Незвичні музеї України: трупи, туалети та космічна їжа

600
11 липня 2011

Не збираєтесь ціле літо валятися на пляжі, пити пиво, лускати насіння коло річки чи порпатись на городі? Збираєтесь відпочити цікаво? Тоді, швидше за все, під час вашої літньої мандрівки вам трапляться музеї.

Всі чудово знають, що у більшості вартих уваги місцин є "класичні" музеї - історичні, краєзнавчі, художні. Всі уявляють собі, що саме там можна побачити. А ми розкажемо вам про незвичні, несподівані музеї України. Ті, що є не зовсім стандартні, або такі, які не очікуєш побачити там, де вони є.

Музей "Писанка" в місті Коломия несподіваний передусім своєю архітектурою. Значна частина будівлі виконана у вигляді писанки. Оцінку досконалості цього архітектурного рішення залишимо на розсуд читачів, однак воно цікавіше, ніж те, як будували музеї за радянських часів.

В експозиції музею - тисячі писанок з різних регіонів України та інших країн світу. Для багатьох відвідувачів, до речі, виявляється відкриттям той факт, що розписувати яйця люблять не лише українці, а й представники інших народів. У музеї можна дізнатися про символіку розпису, особливості художньо-технологічного процесу, побачити складні композиції яєць тощо.

 
Вважається, що такий заклад - єдиний у світі. А ще співробітники "Писанки" нібито вигадали якусь дуже оригінальну та ефективну технологію зберігання своїх експонатів і тримають її у секреті. Регулярно в "Писанці" відбуваються також "не-яєчні" виставки.

А от у Харкові є Музей сексу і сексуальних культур світу. Одразу попереджаю: його не так просто знайти. Харків'яни, чомусь, не мають жодного уявлення про його існування, тож шукати дорогу до знань доведеться самотужки.

 

Музей сексу - це місце, де, перефразовуючи старий анекдот, "показують слайди", а точніше картинки і скульптури. Вони розповідають про особливості й розуміння сексу в різних культурах світу, у різні історичні епохи. Докладні малюнки, статуетки чоловіків із величезними фалосами, складно скомбіновані скульптурні групи... Для особливо зацікавлених людей є можливість познайомитись і зі специфікою плотської любові в тваринному світі. У деякі зали музею вхід до 18 років заборонений.

Адреса - вулиця Мироносицька, 81-А. Передусім краще розвідати все через інтернет.

На сьогоднішній день, екзотичним явищем можна вважати Мезинський народний археологічний музей на Чернігівщині - дерев'яний різьблений будинок вісімнадцятого століття. А в ньому - не лише цілком передбачувані самовари минулого століття, посуд, народні ікони (цікавіші, ніж можна було очікувати), а й чимало експонатів, пов'язаних із дуже стародавніми часами - мапи праматериків, реконструкції доісторичних краєвидів і рельєфів, зуби мамонтенят та інші подібні речі.

Справа в тім, що тут неподалік археологи знайшли, так звану, Мезинську палеолітичну стоянку. Тому маленький музей у вельми концентрованому вигляді відтворює атмосферу життя Землі у незапам'ятні часи. Головна родзинка, як на мене, - "реконструкція стародавньої музики".

 

Археолог Бібіков вирішив, що деякі давні орнаменти на кістці мамонта мусять бути своєрідними "нотами", і, поміркувавши над розмірами, формою й співвідношенням рисочок, з урахуванням трасологічної та судово-медичної експертизи, реконструював музику. Її можна почути в музеї у магнітофонному записі. Що ж, таке стукотіння цілком могло би бути музикою прадавніх мешканців цих країв. А от питання, чи були ті рисочки "пранотами", залишимо на совісті археологів.

Інший цікавий сільський музей знаходиться в Житомирській області, в селі Кмитів. Він геть не відповідає уявленням про музейчик, що тулиться в гнилій напіврозваленій хатці. Це здоровенна будівля 1980-х років відповідної радянсько-монументальної архітектури, біля входу до якої, стоять скульптурні зображення людей, що їх можна назвати космонавтами.

Кмитівський музей образотворчого мистецтва імені Йосипа Буханчука - це своєрідний музей соцреалізму або взагалі музей радянського мистецтва. Тобто, звісно, там демонструються не лише взірцеві соцреалістичні речі, але саме вони є смисловим центром експозиції. Це "соцреалізм з людським обличчям", м'який, тож у великих залах ви побачите не тільки м'язистих селянок, робітників у яскравому освітленні, характерні врожайні композиції, а й милі, зовсім не барабанні твори.

 

З помітних імен - Глущенко, Яблонська, Кібрик тощо. Є й сучасні експонати. До "Євро-2012" тут збираються організувати тематичну експозицію "Мистецтво доби тоталітаризму". Будемо сподіватись, що й охорону посилять.

Щоб далеко не від'їздити, завітаймо в Житомир, у Музей Космонавтики імені Сергія Корольова. Місяцеходи, скафандри, тюбики з їжею для космонавтів та купа інших аксесуарів "підкорювачів космосу". А також головні віхи історії боротьби людини за можливість відірватися від землі. Хоч експозиція організована за радянських часів, тепер у її центрі поставили Біблію.

 

У музеї можна посидіти в специфічному кріслі-гойдалці, воно ніби трохи відтворює атмосферу невагомості, при цьому треба одягти навушники, в яких лунає спокійна і негучна "космічна музика".

Маловідомий, але цікавий музей медицини України в Києві. Він розташований у приміщенні колишнього анатомічного театру (колись тут перескладав іспити Булгаков), і від цього закладу збереглось декілька досить моторошних експонатів - справжні кисті людських рук, голова мертвої дитини, скелет недоношеного малюка...

Утім, тут можна побачити й старовинні лікарські інструменти, малюнки, фотографії й "манекенні" сцени лікувальних практик у різні часи. На вас чекають несподівані відкриття. Наприклад таке: довгі століття лікарі та їхні пацієнти не здогадувалися про необхідність мити руки, дезінфікувати інструменти, вдягати спеціальний одяг під час оперування.

 

Вцілому, експозиція якісна, але не без совдепівського "присмаку". Те саме можна сказати й про роботу деяких екскурсоводів, котрі Голодомор називають "неоднозначною подією", а розповідь про радянську медицину починають зі слів "что бы там не говорили о советской власти...".

"Залити" неприємні думки можна у більш життєрадісних музеях. Наприклад у  музеї пивоваріння у Львові та музеї виноробства у Масандрі. Це однотипні музеї, які презентують винну алкогольну культуру приморської частини нашої країни та північнішу пивну. В обох - стародавні технології виробництва звеселяючих напоїв, історичний посуд, особливості зберігання, легенди, в котрі мало хто вірить, але всі охоче переказують.

 

Різна, звісно, часова перспектива: вино в Криму виробляють не одну тисячу років, а пиво у Львові, як запевняє нас реклама - з 1715 року. Варто враховувати, що обидва музеї відкрито при заводах-виробниках, тому їм притаманні рекламно-пропагандистські риси. Зате можна розраховувати на невеличку дегустацію.

Після хмільних напоїв, актуальним буде київський Музей історії туалету. Його фотографіями переповнені соціальні мережі в інтернеті. Чимало гостей української столиці прагнуть сфотографувати себе на тлі якого-небудь пікантного унітазика. Їх тут стане на всі смаки: і нічні вази, схожі на супниці, й тюремні "параші", й перші унітази зі зливом, і, звичайно, жартівливі туалетні сувеніри. Музей відкрито на території київської фортеці.

 

Є в Україні й ціле містечко-музей, "гончарна столиця". Це Опішне на Полтавщині. Тут ледь не в кожному дворі або невеличкий музейчик, або майстерня, є навіть ліцей "із гончарним ухилом". Тут скрізь продаються гончарні сувеніри, постійно курсують туристичні автобуси. Зрештою, які-небудь вироби можна не тільки купити, а й спробувати зробити під наглядом майстра. І не треба думати, що тут виробляють лише горщики-глечики. Тут можна побачити найрізноманітніші речі, аж до оригінальних скульптур.

 

Опішне, як вважають дослідники, було центром гончарства протягом усієї історії. Уже у відносно недавні часи з містечком пов'язана діяльність таких видатних українських митців, як Василя Кричевського та Опанаса Сластьони. Окрім суто керамічно-гончарних принад, в Опішному можна насолодитися й етнографічними родзинками, а ще до вашої уваги - хрестоматійно чарівні краєвиди Полтавщини.

Музей Григорія Світлицького - оригінальний музей, музей-фантом. Він є на всіх картах Києва, але фактично його нема. Не чули про такий? Пройдіть у глибину "фешенебельної" нововідбудованої Воздвиженки, туди, де перед розваленими сходами на Киянівський провулок, вона перетворюється у бур'яновий ліс і пустир, помережаний руїнами старих одноповерхових будинків.

 

Один із них ще не розвалився, він зачинений і відгороджений парканом, перед ним стоїть бюст. Це і є музей художника Світлицького (учень Рєпіна, що розписував Хрестовоздвиженську церкву на Подолі), зачинений "на реконструкцію". Видовище невеселе, але повчальне. Така або й гірша доля спіткала чимало українських музеїв.

Насправді таких музеїв набагато більше. Їхній список у кожного може бути свій, і вони вкотре доводять, що для гарного, цікавого відпочинку не обов'язково їхати за кордон. А ще - не забувайте відвідувати й "звичайні" музеї, там теж дуже і дуже цікаво!

powered by lun.ua