Конан-варвар та обмін тілами

Від 19 серпня в Україні демонструються: "Конан-варвар" режисера Маркуса Ніспела та "Хочу як ти" Дейвіда Добкіна.

Кастрований Конан

Новий "Конан-варвар" розповідає ще одну версію життя легендарного киммерійського воїна, проте вона навряд чи сподобається шанувальникам фільму Джона Міліуса із Шварценеґґером у головній ролі. Нагадаю, що далекого 1982 це була історія про силу криці і про могутню владу, яку може здобути і утримати тільки надлюдина. Саме з цього фільму у широкі маси пішов вислів Ніцше "все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими".

Написаний Олівером Стоуном сценарій містив чималу міфологічну потугу, яка була блискуче зреалізована режисером Мілусом. Це був показ цілком патріархального світу, який тримався винятково на силі, і вижити у ньому міг тільки винятковий герой. І він знайшовся у постаті Арнольда Шварценеґґера, культуриста і культового персонажа, відомого своєю бронебійною харизмою та непересічним почуттям гумору.

Звісно, феномен "Конана-варвара" зразка 1982 року - це щасливе поєднання кількох факторів, більшість з яких ми вже назвали. До них можна додати хіба атмосферу войовничості, яка панувала у тодішній рейганівській Америці, де найбільшим кіногероєм став в'єтнамський ветеран Джон Рембо. Зрештою, і до Арнольда, після його вступу до Республіканської партії, причепилося прізвисько Конан-республіканець.

Проте через тридцять років Конан просто приречений бути геть іншим. Змінилося кіно, змінилися правила гри. Тепер у фільмах не можна показувати такого чоловіка, як Конан Шварценеґґера. Він надто великий, надто брутальний, проте, що важливіше, він надто самодостатній на екрані. Саме він - головний герой і навколо нього обертається дія, і він візьме усе, що йому заманеться. Конан Шварценеґґера притягував до себе усю увагу, у ньому відчувалася королівська порода.

Інша річ, теперішній виконавець ролі Конана. Джейсон Момоа. Максимум, на що він підходить, так це бути моделлю для жіночого журналу. Звісно, він намагається здаватися войовничим, суворо дивиться з-під брів, навіть вигукує: "жінко, до мене!", проте все це так жалюгідно...

Відповідно, на перші ролі у новому "Конані" виходять інші персонажі. Це насамперед одержимий владою над світом Халар Зім, подруга Конана Тамара, яка на всі претензії оточуючих відповідає іронійним поглядом, а також донька Халара Зіма - неповторна Маріка, яку феєрично зіграла Роуз Макґовен.

Саме цю героїню можна визнати за головного персонажа нової версії "Конана". Вона по-своєму приваблива, харизматична, непоступлива, володіє магією, прагне влади над усіма. Себто вона має усе те, чого позбавлений новочасний і нещасний Конан.

При бажанні, у такому розподілі ролей можна вгледіти відображення сучасного світу, схибленого на політичній коректності та дотримання прав жінок. Проте перед нами просто чергова кінематографічна халтура, на яку не варто витрачати час.

Ще одним недоліком стрічки можна вважати зроблене абияк 3D, яке тут явно не на місці. Замість величних пейзажів давнього світу перед нами дешева декорація лялькового театру, у якій розігрується безглузде лялькове шоу.

Оцінка фільму - 2 з 5

Вони завжди повертаються додому

Картина "Хочу як ти" має за основу класичний сюжет про обмін тілами. Головне завдання такого сюжету - дати змогу персонажам подивитися на своє життя збоку, аби після повернення провести правильну роботу над помилками.

Цього разу обмінюються тілами бабій Мітч Бланко та зразковий сім'янин, юрист Дейв Локвуд. Кожен з них вважає кращим життя іншого.

Звісно, обмін тілами стається мимовільно, під час випорожнення, і герої спочатку шкодують про нього, проте згодом цілком вписуються у життя одне одного.

У порівняні з аналогічними стрічками про обмін тілами, ця картина досить брутальна та відверта і щодо фізіологічних подробиць, і щодо доволі жалюгідного соціального статусу одруженого чоловіка у Сполучених Штатах.

Взагалі бути одруженим в Америці, судячи з картини "Хочу як ти", досить принизливо для чоловіка. Він за все платить, проте ні на що немає права. Дейв інструктує Мітча для його нової ролі сім'янина, зазначаючи, що чоловік повинен завжди радитися зі своєю дружиною з усіх без винятку питань і ніколи не проявляти ініціативи. Він стверджує також, що діти у родині завжди мають рацію і у їхніх проступках завжди винуваті винятково батьки.

Звісно, що Мітчу абсолютно не подобається такий стан речей, проте він змушений з ним змиритися, щоправда, він таки бунтує проти нього, переконуючи власну (точніше, Дейвову) доньку відповісти на насильство насильством.

Проте зображаючи пекло родинного життя, творці картини "Хочу як ти" аж ніяк не творять йому гідної альтернативи. Вони роблять усе, аби життя антагоніста виглядало ще відразливішим. Легковажний Мітч живе у якійсь задрипаній квартирі, у нього невлаштований побут, сумнівні любовні пригоди та доволі дивна робота - Мітч фільмується у м'якому порно. Звісно, у нього негаразди з родичами і тому подібне.

Нема сенсу переказувати усю картину, проте після себе вона залишає доволі неприємне відчуття. І виникає воно не тільки через загальну атмосферу непереборної відрази до сучасного світу, у якому можливий такий стан речей, але і до сучасного американського кіно, яке вперто намагається всучити тобі високі цінності, загорнуті у лайно.

Річ у тім, що фільм явно йде у фарватері суперуспішної комедії "Похмілля у Веґасі". Тільки в оригінальній стрічці мова велася не стільки про родинні цінності, скільки про необхідність свободи, яку повсякчас намагаються придушити всілякі ревнителі моралі, а от у комедії "Хочу як ти" йдеться про щось явно протилежне. Тут ти повинен полюбити власні кайдани, бо без них ти не будеш щасливим.

Фільм показовий і з точки зору розподілу ролей. І Райян Рейнольдс у ролі Мітча, і Джейсон Бейтман у ролі Дейва впоралися зі своєю роботою добре, підвердивши свій акторський клас. Натомість Олівія Вайльд та Леслі Манн виглядають доволі одноманітно у своїх ролях. Цілком можливо, що і їх слід було поміняти тілами.

Оцінка фільму - 2 з 5.

Фото з kino-teatr.ua