Хороше кіно: бейсбол із Піттом, шпигування із Олдменом та різанина від Полянського

31
9 грудня 2011

Від 8 грудня на українські екрани виходять: спортивна драма "Людина, яка змінила все" Беннета Міллера, шпигунський трилер "Шпигун, вийди геть!" Томаса Альфредсона, чорна комедія "Різня" Романа Полянського та комедія "Переростки" Бена Палмера.

Ідея, яка змінила все

Стрічка американця Беннета Міллера "Людина, яка змінила все" (в оригіналі Moneyball) має успіх в американських кінокритиків. Минулого року кінопреса із не меншим захопленням писала про фільм Девіда Фінчера "Соціальна мережа". Зрештою, між цими картинами є цілком очевидна паралель – обидві базуються на реальних подіях і розповідають про геніальних новаторів, чиї відкриття спочатку сприймалися небагатьма, але потім змінили правила гри.

У фільмі "Людина, яка змінила все" йдеться про бейсбольну статистику, до якої у США, де бейсбол є національним видом спорту, ставляться дуже серйозно. Творцям фільму – режисерові Беннету Міллеру та сценаристам Стівену Зейліану та Ааронові Соркіну – вдалося із цієї нудної теми зробити справжню драму, під час перегляду якої відчуваєш і симпатію, і емпатію, і фінальний катарсис.

 

У центрі сюжету менеджер команди Оклендські Атлети Біллі Бін (Бред Пітт). Він займається пошуком грошей для клубу, а також шукає та схвалює кандидатури нових гравців. Поки що справи у Атлетів дуже погані – вони програли останню гру чемпіонату, а трьох їхніх найсильніших гравців переманили інші команди.

Запропонувати бейсболістам Біллі нічого – власник команди не збирається підвищувати гравцям зарплатню, яка утричі менша, ніж у інших клубів вищої ліги.

Зрештою, Біллі знайомиться із молодим випускником Єльського університету Пітером Брандом (Джона Гілл), який пропонує абсолютно новий спосіб підбору гравців – він вважає, що для перемоги команді потрібні не найсильніші бейсболісти, а "середнячки", у яких хороші загальні статистичні показники по якомусь із елементів гри.

 

Хтось не може бігати, але добре ловить, у когось не працює плече, але він частіше за інших добігає до першої бази. Цей метод і називається словом Moneyball, винесеним у заголовок картини. Буквально – "грошовий м’яч".

Біллі та Пітер повністю реорганізують Атлетів. Проти цих нововведень виступають "скаути", які займаються відбором бейсболістів та сам тренер команди (Філліп Сеймур Гоффман).

Спочатку через саботаж усі ініціативи партнерів зазнають поразки – команда продовжує програвати. Та, зрештою, Бінові вдається взяти справу до своїх рук, і несподівано Оклендські Атлети перетворюються на одну із найбільших сенсацій у бейсболі.

Бейсбол - гра складна та заплутана, тож людям невтаємниченим годі зрозуміти і її сенс,і її термінологію. Та, не зважаючи на це, стрічка "Людина, яка змінила все" захоплює із перших кадрів, тому все інше додається мимоволі.

Зрештою, мова не лише про бейсбол, а про щось значно більше – про втрати і перемоги, надії, сподівання, цинізм великого бізнесу, родину та звичайну людську гідність, тобто про речі, які зрозумілі людям будь-якої нації та культури.

Зрештою, сам фільм – зовсім не банальна голлівудська драма, де є хороші та погані, а у фіналі перемагає добро. Герої фільму – цілком реальні люди, і вони часом роблять не дуже приємні речі.

Скажімо, ми співчуваємо Біллі Біну, чия кар’єра в бейсболі не склалася, переживаємо за втілення у життя їхнього з Пітером проекту, обурюємося недалекоглядністю тренера і "скаутів".

 

Проте система Moneyball також має свої недоліки, адже для покращення результатів бейсболістів безжально звільняють та міняють одних гравців на інших.

Бейсбольні зірки – сильні та красиві – завжди були героями у публіки, а тут їх пропонують замінити на пересічних гравців, що з ними поводитимуться як із худобою. Краса і видовищність гри тут відходить на другий план, адже йдеться про те, щоби виграти за будь-яку ціну і не втратити свої гроші. Зіркою стає не гравець, а менеджер.

Наприкінці фільму один із коментаторів задає цілком слушне запитання – навіщо змінювати цю гру? І якщо для вбогих Атлетів Moneyball був виходом із важкої ситуації, то чи буде правильно використовувати цей метод, скажімо, для Ред Сокс, команди поважної та багатої?

Усі ці запитання залишаються без відповіді. Те, що режисер обрав відсторонену точку зору на події, лише додає фільмові сили. Для Беннета Міллера це лише друга картина, його дебютом був "Капоте" (2005), за який режисер номінувався на "Оскара".

Критики впевнені, що "Людина, яка змінила все" також претендує на номінацію від Американської кіноакадемії. Два фільми – і два правдивих шедеври - роблять Міллера одним із найцікавіших молодих режисерів Америки.

Стрічка має іще один сильний бік – акторський склад. Втім, три суперзірки – Пітт, Гілл та Гоффман – доволі сильно виділяються на фоні зовні дуже пересічних акторів другого плану. Можливо, це єдиний недолік фільму "Людина, яка змінила все"

Оцінка фільму 5 з 5

Цирк проти Карли

Британського автора шпигунських романів Джона Ле Карре завше протиставляли Яну Флемінґу, а його книжки називали "антибондіаною". Колишній співробітник британських спецслужб, Ле Карре змальовував будні розвідки максимально реалістично – жодних карколомних пригод, звабливих красунь та шикарних лімузинів. Його герої – непомітні люди у цивільному, які у темних кімнатах вершать долі світу.

Роман "Лудильник, кравець, солдат, шпигун" був опублікований 1973 року і базувався реальному історичному прецеденті – розкритті так званої Кембриджської п’ятірки, члени якої були британськими високопосадовцями, проте з ідеологічних міркувань допомагали Радянському Союзу. І хоча за романом 1979 року був знятий телесеріал із Алеком Ґіннесом у головній ролі, на великий екран книжка потрапила лише цього року.

 

В українському прокаті назву цього фільму незугарно кальковано із російської – "Шпигун, вийди геть!". Оригінальна назва "Лудильник, кравець, солдат, шпигун" все таки краще розкриває суть твору: це перші рядки дитячої лічилки, а також "псевда" чотирьох високопосадовців британської спецслужби, підозрюваних у роботі на СРСР.

Неназвану в картині спецслужбу її працівники несмішливо називають "Цирк", але у ній вгадується МІ5. Головний герой Джордж Смайлі (Ґері Олдмен) – шпигун із багаторічним стажем. Після смерті керівника розвідки його відправляють у відставку, але несподівано один із міністрів дає йому неофіційне завдання – знайти серед керівників "Цирку" крота, який вже багато років зливає інформацію КДБ.

Виявляється, що померлий шеф знав про існування законспірованого радянського агента у британській спецслужбі. Він шукав його серед своїх помічників - франтуватого і самовпевненого Біла Гейдена (Колін Ферт), кар’єриста Персі Аллелайна (Тобі Джонс) а також їхніх колег Роя Бланда (К’яран Гайндс) та Тобі Естергаза (Девід Денцік).

 

Хтось із них зрадив Британію, проте КДБ на чолі зі зловісним Карлою зроблять усе, щоби не допустити розкриття свого такого цінного співробітника.

"Шпигун, вийди геть!" - це перша англомовна робота шведа Томаса Альфредсона, який уславився своїм вампірським горором "Впусти мене". І до створення нової картини він підійшов зі всією серйозністю. Стрічка одразу впадає у око, адже там зіграли найяскравіші зірки британського кіно (одні імена Ґері Олдмена, Коліна Ферта і Джона Герта чого варті). Та головною особливістю цього фільму є скрупульозність у відтворенні матеріальної культури початку 1970-х.

Томас Альфредсон казав, що намагався передати вигляд Лондона тих часів. Тоді місто виглядало запилюженим і сірим, а вулиці - брудними. У картині "Шпигун, вийди геть!" усе виглядає безбарвним – одяг, меблі, будинки, та навіть самі люди. "Шпигунські сімдесяті" неймовірно далекі від сексу, наркотиків та диско, адже для розвідників досі триває виснажлива війна, цього разу із комуністами.

Робота художників та декораторів у цьому фільмі воістину титанічна. Кожна деталь побуту – від папірців - до шифрувальних машин, від інтер’єрів кімнат - до вулиць міста відтворена ними із неабиякою любов’ю та ретельністю. "Шпигун, вийди геть!" створює повну ілюзію присутності у світі своїх героїв.

Головна увага у фільмі, звісно, приділялася постаті Смайлі, тож Ґері Олдмен міг уповні продемонструвати свій акторський талант. Він завжди грав персонажів з подвійним дном, і його Смайлі також нагадує людину, яка за незворушною маскою приховує багато чого.

Втім, другопланові актори у цьому фільмі виглядають не менш переконливо. Варто відзначити насамперед Марка Стронґа, який передав особисту драму зрадженого "кротом" Джима Прідо та Тобі Джонса, чия специфічна зовнішність ідеально пасувала майже відразливому Аллелайну.

 

Взагалі, окрім основної шпигунсько-детективної лінії у фільмі присутні ще кілька бічних відгалужень, зокрема любовних. І неможливість нормальних людських стосунків у світі спецслужб додають картині ще більшого драматизму.

Зрештою, варто трохи розвести захоплені відгуки про картину ложкою критики – все таки швед Альфредсон дещо перестарався. Перші двадцять хвилин його фільму взагалі виглядають мов суцільна нісенітниця, та й далі картина спантеличує через свій надто складний монтаж та велику кількість флешбеків, а двогодинний хронометраж тільки погіршує ситуацію.

Тож стрічка "Шпигун, види геть!" скидається на ретельну, коштовну та майстерно зроблену річ, якою важко користуватися через її надмірну анахронічність.

Оцінка фільму 4 з 5

Янгол різні

У Романа Полянського слава режисера, який знімає жорстокі, дошкульні, викличні фільми, в яких людина напряму стикається із демонами – справжніми, або ж із тими, які існують у її власній душі. Та, на жаль, після уславленого "Піаніста" (2002) режисер не зняв жодної помітної роботи, а його "Олівера Твіста" (2005) і "Примару" (2010), в найкращому разі, можна назвати посередніми фільмами. Нова стрічка Полянського "Різня", знята за однойменно. п’єсою Ясміни Реза, схоже, продовжила цей не надто приємний список його прохідних картин.

 

У центрі оповіді - дві сімейних пари з Нью-Йорку: багатші Ковани та бідніші Лонґстріти. Їхні одинадцятирічні сини-однокласники побилися між собою. І доки діти в школі, їхні батьки збираються разом у домі Лонґстрітів, аби обговорити цю неприємну ситуацію. Перемовини ускладнюються тим, що родини належать до зовсім різних світів, і заледве витримують один одного.

Зрештою, ситуація із бійкою також виглядає неоднозначно: адже, хто кого обізвав, і хто кого спровокував першим, виявити практично неможливо. Проте пані Лонґстріт вважає, що її син є однозначною жертвою, тож Ковани мимоволі починають захищати свою дитину. Врешті-решт, маски благопристойності спадають, і четверо дорослих розпочинають словесну психічну баталію, з якої ніхто не вийде переможцем.

Дія фільму цілком відбувається у стінах квартири (є кілька сцен у коридорі біля ліфту). Це традиційний театральний прийом – помістити кількох людей у замкнену кімнату і подивитися, що буде далі. У даному випадку, перед нами чотири сильних характери. Пенелопа Лонґстріт (Джоді Фостер) є типовою нью-йоркською інтелектуалкою. Вона письменниця, поціновувачка європейського мистецтва та поборниця прав злиденних мешканців Африки.

 

Її чоловік Майкл (Джон Сі Райлі) - грубуватий і добродушний продавець сковорідок та сантехніки - не сповідує цінностей дружини. Більше того, він не надто цінує родинне життя, вважаючи, що свої найкращі роки міг би провести цікавіше.

Родина Кованів усім своїм виглядом демонструє належність до upper middle class – дорогий мобільний у чоловіка та діловий костюм у дружини вказують на їхній соціальний статус та місце роботи. Ненсі (Кейт Вінслет) працює інвестором, а Алан (Крістоф Волц) – адвокатом. Зрештою, у їхній родині також не все гаразд. Ненсі ображається на те, що її чоловік вважає свою роботу важливішою за батьківські обов’язки і рідко приділяє час родині.

Інцидент із дітьми не лише зібрав цих людей разом, але й примусив їх показати справжні обличчя. Зрештою, і Майкл, і Ковани виявилися не тими, за кого себе видавали, а стосунки у парах заграли у новому світлі. Правдивою жертвою словесних баталій стала по-справжньому щира Пенелопа, яка зі своїми ідеалістичними переконаннями виглядала несподівано недолугою на фоні цинічних (чи можливо зневірених) співбесідників.

Зрештою, фільм можна сприймати як жорстку сатиру на американський середній клас із його лицемірством та фальшивістю. Втім, це тема далеко не нова, і щось оригінальне про це сказати і справді важко. До того ж, усі герої мають настільки протилежні світогляди, що важко збагнути, як їм вдалося познайомитися та одружитися. Також незрозуміло, яка ж невідома сила утримує героїв у одній квартирі та у власних подружжях. Якщо у Луїса Бунюеля це був "Ангел-винищувач", то у даному випадку, мабуть, "Бог різні".

 

Стрічка Полянського – це чорна комедія, і у ній чимало дотепних діалогів. Проте вона виглядає штучною та надуманою, як і поведінка героїв. Надто очевидно, що усіх цих людей вигадано та ретельно виписано для того, щоби ефектніше розмістити на сцені. Втім, "Різня" ще раз засвідчує непересічні акторські таланти Джоді Фостер, Джона Сі Райлі, Кейт Вінслет і Крістофа Волца.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Переростки

Режисер: Бен Палмер

У ролях: Саймон Берд, Блейк Гаррісон, Джо Томас, Джеймс Бакклі

Четверо вісімнадцятирічних хлопців із Південної Англії вирушають на вакації до Греції назустріч морю, сонцю та сексуальним пригодам.

 

Фото kino-teatr.ua



powered by lun.ua