Меланхолійний апокаліпсис Тріра і трагікомічні будні Майка Лі

Від 21 липня на українських екранах демонструються: апокаліптична драма "Меланхолія" Ларса фон Тріра і трагікомедія "Іще один рік" Майка Лі.

І Меланхолія зжере нас

19 липня "Меланхолія" прийшла в Україну. Тоді картину побачили гості Одеського кінофестивалю, а вже наступного дня - відвідувачі київського кіноклубу NoName Club. Не зважаючи на спеку, зал кіноклубу був заповнений. Цікавість підігрівав скандал, який трапився із Тріром у Каннах. Крім того, "Меланхолія" ознаменувала вихід знаменитого режисера із його затяжної депресії, результатом якої став похмурий та сповнений безнадії "Антихрист".

Втім, "Меланхолію" аж ніяк не назвеш оптимістичним фільмом. Відомий провокатор Трір зіграв на поширеному страхові кінця світу, який пророкують вже у наступному році. Режисер зізнавався, що ідея картини прийшла до нього під час сеансів психотерапії, проте він вирішив не знімати фільм-катастрофу, а зосередитись на почуттях людей, які перебувають в очікуванні смерті.

Що ж, йому вдалося не лише перенести ці почуття на екран, але ще й передати їх глядачам. Трір не дає своїм героям надії на порятунок і навіть з деякою садистською методичністю фіксує повільне наростання жаху та безнадії.

"Меланхолія" складається із двох частин, які називаються іменами сестер - головних героїнь фільму. Перша ("Жюстіна") розповідає про весілля молодшої сестри, а друга ("Клер") присвячена старшій та її переживанням напередодні кінця світу. Жюстіна (за цю роль Кірстен Данст отримала Золоту пальму в Каннах) перебуває у меланхолії і навіть власне весілля не радує її. Вона очевидно мучиться серед кічової пишноти замку, орендованого в чоловіка Клер, уникає гостей і навіть власного нареченого.

"Жюстіна" - це історія, сповнена берґманівського драматизму та із ібсеніською героїнею у центрі оповіді. Жюстіна вочевидь належить до так званого "upper middle class". Вона успішно працює в рекламному аґенстві, а бос навіть обіцяє їй посаду арт-директора. Наречений дівчини готовий виконувати усі її забаганки. Та у якийсь момент героїня починає відчувати огиду до свого життя та своєї роботи, і поява планети Меланхолія над Землею лише позначає початок її хвороби.

Клер стає головною героїнею у той час, коли її сестра остаточно поринає у свою недугу, а Меланхолія впритул підходить до Землі. Вона страшенно боїться, що планета зіштовхнеться із Землею, проте чоловік намагається вселити в неї оптимізм. Клер живе у власному маєтку разом із родиною та здається цілком щасливою. Її почуття близькі та зрозумілі - Меланхолія означає кінець її радісного життя та загибель усього, що вона так любила.

Зрештою, Трір так і не пояснює, чи події в його фільмі відбуваються "насправді", чи може стаються тільки у фантазіях Жюстіни. У картині ніби співіснують дві паралельні реальності: буденне життя сестер та видовищні апокаліптичні візії.

Зрештою, вони дуже нагадують постановочні фотографії з глянцевих журналів, що до них писала слоґани копірайтер-Жюстіна. Ще у інтерв'ю із Стіґом Бьоркманом, опублікованого 1999 року режисер заявляв, що його приваблює естетика рекламних фото та "натюрморти з людей". У "Меланхолії" він звернувся до цих образів.

"Меланхолія" - справжня декадентська стрічка. Кожен кадр у ній - це поєднання краси та смерті, а сама картина пронизана відчуттям загибелі епохи (та й саме "старорежимне" слово "меланхолія" одразу нагадує про fin de siècle, а ім'я Жюстіна відсилає до героїні Де Сада). Трір цитує німецьких романтиків та англійських прерафаелітів. У фільмі з'являється "Офелія" Джона Еверета Мілле і вона якнайкраще ілюструє атмосферу "Меланхолії".

Сама ж стрічка знята із оперною величчю, тим паче, що у саундтреку Трір використав музику Вагнера до "Трістана та Ізольди". За духом "Меланхолія" близька до картин, які переосмислюють нацистську спадщину Європи, на кшталт "Загибелі богів" та "Нічного портьє". Крім того, поява у "Меланхолії" Шарлотти Ремплінґ, яка зіграла матір Жюстіни та Клер явно не випадкова - вона знімалася і у Кавані, і у Вісконті.

Зрештою, Трір із юності тяжів до цієї естетики. У своїх спогадах він зізнавався, що одного разу приніс квіти Ліліані Кавані в подяку за "Нічного портьє", проте режисерка відмовилася їх прийняти. На той час вона вже сповідувала ліві ідеї та стверджувала, що зняла цей фільм лише заради грошей і вважала його поступкою імперіалізму.

"Меланхолія" - це безперечно видатний європейський фільм. І його єдиний можливий недолік у тому, що він не вписується у жодну соціальну схему. Він існує поза межами сучасної політичної та соціальної кон'юнктури, нічого не критикує та не проголошує жодних революційних ідей. Це чисте мистецтво заради мистецтва, і воно приносить неабияку втіху.

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кіноклубу NoName Club за допомогу в підготовці статті

Маленький фільм про (не)щастя

Британець Майк Лі уславився як режисер, який відверто і без прикрас демонструє життя пересічних британців. Втім, він не займається суспільною критикою, а зосереджується в основному на природі людських стосунків, і робить це блискуче.

Його остання стрічка "Іще один рік" була презентована рік тому на минулорічному Канському фестивалі, де вона брала учать у головному конкурсі. Почасти вона є автобіографічною, адже Майк Лі розповів історію про своїх ровесників - подружню пару у віці "за шістдесят".

Том (Джим Бродбент) та його дружина Джеррі (Рут Шин) багато років живуть душа в душу. Том працює інженером-геологом на будівництві, а Джеррі консультує людей із проблемами в особистому житті. Вони не виходять на пенсію, аби не нудьгувати вдома. У вихідні подружжя зустрічається зі своїм дорослим сином Джо (Олівер Молтмен) та пораються на невеличкому городі. Часом до них приїздить подруга родини Мері (Леслі Менвілл), яка вічно жаліється на самотність та невлаштоване життя, а також товариш Тома Кен (Пітер Райт), що його мучать такі ж проблеми.

Здавалося б, що Мері та Кен можуть стати ідеальною парою, проте жінка досить несподівано закохується у Джо, молодшого за неї щонайменше на двадцять років. Її спроби завоювати серце хлопця смішні та жалюгідні, проте Мері просто не помічає цього. Зрештою, навіть доброзичливим Тому і Джеррі уривається терпець, коли жінка починає втручатися в особисте життя їхнього сина.

"Іще один рік" - стрічка медитативна та споглядальна. У ній йдеться про зміну пір року, циклічність природи та людського життя. Героїв картини турбують абсолютно буденні речі: вирощені власноруч помідори, особисте щастя сина, проблеми у сім'ї близьких родичів, негаразди друзів, старіння та ностальгія за молодістю.

Майк Лі оспівав маленьке життя маленьких людей, і зробив це із максимальним співчуттям. Він милується своєю милою літньою подружньою парою, любовно показує інтер'єри їхнього будинку та грядки на городі. І, звісно, він зобразив їхні стіни яскравішими, меблі м'якішими, кімнати затишнішими й світлішими, а чашки на кухні красивішими, ніж у інших персонажів картини.

Будинок Тома і Джеррі, немов острів спокою і тепла, куди збігаються усі нещасні та вбогі. Подружжя та їхній син, здається, єдині щасливі люди у фільмі. Усі інші - Мері, Кен, брат Тома Ронні (Девід Бредлі) та його син Карл (Мартін Севедж) - ніяк не можуть знайти спокою в житті. І у цій біді винуваті вони самі. Всі вони занадто налякані, розчаровані, ображені, нервові та ліниві, аби нарешті перестати скиглити і змінити своє життя на краще.

Особливо запам'ятовується коротка роль Імельди Стаунтон, яка зіграла пацієнту Джеррі. Ця немолода жінка настільки ненавидить свою родину, що вже цілий рік страждає на безсоння та навіть не може пригадати найщасливіший день свого життя. Стаунтон чудово зіграла свою героїню з її погаслими очима, скривленим ротом та безкровним понурим обличчям.

Люди готові жити і померти невдоволеними, оберігаючи остогидлу рутину свого життя - і в цьому трагізм цієї стрічки.

Комізм же виникає, коли світи Тома і Джеррі та їхніх друзів зустрічаються між собою. Часто інші люди вриваються у життя подружжя, немов ураган, залишаючи після себе відчуття незручності, хаос та сум'яття. Попри вік головних героїв, "Іще один рік" - це фільм зовсім не про старість. Він стверджує, що саме від нас залежить, куди поверне наше життя, і насолоджуватися тим, що маєш можна у будь-якому віці.

Оцінка фільму 5 з 5

Фото з kino-teatr.ua.