Кінопрем’єри тижня: єднання крові та любові

Від 11 серпня на українських екранах демонструються: іспанська трагікомедія "Сумна балада для труби" Алекса де ла Іґлесіа та канадська чорна комедія "Місс Ніхто" Тіма Кокса.

"Якби я не був клоуном, то став би вбивцею"

Іспанець Алекс де ла Іґлесіа дебютував у великому кіно 1993 року зі своїм фільмом "Операція мутанти". Ця картина засвідчила появу нового режисера із непересічним стилем, в якому естетика треш-горорів, малобюджетної фантастики та коміксів поєдналася із бароковою гротесковістю та своєрідним почуттям гумору.

В подальшому режисер продовжував звертатися за темами до "низьких" кіножанрів та піджанрів, таких як вестерн і мексплуатейшн. Його нова картина "Сумна балада для Труби", демонструє традиційну для режисера жанрову поліфонічність та химерне поєднання високої трагедії із цирковим фарсом.

Дія стрічки розпочинається 1937 року під час Громадянської війни в Іспанії. Прямо посеред вистави до цирку вдираються повстанці та забирають із собою Веселого та Сумного клоунів. Після короткої битви Веселий клоун потрапляє у полон франкістів, проте встигає наказати своєму сину Хав'єру помститися за себе. Хлопчик не дуже радий, бо мріє веселити дітей, як і батько, але той переконує сина стати Сумним клоуном, оскільки сам не мав дитинства.

Далі дія переноситься у 1976 рік, коли вже дорослий Хав'єр влаштовується у циркову трупу Білим клоуном, як і наказував батько. У цирку його напарником стає Червоний клоун Серхіо - деспотичний і агресивний садист, якого бояться усі артисти. Проте Серхіо дуже люблять діти, тож власник цирку не виганяє його.

На свою біду Хав'єр закохується у гімнастку Наталію, яка є дівчиною Червоного клоуна. І вона розпочинає небезпечну любовну гру із Білим клоуном, провокуючи обох чоловіків на ревнощі.

У "Сумній баладі для труби" є все те, що можна очікувати від іспанського кіно: бурхливі любовні пристрасті, ревнощі та відверта театральність екранного дійства. Режисерові вдалося сплавити воєдино циркову легковажність із оперним трагізмом і водночас створити ностальгійний портрет Іспанії 1970-х. Візуальна сторона фільму - це звісно комікси, із яких починав режисер, картини Ґойї та Босха, зразки тоталітарної архітектури, пишнота католицьких обрядів і костюми епохи диско.

Стрічка приваблює своєю строкатістю і неоднорідністю, несподіваними переходами від реалізму до фарсу, а звідти - до якогось божевільного Ґран-Ґіньйолю. Зрештою, фільми про цирк так чи так, але експлуатують сюжети про кохання Арлекіна і П'єро до Коломбіни, або ж демонструють боротьбу хирлявого актора і богатиря за серце акробатики. Ще в опері Леонкавалло "Паяци" йшлося про перенесення сценічних "пристрастей" у реальне життя. Іспанець де ла Іґлесіас максимально унаочнив метафору - його героям вже не треба накладати і знімати грим, вони остаточно зливають зі своїми образами і перестають бачити різницю між цирковою ареною та реальним життям.

Оцінка фільму 5 з 5

Міс Ніхто і її маленькі забавки

Головна героїня канадської чорної комедії "Міс Ніхто" Сара Джейн працює секретаркою у хімічній компанії. Вона живе з мамою і мріє одного дня зустріти чоловіка своєї мрії. Проте її першочергова мета - вибитися із секретарок у такі-сякі начальники. І ось нарешті дівчина отримає свій власний кабінет із іменем на дверях, проте розуміє, що довго на новій посаді не втримається - у неї є щонайменше п'ять конкурентів із кращою освітою та більшими амбіціями.

На щастя, у дівчини є ангел-хранитель святий Георгій, який з дитинства допомагає їй виплутатися із різних негараздів. Із першим конкурентом Сари Джейн трапляється нещасний випадок і вона розцінює подію, як допомогу божественних сил. Решту недоброзичливців вона вирішує спекатися самотужки.

Схоже, що творці картини "Міс Ніхто" надихалися французькою стрічкою "Амелі". Принаймні,у обох картин дуже схожа стилістика: умовний та напівказковий сюжет, інфантильні та милі герої, красива "глянцева" яскрава картинка. Тільки от героїня, замість дурнуватих пустощів, вдається до ретельно спланованих убивств. Прикметно, що кар'єра убивці зовсім не заважає їй наївно витріщати очі та робити невинне дитяче обличчя.

Акторка Леслі Бібб прекрасно зіграла свою пригальмовану і трохи психопатичну героїню Сару Джейн. Втім, її колеги по знімальному майданчику - Адам Ґолдберґ (поліцейський), Брендон Роус (начальник Бібер), Кетті Бейкер (мама Сари) - також ідеально вписалися у цей ексцентричний фільм. Взагалі, актори у картині склали гармонійну і на диво вдалу команду.

Також до безперечних переваг стрічки належать сцени із дитинства Сари Джейн, чудові декорації та костюми, а також початкові мультиплікаційні титри (у стилі фільмів 1960-х), виконані Карстен Бекер.

Серед недоліків - не надто вигадливий сюжет, хоча фінал досить несподіваний. Зрештою, окремі епізоди фільму виглядають кращими за інших і за картину в цілому. Врешті-решт, авторам фільму не вистачило фантазії щодо можливих способів відправити свого ближнього на той світ.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Фото kinopoisk.ru, kino-teatr.ua