Українські класики: патріоти, мандрівники, "панаєхавші", кар’єристи. Фото

314
30 серпня 2011
Двір музею Котляревського в Полтаві
Кімната Лесі Українки, в Києві. Її ліжко і робочий стіл
Музей-хатина Тараса Шевченка, в Києві
Хата Коцюбинського в Чернігові
Одна з кімнат хатини Коцюбинського
Садок Коцюбинського
"Хатина" батька Івана Франка в Нагуєвичах
Колиска, в якій колисали Івана Франка немовлятком
Батько Івана Франка був ковалем
Літня хатина Лесі Українки в Колодяжному
Літня хатина Лесі Українки в Колодяжному
Літня хатина Лесі Українки в Колодяжному
Літній будиночок батьків Лесі Українки (Косачів) у Колодяжному
Батьківська літня спальня
Батьківська літня вітальня зі сценою, де діти Косачів ставили різні п’єски

У цих хатках українські класики народжувались, жили і вмирали. Сьогодні деякі з них є хорошими музеями, які дають змогу відчути атмосферу минулого і побачити умови, в яких жив у творив письменник.

Втім, у більшості випадків якщо не сама "хатина-музей" викликає багато питань, то працівники установ вперто не хочуть дати відвідувачам можливість насолодитись місцем.

Письменниця Олена Захарченко має хобі - відвідувати ось такі музеї-хатки, в яких жили українські письменники. У цій статті вона ділиться своїми враженнями від їх відвідин.

Леся Українка востаннє приїхала в Колодяжне (маєток своїх батьків на 500 гектарів земної, лісу і ферм), щоб обвінчатись зі своїм майбутнім чоловіком в тій церкві, куди ходила малою, але він не зміг приїхати і вінчатись саме там не вийшло.

А мені в школі казали, що то вона приїхала, бо їй передали таємно пачку ленінської газети "Іскра", яку вона мусила поширювати серед робітників заводу "Арсенал".

Іван Франко, довго перебиваючись у Львові по чужих кутках і зйомник квартирах, нарешті побудував собі будиночок, де він, дружина і четверо їхніх дітей (дві дівчини і два хлопця) жили, сварились, мирились, хворіли і помирали.

Іван Франко писав і плів сіті на рибу, у його кімнаті висіла картина, дівчина з якої нагадувала йому першу його кохану, під вікном своєї дружини він посіяв мальви - бо у Львові не ростуть мальви, там сіють більше чорнобривці, а його дружина - родом з Полтавщини - за тими квітками сумувала.

Потім він помер, так і не виплативши кредит, що взяв під той будинок, а його дружина захворіла, а старший син помер ще раніш, другий син кредит погасив, одна з дочок поїхала до материної рідні в гості якраз перед першою світовою війною і не змогла повернутись додому, а друга дочка опинилась в Америці. І саме вона приїжджала і розказувала, де які стояли меблі, де яка висіла картина, коли в тому будиночку робили меморіальний музей Івана Франка.

Це все мені (як і про Лесю Українку) розказали в його музеї-хаті. Дуже затишній.

 
А от хата, де Франко народився - музей в Нагуєвичах - зовсім не така.

По-перше, це зовсім і не та сама хата, а не дуже старанна реконструкція. По-друге, єдине, що там справжнє, Франкове - то колиска, в якій його колисали, і дерева біля двору ті самі.

З деревами воно взагалі цікаво виходить. От, наприклад, Григорій Сковорода ніде не жив, а і він має свій музей-хатину, тобто одну кімнату, де зупинявся в селі Сковородинівка на Харківщині, і там вам покажуть дуб, під яким він полюбляв сидіти, і ще один дуб - який він сам посадив з жолудя, і його могилу, яку він сам собі викопав, відчувши, що завтра помре.

Правда, не всякому письменнику так пощастило, як Григорію Сковороді. Скільки письменників заслужили собі лише музеї з вітринами, де за склом лежать "особисті речі", тобто ручка і чорнильниця, пару копій фотографій і сторінка "автографу повісті". І строгі музейні бабусі, як пси, слідкують, щоб ніхто часом не торкнув пальцем скло. Дивись і переймайся. Правда, неясно, нащо для того було йти в музей, або взагалі виходити з хати - більшість таких "експонатів" уже давно є в Інтернеті, варто тільки пошукати добренько. І ніяких тобі бабусь і скрипучого паркету.

Друге діло - хатки-музеї, реконструкції або оригінальні, де митці жили, ходили, і де ростуть ті самі дерева.

Ну і де не ростуть - теж.

Наприклад, на вулиці Саксаганського у Києві, де жило аж четверо "визначних діячів" у сусідніх будинках, фактично в одному дворі, зараз музеї Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського і Михайла Старицького. Так от.

Музей Старицького працює, але чогось зачинений, музей Лисенка не працює, але відчинений, здається під якісь презентації і під шопопало, музейні бабці дивляться телевізор, а коли якась патетична дама прийшла запитати: "А ви не знаєте... От я прочитала, що в Лисенків була дача десь на Лук'янівці, а ви не знаєте де саме?", то їй порадили сходити в бібліотеку (і не відволікати їх від телевізора).

Музей Саксаганського давно зачинений на ремонт. Можна сходити тільки до музею Лесі Українки, де вам будуть страшно раді і розкажуть про ті три кімнати, що тут є, покажуть, як Леся Українка жила, картину, яку вона намалювала, бо хотіла бути художником, але не виходило, чадру, єгипетську ручку, розкажуть, як вона любила Єгипет, як займалась дрібними підробітками аби мати гроші знову туди поїхати (після смерті батька, поки він був живий грошей вистачало і на Єгипет і не тільки).

Обстановка хати дуже холодна і музейна, не віриться, що отак могли люди жити. Ще там пошлють вас на другий поверх, де скляні вітрини і фотографії. До речі, там є зо п'ять фотографій того самого коханого-комуніста, який Лесю Українку не любив і за якого вона стільки мучилась, і жодної фотографії її чоловіка... аж дивно. Я спеціально старанно шукала і не знайшла.

В музей Шевченка, в провулку Шевченка (колишній Козоболтний провулок) прямо біля Майдану Незалежності я пішла з дітьми, коли вони не влізли в напханий Макдональдс і образились. Тоді на Майдані було сотні дітей - канікули, зима. А в музеї ж ми були єдиними відвідувачами за день.

В тій хаті Шевченко жив: от вікно, звідки він милостиню давав жінці з малою дитиною, от фарби і мольберт у тій кімнатці, що нагорі, куди стара хвора музейна бабця не хотіла нас вести, бо їй важко по сходах наверх йти, а треба ж посидіти, може, ми з дітьми якого експоната вкрадемо - вони ж не у вітрині, і це ж не копії фотографій. Є ще садочок біля тієї хати, там улітку добре - яблука, квіти, лавки, затишок такий, як ніде серед міста немає.

"Ми були в гостях, в хаті в Тараса Шевченка, але його там не було, бо він помер", - ще довго згадував мій середній син чотирьох років.

Правда, то ж Шевченко, і на його музей-хатину якісь гроші є, а от майже меморіальній музей Івана Нечуя-Левицького в селі Стеблівка, Черкаська область - цілком заслуга директора. Сам директор про це каже всім, хто туди забреде - він взагалі емоційна людина-ентузіаст.

В Києві Іван Семенович жив і помер, в Києві і похований, але тут музею йому нема. Зате в одній з кімнат "батьківської хати" - реконструкція київського кабінету, щоб знали. Правда, весь музей якийсь незатишний, не віриш, що тут жили, ще й сільський священик - а де ж ікони?

А в Полтаві, в музеї-хаті Івана Котляревсього, віриш що жили, і ще живуть. Стара хата уся маленька, не те щоб тісненька, а скоріше юзер-френдлі: всі речі на своїх місцях, щоб було зручно і не холодно, і здається, що люди тоді були менші.

 Хата-музей Котляревського в Полтаві 
Враження зовсім не таке, коли заходиш до хатини в Чернігові, де жив Коцюбинський. Там просторо, там спокійно поміщались усі його п'ятеро дітей, дружина і всяка прислуга. В садку ростуть троянди, бузок, а яблунь щось нема, напевне, порубали, щоб збудувати там здоровий музей для скляних вітрин з бетонною підлогою, де між монументальних погрудь письменника в холодних порожніх залах строгі музейниці зі зневажливо складеними губами оберігають "світлий образ".

До речі, в хатину там пускають "тільки групи", а вагітна я ніяк не могла зійти за цілу групу, то мене туди й не пустили, порадити подивитись монументальні вітрини з копіями. Всю обстановку будиночка я видивилась у вікна, а те, що знаю про Коцюбинського - вичитала з книжок: хранителі-музейниці справжньому поціновувачу не перешкода.

Хата Коцюбинського з боку садочка
З музеїв-хаток письменників давнішого періоду нашої літератури, де я ще не була лишилось тільки два - це садиба Стефаника та музей Ольги Кобилянської в Чернівцях (будинок, який вона купила на радянські гроші, і де доживала віку зі своєю племінницею та її дітьми).

Щодо музеїв пізніших письменників, тобто починаючи з "радянського" періоду і пізніше то з ними все не так однозначно і треба розказувати ще довго. Там до кожного з музеїв історія і політика тісненько приплетись. Не розірвеш.

powered by lun.ua