"Опівночі в Парижі" та "Реальна сталь": у мрію – і додому

34
7 жовтня 2011

Від 6 жовтня в українських кінотеатрах демонструються: комедія "Опівночі в Парижі" Вуді Аллена, пригодницька стрічка "Реальна сталь" Шона Леві, драма "Зараза" Стівена Содерберґа та фільм жахів "Не бійся темряви" Троя Ніксі.

Американський Париж

Вуді Аллен говорив, що любить чергувати свої фільми: після "серйозної" картини він завше знімає легковажну комедію. Стрічка "Опівночі в Парижі" вийшла після драматичного "Високого брюнета" і не претендує ні на що більше, окрім розваги. Щоправда, аби зрозуміти більшість жартів фільму, глядач повинен бути обізнаним у історії мистецтва початку ХХ сторіччя.

Американець у Парижі – це усталений культурний стереотип і він не раз знаходив своє вираження у кіно. США та Франція пов’язані давньою напівдружбою, напівворожнечею. Молода, недалекоглядна, прямолінійна, пуританська, проте працелюбна Америка є своєрідним антиподом старої, інтелектуально та культурно витонченої сибаритки-Франції, тож мешканці Нового Світу завше вирушали до Парижа, як до своєрідного заповідника високого мистецтва, правдивої культури, а також вільного кохання.

 

Таким є і герой стрічки Вуді Аллена – голлівудський сценарист Ґіл (Овен Вілсон), який все життя мріяв бути письменником у Парижі, але "продався" вульгарній "фабриці мрій". Він вважає, що народився занадто пізно і шкодує, що золотий час Парижу – 1920-ті роки ХХ століття – вже давно минули.

До Франції Ґіла запросив його майбутній тесть, який поїхав у столицю підписувати ділову угоду. Проте ані його наречена Інес (Рейчел МакАдамс), ані її батьки, не ставляться серйозно до письменницьких амбіцій Гіла. Татко Інес думає лише про банківський рахунок майбутнього зятя, її мати – про дорогі меблі для будинку дочки, а сама Інес мріє про будинок у Малібу та "дивіденди" від шлюбу із перспективним сценаристом.

 

Одного дня, захмелілий від дегустації вина Ґіл, вирушає прогулятися нічним Парижем. Несподівано біля нього зупиняється стара машина, в якій сидять…Скот Фіцджеральд та його кохана Зельда. Письменник запрошує Ґіла поїхати з ними на вечірку, де грає Кол Портер. Той погоджується і потрапляє в омріяні двадцяті.

З того для Ґіл щодня вирушає на нічну прогулянку, сідає у таємничий автомобіль і зустрічає своїх нових друзів: Ернеста Гемінґвея, Сальвадора Далі, Луїса Бунюеля та Гертруду Стайн, яка визвалася рецензувати його роман. До того ж він закохується у натурницю Пікассо Адріану (Маріон Котіяр). Причин повертатися додому в нього стає все менше…

Париж, змальований Алленом у цьому фільмі, виглядає якраз таким, яким його хочуть бачити туристи: яскравий, охайний, мальовничий та дуже гостинний. У цьому місті немає ділового центру та новочасних кварталів, а його мешканці тільки те й роблять, що сидять у вуличних кав’ярнях. Вулицями тут пересуваються винятково білошкірі європейці – жодного мусульманина, або ж чорношкірого. А ще у вигаданому Парижі Аллена надзвичайно люблять американців, яких там, здається, навіть більше за французів.

 

Реальність проривається у фільм хіба що через графітті, якими змальовані деякі будинки Парижа. Щоправда, незрозуміло хто ж ці графітті намалював – довкола ж тільки милі та охайні європейські буржуа. Тож, важко знайти картину, зняту не в жанрі фантастики, настільки відірвану від реальності, як "Опівночі в Парижі". До речі, подібні критичні зауваження адресувалися й іншій стрічці режисера – "Вікі, Крістіна, Барселона".

Та найкраще, що вдалося Алленові – це його традиційно глумливі та абсурдистські діалоги. Він настільки витончено знущається зі свого нещасного героя Ґіла, що просто дух захоплює. У приниженні своїх улюблених персонажів – затурканих інтелігентів та ідеалістів – Аллен, здається, перевершив самого себе. Ґіл потерпає не лише від своїх вульгарних свекрів, але й від нав’язливого друга Пола (Майкл Шин) – пустоголового базікала, який вважає себе інтелектуалом.

Та, врешті-решт, стрічку "Опівночі в Парижі" вінчає геппі-енд, знятий із суто голлівудською повчальністю. Можливо, Аллен і знімав пародію на образ "американського туриста в Парижі", проте він дотримався у своїй стрічці усіх штампів романтичного кіно. Мало хто не захоче після цього фільму прогулятися паризькими вулицями під дощем.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Автор дякує кіноклубу NoName Club, за допомогу в написанні матеріалу

Яка хата, такий тин…зі сталі

Недалеке майбутнє, в якому живих боксерів цілком витіснили спеціально створені для цього створені роботи. Колишній боксер Чарлі Кентон (Г’ю Джекман) намагається заробити на життя, виступаючи зі своїми роботами у дешевих балаганах та клубах, проте йому не щастить і він влазить у великі борги. Несподівано Чарлі дізнається, що його колишня дівчина померла і він повинен опікуватися їхнім одинадцятирічним сином Максом (Дакота Ґойо), якого він не бачив від самого народження.

 

Хлопчика готові взяти на виховання його тітка й дядько, і Чарлі погоджується на це, проте до кінця серпня хлопець повинен залишатися із батьком. Ані Чарлі, ані Макс не в захваті від такої перспективи, тим паче, що син знає, що батько його фактично продав родичам. Проте їхня неприязнь один до одного зникає, коли з’ясовується, що хлопчик чудово розуміється на роботах і вміє ними керувати. На смітнику батько та син знаходять старого спарингового робота Атома і вчать його боксувати. Незабаром Атом стає непереможним бійцем, і Чарлі з Максом влаштовують йому бій із самим чемпіоном Зевсом – найсильнішим ботом у світі.

"Реальна сталь" – досить рідкісний екземпляр серед загального переліку голлівудських родинних фільмів. По перше, у його основі лежить оповідання "Сталь" "дорослого" письменника Річарда Метісона, написане ще 1959 року. По-друге, він орієнтований на специфічну категорію глядачів – хлопчиків-підлітків та їхніх татусів.

Сама картина розпадається немов би на дві частини – історію порозуміння батька й сина і оповідь про кар’єру талановитого, але зневіреного спортсмена. На щастя, режисерові Шону Леві здебільшого вдалося втримати баланс між цими двома складовими, і "Реальна сталь" вийшла і зворушливою, і достатньо "бойовою".

 

Втім, справжнім автором стрічки є все-таки не режисер-постановник Леві, а її виконавчий продюсер Стівен Спілберґ, який ще у "Штучному розумі" торкався теми порозуміння людей і машин. У свого кумира Стенлі Кубрика, Спілберґ запозичив цікавість до техніки та механіки, проте на відміну від старшого колеги, який частіше демонстрував бунт машин, Спілберг завше намагався їх олюднити. Родинне порозуміння також є коронною темою цього кінематографіста, і він розвиває та доповнює її впродовж усієї своєї кар’єри.

Іще одною "фішкою" "Реальної сталі" є її бронебійний американоцентризм. Майже всі "погані" там – "азіати" (до яких належить і російська багатійка), а їхні роботи обов’язково нашпиговані різноманітними високотехнологічними прибамбасами та й виглядають досить "гламурно", себто краще за американських. Зате американські роботи, дарма що нагадують результат схрещення холодильника з пилососом, наділені майже людською душею та неповторною індивідуальністю. Частина зйомок відбувалася у сумнозвісному місті Детройті, який у фільмі виглядав німим докором триклятим азіатам із їхніми технологіями.

 

І все ж "Реальна сталь" повністю виправдовує витрачені на неї гроші (маються на увазі і кошти продюсерів, і ті кілька десятків гривень, які віддасть глядач за квиток на сеанс). Найперше, що варто зауважити – це чудову операторську роботу Мауро Фіоре, який отримав "Оскар" за свою роботу в "Аватарі".

Усі боксерські бої в картині виглядають дуже реалістично та видовищно, адже у зйомках брали участь справжні боксери, рухи яких за допомогою технології motion capture переносились на комп’ютерні моделі роботів. Сюжетна лінія батько-син займає більшу частину часу, але не дуже набридає. Звісно, наприкінці картини на глядача чекають кілька сентиментальних сльозливих сцен, але заради хорошого видовища їх можна і перечекати.

Оцінка фільму 4 з 5

Зараза

Світом поширюється невідомий вірус, який походить із Гонконгу і передається повітряно-крапельним шляхом. У США з’являються перші жертви захворювання. Групі лікарів необхідно знайти ліки раніше, аніж більшість людей планети помруть від хвороби.

 

Режисер: Стівен Содерберґ

У ролях: Ґвінет Пелтров, Метт Деймон, Лоуренс Фішборн, Маріон Котіяр, Джад Лоу, Кейт Вінслет

Не бійся темряви

Фільм жахів, знятий за сценарієм Ґільєрмо дель Торо і Метью Роббінса. Дівчинка Саллі приїздить до свого батька, який купив старовинну садибу і реставрує її разом зі своєю новою дівчиною. Тиняючись будинком, Саллі знаходить таємничу кімнату, про яку ніхто не знає. Там живуть темні сили, готові захопити дівчинку та затягнути її у чорну прірву під будинком. У небезпеці не лише вона, але і її родина.

 

Режисер: Трой Ніксі

У ролях: Ґай Пірс, Кеті Голмс, Бейлі Медісон

powered by lun.ua