, щоб еволюція була, а революції - не було.

Віктор Неборак

З приводу української молоді, можу хіба їй побажати, перефразовуючи старе радянське гасло: "Те, що недобудували батьки, хай вона (молодь, а не Юля) добудує".

Віктор Неборак. Фото з сайту "Сумно?"

Анатолій Дністровий

Можна сміливо говорити, що народилося зовсім інше (не знаю, чи відмінне), але цілком із самобутньою культурною ідентичністю покоління. Важливою його рисою є відсутність травматичної (особистої) пам'яті про тоталітарну добу і часи економічного колапсу початку незалежності, які дуже болісно в матеріальному плані пережили батьки цієї молоді. Їхні батьки були бідотою за часів СРСР, ще більшою бідотою стали в 90-х, однак вистояли.

Мені здається, що це покоління повинне дуже дякувати своїм попередникам, які реально потрапили в м'ясорубку: як там писав Конфуцій - не живи в час перемін...

Я думаю, що вже їхні діти - це буде справді принципово відмінне покоління українців-європейців від усіх нас, хто народився за совка. Можливо, вони слухатимуть наші пристаркуваті розповіді про роки в часи комунізму, як ми слухали розповіді наших дідів про їхнє дитинство до початку Другої світової війни. Єдина біла заздрість - до цього прекрасного і нового часу багато хто з нас навряд чи доживе. З молодшими літературними поколіннями ситуація відмінна, бо вони формуються в цих новітніх і постійних трансформаціях, будучи повністю звільненими від того "старого" досвіду, носіями якого є попередні літературні покоління.

В цьому сенсі вони значно "футурологічніші" за нас, схильних до ретроспективності. Єдине, на що я надіюся (нехай це проб'є всіх на скупу сльозу), що колись вони повторять слова, які я кажу слідом за Чингачгуком із фільму Майкла Манна "Останній із могікан": "Одного разу ми вже були тут".

Ірен Роздобудько

Взагалі-то, у нас тільки і надії, що на молодь - іншої, як на мене, немає. Адже навіть ті, кому 30 років, і яких теж можна вважати "молоддю" все одно несуть на своїх стопах "пил минулих стереотипів". А ті, кому "від 16-18" вже інші. Аби тільки їх не зіпсували "бабусі з дідусями" - в тому числі і ті, що знаходяться при владі.

Щодо моїх спостережень, то великий плюс нинішньої молоді в тому, що вони не жили в іншій державі, як ми, а живуть в Україні, що попри всі балачки і протистояння, вони вважають державною мовою - саме Державну мову - українську - навіть якщо говорять російською. Такий от парадокс...

А "письменницька молодь"... Тут все складніше. Я взагалі думаю, що її... не буває. Талант, яскраве нестандартне мислення не залежить від віку. Поки що, як на мене, молоді автори йдуть протореними стежками, мало читають, не роблять своїх відкриттів, не шукають свого стилю і т.п.

Все з "літературою" стало набагато простіше - звелося до шкільного твору на вільну тему. Власне, таке відбувається і з "дорослими письменниками". А вправно складати слова у рядки - не все, що потрібно для доброго твору.

Андрій Кокотюха

Почнемо з того, що я і сам не надто старий, щоб бурчати щось про молодших і чимось протиставляти себе ним.

Проте для мене українська молодь - це люди, які або не жили в Радянському Союзі, або застали його на дуже короткий час. Саме тому років за десять теми, на яких спекулюють політики (червоний прапор, мова, ковбаса) для тих, кому сьогодні від 18 до 25 років, працювати не будуть.

Ті, кого ми сьогодні називаємо молодими, тобто, молодшими за 36-40-річних, більш цинічні, практичні, прагматичні, тобто більше наближені до нормального західного ритму та сприйняття життя. У слові "цинізм" тут нема жодного негативу - це лише спосіб мислення, який не дозволяє або в меншій мірі дозволяє піддатися сторонньому впливу чи дозволити себе обдурити просто й дешево.

Ці люди знають інші іноземні мови, крім російської, для них цивілізація - норма, міське життя та міські цінності - пріоритет, вони більш схильні заробляти самі та будь-що прагнуть жити окремо від старших, не стоячи при цьому за ціною.

Шоу "Холостяк" чи подібне до нього - не для них. Від них чути менше скарг. Вони більше підготовані до реального життя, бо виростали в поганих умовах, між тим часом, коли "вже нічого нема" і "ще нічого нема".

Стосовно письменницьку молодь - лише одне речення: вона мало читає і практично не дивиться кіно, навіть не співає в нетверезих компаніях "Гоп-стоп" чи "Гей, наливаймо!"

powered by lun.ua