Діти-шпигуни та діти-вампіри

155
19 серпня 2011

Від 18 вересня в Україні демонструються: "Діти Шпигунів у 4D" Роберта Роберта Родріґеса та "Нічка жахів" Крейґа Ґіллеспі.

Якщо ви зі шпигунської родини

Заробивши непогані гроші на трилогії про дітей шпигунів (2001 - 2003), кінорежисер, сценарист та продюсер Роберт Родріґес більшість свого часу віддавав розбудові власної кіноімперії, у яку входить безліч підрозділів з виробництва кіно, розміщених у техаському Остіні.

Фільми, які час від часу виходили за його режисури, нагадували собою ледь заретушовані кошмарні сни, ніби віднайдені Родрігесом на кінематографічному смітнику. За двадцять років кінокар'єри режисер абсолютно не змінився - від часів "Музиканта" і аж до "Мачете" - він весь час фільмує стрічки на грані або гранню абсурду. І якщо його приятель Тарантіно хоча би намагається внести логіку у свої картини, вигадуючи мотивацію для своїх персонажів, то Родріґес найменше стурбований сценарієм.

 

Універсальний кінематографіст, він більшу увагу приділяє візуальній та звуковій складникам своїх фільмів. Родріґес не просто фільмує та монтує свої картини, він ще пише до них музику та мікшує звук. Він просто бавиться у кінематограф, який для нього - ще один різновид дитячої забавки.

Відповідно, йому не могли не вдатися "Діти шпигунів". Напханий гаджетами, фільм являв собою яскраву іграшку з доволі умовним персонажами та веселим, на грані абсурду, сюжетом. Проте фільм мав дві важливі складові: він проповідував родинні цінності і у ньому позитивними героями були переважно мексиканці.

 

Сам із багатодітної родини, Родріґес рано одружився і до сорока років став батьком п'ятьох дітей (щоправда, родина не так давно розпалася). Відповідно, усі частини "Дітей шпигунів" оберталися навколо утвердження родинних цінностей, щоправда, у доволі своєрідній манері.

Важливою у фільмах була іронія, з якою Родрігес змальовував світ шпигунів та світ сучасної американської родини, особливу увагу приділяючи залежній ролі чоловіка і у світі шпигунів, і у сім'ї. Особливо смішно це виглядало, якщо мати на увазі "мачистський" імідж Антоніо Бандераса, над яким у картині глумилися усі оточуючі.

Четверта частина "Дітей шпигунів" повторює собою схему першої частини, у якій діти до пори до часу не знали, що їхні батьки - шпигуни. Щоправда, цього разу таємним аґентом є тільки мама, а батько та діти нічого про її справи не знають.

У фільмі цілком нові виконавці головних ролей. Маму-шпигунку зіграла Джесіка Альба, її чоловіка - шоумена-невдаху Джоел Маккгіл, а їхніх дітей - Роан Бланшард та Мейсон Кук . У фільмі з'являються і герої першої трилогії -Деріл Сабара та Алекс Веґа, аби відіграти свою роль в історії і нагадати, з чого все починалося.

 

Стрічка виходить у так званому форматі 4D, який назвали Aroma-Scope. Перед фільмом глядачам роздають папірець із вісьма позначками, і коли на екрані з'являється певна цифра, слід потерти відповідну позначку, аби відчути запах.

Загалом фільм дає глядачеві не більше і не менше заявленого і навіть очікуваного. Перед нами родинна історія нового покоління, створена завдяки свіжим кінотехнологіями, проте зі старою та цілком безпечною для тієї самої родини начинкою.

Оцінка фільму - 4 з 5

Якщо ваш сусід вампір

Підліток з Лас-Веґаса Чарлі Брюстер (Антон Єльчин) живе звичайним підлітковим життям: навчається у школі, дружить з товаришами та зустрічається з першою красунею класу. Натомість його колишній друг Ед, якого всі вважають парією, намагається звернути увагу Чарлі на пропажу їхнього однокласника. Більше того, Ед впевнений, що до злочину причетний новий сусід Чарлі - Джеррі (Колін Фаррелл), який насправді є вампіром. Чарлі, звісно, не вірить товаришу, проте незабаром переконується, що той мав рацію.

Фільм "Нічка страху" є рімейком картини 1985 року режисера та сценариста Тома Голланда. Тодішня історія розповідала про страхи підлітка перед першим сексуальним контактом, а також була варіацією на тему Дракули. Досьогодні картина цікава своїми спеціальними ефектами та особливо гримом, який переконливо зображав вампірські перетворення. У всьому іншому стрічка явно залишилася у своєму часі.

 

Відповідно, сучасна "Нічка страху" споряджена по-сучасному. Йдеться не тільки про технічний бік справи, грим, спеціальні ефекти, 3D, яке доречне у цій картині, як ні в якій іншій. Мова також про суто ідейний бік справи.

Картина виходить після трилогії "Сутінки", відповідно, сприймається багатьма, як чергова голлівудська спроба поспекулювати на популярній темі. Більше того, у самій картині герої згадують знамениту вампірську саґу, зневажливо називаючи її "вигадкою".

І справді, "Нічка страху" цілком полемічна до "Сутінок". Взагалі вампір, будучи одним з найпопулярніших героїв горору, завше сприймався як ще одна кінематографічна метафора. Найчастіше вампіри символізували заборонену або притлумлювану сексуальність, яка інколи набувала нетрадиційних форм, як, скажімо, у картині "Інтерв'ю з вампіром", де під кровопивцями були сховані люди нетрадиційної сексуальної орієнтації.

 

Вампір у "Сутінках" позначає собою все ту ж невідворотну сексуальність, яка подана через сприйняття дівчинки-підлітка. Відповідно, у цьому світі є "добрі" вампіри, яких можна любити та вампіри "злі", з якими слід боротися.

"Нічка страху" відкидає усі ці дівочі марення, аби вивести на сцену чисте зло. За духом картина нагадує "Вампірів" Джона Карпентера, де також не було місця декадентській чарівності, а була тільки важка робота з ліквідації вампірських "гнізд".

Фільм вартий перегляду насамперед любителям жанру, бо це справді історія про упирів, а не про почуття. Тут багато крові, страху та відповідного задоволення, недосяжного профанам.

 

Кілька слів про акторів. Антон Єльчин, якому двадцять два, цілком може зійти за сімнадцятирічного, особливо поряд із Коліном Фарреллом та Тоні Коллетт, яка грає його маму. Проте поряд зі справжніми сімнадцятирічними він виглядає надто дорослим, крім того, всі пам'ятають, що це саме він зіграв батька Джона Коннора у четвертому "Термінаторі". І все ж Єльчин і тут виглядає на своєму місці. завдяки неймовірній органічності цього актора.

Колін Фаррелл цілком переконливий у ролі вампіра. Він, звісно, не переграв Кріса Сарандона з оригінального фільму, проте ірландська харизма не підвела актора і цього разу.

Ще однією удачею стрічки є Крістофер Мінц-Плассе, ровесник Єльчина, який зіграв того самого однокласника Еда, якому згодом довелося розплачуватися за свої підозри.

 Мінц-Плассе належить до категорії акторів, які грають одну роль - неприємних аутсайдерів, і, цілком можливо, що саме у цій картині він досяг свого апогею.

Оцінка фільму - 5 з 5

Фото з kino-teatr.ua

powered by lun.ua