Світові новинки: Беґбеде, Лімонов, еволюція!

8
1 вересня 2011

З 17 серпня у Франції почався новий літературний рік. Тепер аж до кінця жовтня видавці пропонуватимуть читачам свої новинки. За ці два з половиною місяці Франція побачить 654 нових романи. Ось декілька з тих, що видалися цікавими.

Так само в інших країнах. Одночасно з початком навчального року та поверненням із відпусток настає час повернути втрачені бали IQ. Саме для цього "Українська правда. Життя" традиційно знайшла декілька найцікавіших книжкових новинок.

Франція

Фредерік Беґбеде. Перші підсумки Апокаліпсису (Frédéric Beigbeder. Premier bilan après l'Apocalypse)

 
Фредерік Беґбеде - частий гість в Україні. Він має чи не найповнішу перекладену українською бібліографію.

Здається, Беґбеде планує повернути в більш "серйозний" регістр літератури. Два роки тому після невдалої кокаїнової понюшки він написав сімейний роман "Французький роман".

Цього року - збірка есеїв "Перші підсумки Апокаліпсису".

В книжці зібрано 100 есеїв про різноманітні книжки. Ідея нагадає про ковчег Ноя. В своїх роздумах Беґбеде так само вирішує, які сто книжок століття варто було би врятувати від загибелі.

До речі, 2001 року Беґбеде вже видавав схожу книжку. Тоді йшлося про сотню найкращих книжок, які обрали клієнти чи не найбільшої мережі книгарень Франції FNAC. Ту сотню прокоментував Беґбеде, сказавши пару лагідних слів про названі книжки.

Представлена цього разу сотня - це своєрідний особистий рейтинг. Навколо кожної з позицій автор розвинув свої міркування. Наприклад, описав досвіди прочитання тексту, розповів, чому і чим гарна названа книга, поділився дотепними байками про письменників тощо.

Варто звернути увагу, що свої книжки Беґбеде також вніс у список. Щоб нащадки не забули.

Крім Фредеріка Беґбеде в "Перших підсумках Апокаліпсису" можна зустріти прізвища Толстого, Булгакова, Гессе, Міллера, Фіцжералда, Селінджера, Буковскі, Керуака, Хемінгвея та Уельбека та ін.

Критики вже звернули увагу, що Беґбеде віддав перевагу так званій "автофікціональності" ("autofiction"). Тобто оповідям від першої особи, що ніби написані автором-персонажем-оповідачем. Нікого не впізнаєте?

Погодитись або посперечатися з критиками легко. Достатньо почитати фрагменти нової книжки.

Еманнюель Каррер. Лімонов (Emmanuel Carrère. Limonov)

 

2007 року Емманюель Каррер поїхав у Москву. Він готував матеріал про Анну Політковську для журналу ХХІ (до речі, якщо читаєте французькою, зверніть увагу на це видання). Саме тоді журналіст познайомився з Лімоновим і вирішив написати про нього книгу.

Каррер розповідає коротку біографію Лімонова. І, до речі, наголошує на його українському походженні :)

Але "Лімонов" - це не просто біографія. Сам Каррер називає це "пригодницьким романом", натякаючи на сповнене перипетій життя свого героя.

На початку це історія емоційного, мистецького та інтелектуального тла доби. Така собі симуляція атмосфери доби, в якій з'явився феномен Лімонова, такого собі "анти-Набокова".

Емманюель Каррер чимало уваги приділяє змалюванню екзотичності постаті Лімонова на тлі тогочасного французького контексту. Автор розповідає, що в тодішній Франції стереотипний образ російського емігранта-дисидента був "погано одягнутий бородань".

На цьому тлі Лімонов виглядав екзотично. Каррер пише: "Сексуальний, хитрий, дотепний - схожий водночас і на морського вовка, і на рок-зірку".

Але все сказане вище - радше довга-довга прелюдія до справжньої історії. Чи не найскладнішою частиною книжки є історія Лімонова після його повернення до Росії.

Розібратись у геополітичних переплетеннях непросто. Враження, що чим ясніше виглядають події, тим каламутнішим стає образ героя книжки.

"Лімонов" - цікава праця, як і все, що стосується рецепції радянських і пострадянських реалій за кордоном. Це ще один привід подивитися на себе та інших із нової точки зору. Спробувати нову оптику можна легально в інтернеті.

Бельгія

Ерік-Емманюель Шмітт. Жінка біля дзеркала (Eric-Emmanuel Schmitt. La Femma au miroir)

 
Ерік-Емманюель Шмітт - бельгієць. Хоча про його книжки можна говорити і в рубриці французьких новинок. Адже Шмітт свідомо і вже багато років видається винятково у французьких видавництвах. Менше з тим.

Ерік-Емманюель Шмітт знайомий українським читачам і театралам. Найпопулярнішим в Україні можна вважати його "Оскар і Рожева Пані". Принаймні, в кількох українських більших і менших театрах ідуть вистави за мотивами тексту.

Візитівкою Шмітта є його любов до розмов на так звані "вічні" теми. Подекуди мелодраматичні сюжети дають письменнику можливість поміркувати про добро, зло та інше.

Чимало він пише і про віру в бога. Тут у Шмітта панує порозуміння, бо йдеться і про християнського, і про юдейського, і про мусульманського - вірі в кожного з них присвячена бодай одна його книжка.

"Жінка біля дзеркала" присвячена, як прозоро натякає заголовок, жінці. Чи то пак жінкам. На авансцені роману - життя трьох жінок різних поколінь. Тобто епох.

Щось таке французи вже читали в романі "Три сильні жінки" Марі Н'Діай. За цей роман письменниця отримала Гонкурівську премію 2009 року.

На сторінках Шмітта живуть Анна, Ханна та Енні . За життям цих трьох жінок підглядатиме читач.

Перша живе в епоху Ренесансу. Її насильно видають заміж за нелюба. Але Анна тікає в ліс до прекрасного монаха-самітника. А потім і сама стає Христовою нареченою.

Друга живе в прекрасні дні декадансу Австро-Угорської імперії. Світський Відень, жорстокий чоловік і нестерпна нудьга - лейтмотив листів Ханни до друзів.

Третя - голлівудська зірка. Вона відбуває термін примусового в одному з реабілітаційних центрів Беверлі-Хіллзу. Їй, як і попереднім двом, не затишно жити там, де вони живуть.

Кожна з трьох героїнь відчуває глибокий дискомфорт від життя в свій час. Це називається mal de siècle. Хвороба часу. Меланхолія. До речі, в цю меланхолію ненадовго можна зануритися цілком легально.  

США

Девід Слоан Вілсон. Проект сусідства (David Sloan Wilson. The Neighborhood Project)

 

The Neighborhood Project - це спільний проект Binghamton University та мешканців міста Binghamton (штат Ньою-Йорк).

Все почалося з того, що Девід Слоан Вілсон вивчав еволюцію, писав про неї популярні книжки та працював зі студентами.

Дослідник не надто звертав увагу на внутрішнє життя свого міста, аж поки не замислився над запитанням "Як можна використати те, що ми знаємо про еволюцію, для покращення життя?"

Так народився "Проект сусідства". Його програма передбачала врахування інтересів усіх можливих мешканців, із неповнолітніми, наркоманами, релігійними та сексуальними меншинами включно.

Згідно з програмою, мешканці отримали повну можливість долучатися до життя спільноти.

Можете спроектувати парк? Домовляйтесь із громадою та проектуйте. Хочете організувати благодійний марафон? Домовляйтесь із громадою та організовуйте. Вмієте написати та провести ґрунтовний тест для вивчення компетентності громадянина в дітей? Домовляйтесь із громадою і проводьте.

Наприклад, з 21 червня (і кожної третьої суботи місяця) мешканці міста збираються для обговорення використання бюджетних коштів.  

Крім цього, є проект взаємодії релігійних громад, розвитку міської екосистеми та біорізноманіття, конкурс на створення міських парків тощо.

Книжка "Проект сусідства" описує насамперед підготовчі етапи роботи. Звісно, є й перші здобутки програми. Наприклад, учні, які в по-новому організованій школі змогли знайти себе. Або студенти, які захопилися можливістю застосувати нібито суху науку на практиці в повсякденному житті тощо.

"Проект сусідства" може стати книжкою, що надихне на дії. Познайомитися з досвідами та мотивацією Девіда Слоана Вілсона можна з фрагментів книжки.

В статті використано матеріали http://www.nytimes.com/, http://bnp.binghamton.edu/ , http://www.lexpress.fr/, http://www.pol-editeur.com/, http://www.buzz-litteraire.com/

Фото з eric-emmanuel-schmitt.com, goodreads.com

powered by lun.ua