Людина з кіноапаратом та дівчина із тату дракона

Від 5 січня на українських екранах демонструються: пригодницький фільм "Хранитель часу" Мартіна Скорсезе та трилер "Дівчина з тату дракона" Девіда Фінчера.

Хранитель магії кіно

Стрічка "Хранитель часу" назагал виглядає, як спроба нонконформістського кінорежисера Скорсезе проявити себе у доволі специфічному жанрі фільмів для всієї родини. Проте, як не парадоксально, цей фільм про маленького хлопчика-сироту, найбільше припаде до душі не дітям, а дорослим любителям кіно, які добре знаються на його історії.

Дія "Хранителя часу" відбувається у тридцятих роках минулого сторіччя у Парижі. Дванадцятирічний сирота Г’юґо (Аза Баттерфілд) живе на вокзалі і стежить за роботою двох велетенських вокзальних годинників.

Його батько (Джад Лоу) загинув, дядько-алкоголік пропав, тож хлопчику доводиться докладати величезних зусиль, аби не потрапити на очі голові вокзальної охорони (Саша Барон Коен), який нещадно відправляє усіх сиріт до притулку. Єдине, що гріє душу Г’юґо – це поламана механічна лялька, яку колись приніс його батько-годинникар.

Найбільше допікає хлопчикові буркотливий месьє Жорж (Бен Кінґслі), який продає іграшки на вокзалі. Саме в нього Г’юґо цупить деталі для своєї ляльки, а проте дідуган не збирається спускати цього з рук.

Незабаром хлопчик знайомиться з Ізабеллою (Хлої Морітц) – похресницею месьє Жоржа. Діти дізнаються, що у старого є якась таємниця і разом намагаються розкрити її. Виявляється, що колись давно месьє Жорж Мельєс знімав фільми, які живили фантазію не одного покоління режисерів. Але після банкрутства він відцурався від кіно.

Картину "Хранитель часу" було знято за однойменною книжкою американця Браяна Селзніка, чиє прізвище вже саме по собі є промовистим для будь-якого любителя кіно. І справді, письменник є далеким родичем знаменитих голлівудських кінопродюсерів. Ідея екранізації книги Селзніка належить самому Скорсезе, який купив на неї права одразу ж після її публікації 2007 року.

Не дивно, що сінефіл Скорсезе взявся за історію, де любов до кіно перемагає і самотність, і смерть. Очевидно, що юні фантазери Г’юґо та Ізабелла відображають його власні спогади про дитинство, в якому кіно та книжки грали першочергову роль.

Скорсезе належить до покоління режисерів "нового Голлівуду", яке фактично виросло і сформувалося у кінозалах, а у дорослому віці, зацікавившись європейськими фільмами (особливо французькими), стало творити нове американське кіно.

У життєвій драмі Жоржа Мельєса, можна побачити паралель із біографією британського режисера Макла Павелла, якого Скорсезе вважає своїм вчителем. Павелла несправедливо забули ще за життя, а Скорсезе свого часу доклав значних зусиль, щоби повернути йому втрачену славу.

Окрім Мельєса, режисер згадав також інших забутих зірок німого кіно - Гарольда Ллойда, Бастера Кітона та Макса Ліндера. Невеличка роль дісталася і легендарному Крістоферу Лі.

Скорсезе любовно вклав у свій фільм численні цитати зі знаменитих фільмів епохи "великого німого", на практиці доводячи, що справжня класика, мов діаманти, із часом не тьмяніє.

Він також вставив у стрічку уривки із фільмів братів Люм’єр, комедій Кітона, Ллойда та Чапліна. Та найбільше почестей дісталося, звісно ж, Мельєсу, який у фільмі постає магом (а він і справді був професійним ілюзіоністом), що той дарує людям найдивовижніші у світі чари – кіно.

Мартін Скорсезе і сам намагається перетворити свій фільм на чарівне видіння, сповнене прекрасних, величних і зворушливих образів. І в даному випадку формат 3D виглядає дуже доречно.

Париж у "Хранителі часу" палахкотить вогнями, вабить прекрасними краєвидами, заворожує своїми таємницями та розчулює романтичним настроєм. У фільмі Скорсезе поєдналися фантазія про втрачену епоху, де головують механіка та пара, а також ностальгія за невинними мріями власного дитинства.

Втім, перша третина картини може видатися незрозумілою та заплутаною. В цьому винен складний монтаж із великою кількістю флешбеків. Зате фінал "Хранителя часу" справді неперевершений – не кожен день можна побачити фільми Мельєса та ще й у форматі 3D.

Оцінка фільму 5 з 5

Швеція за Фінчером

У американських фільмах часто зустрічається жарт про те, що будь-яка життєва історія у голлівудській інтерпретації обов’язково перетвориться на блокбастер із зірками в головних ролях.

Нова стрічка Девіда Фінчера "Дівчина із тату дракона" є наочним втіленням цих слів. Принаймні акторський склад там взірцево зірковий: окрім Деніела Крейґа та Нумі Рапас у фільмі знялися Крістофер Пламмер, Стеллан Скарсґард, Джоелі Річардсон та Робін Райт.

Трилогія "Мілленіум" шведського письменника Стіґа Ларссона вийшла друком ще у середині двотисячних, а 2009 вона була повністю екранізована у Швеції Даніелем Альфредсоном.

Беручись за власну екранізацію першої книжки із циклу, Девід Фінчер вступав у ризиковане змагання, адже картини Альфредсона отримали загальне визнання серед критиків і глядачів, а виконавці головних ролей Мікаель Ньюквіст та Нумі Рапас стали іконічними зображеннями журналіста Блумквіста та гакерки Саландер.

Девід Фінчер у своїй версії цієї історії не став дотримуватися духу роману Ларссона, так любовно плеканого у шведських екранізаціях, і зняв швидке та брутальне кіно, кардинально не схоже на інтелігентний "європейський трилер".

Зав’язка фільму залишилася та ж сама – старий промисловий магнат Генрік Ванґер намагається розгадати таємницю зникнення своєї шістнадцятирічної племінниці Гарріет, що мучить його вже сорок років.

Для цього він наймає журналіста Мікаеля Блумквіста, нещодавно засудженого до штрафу за наклеп на місцевого знаменитого фінансиста. Мікаель впевнений, що його підставили, і Ванґер обіцяє допомогти йому довести свою правоту, якщо той візьметься за справу.

З часом до Блумквіста долучається талановита, але відлюдькувата гакерка Лісбет Саландер. Разом вони дізнаються, що зникнення Гарріет пов’язане із низкою жорстоких убивств молодих жінок у 1940-60-х. роках І всі сліди маніяка ведуть до клану Ванґерів.

Роман Стіґа Ларссона в оригіналі називався "Чоловік, який ненавидить жінок" і його наскрізною темою було саме знущання над жінками та подальша розплата за це. Журналіст Блумквіст у книжці є втіленням "правильного" чоловіка, який зневажає садистів і збоченців.

Він ніби прийшов із жіночих мрій - м’який, ніжний, романтичний, чудовий коханець і хороший друг. Саме тому на цю роль у шведському фільмі вибрали Мікаеля Ньюквіста, який має неагресивну, інтелігентну зовнішність.

Девід Фінчер підійшов до справи інакше. На головну роль він запросив Деніела Крейга, якого аж ніяк не назвеш м’яким. Саландер зіграла Руні Мара, яка на екрані виглядала достатньо агресивно, але, відверто кажучи, програвала Рапас.

Дію картини не перенесли до Америки, але відчуття Made in USA не покидає під час її перегляду. Цьому сприяє і "Геппі Міл" у щоденному меню Саландер, і по-новому вибудувані образи головних героїв.

Журналіст та гакерка у Фінчера виглядають невимовно крутими героями американських бойовиків. Вони обмінюються між собою дружними кпинами, немов спецназівці у голлівудських фільмах і йдуть уперед без жодних зволікань.

Фінчер знімає жорстко і динамічно. Швидкий монтаж, тривожна музика,похмуре світло і холодні кольори одразу ж нагнітають атмосферу неприкритої агресії, якою просякнута кожна хвилина цього фільму.

Зрештою, Фінчер ніколи не був психологом та людинолюбцем і його більше цікавила механіка та динаміка соціальних перверзій сучасного світу. У "Дівчині з тату дракона" він знайшов свої улюблені теми гріха, безумства, безоглядної жорстокості та відплати. Тож ця картина вийшла цілком у стилі інших фільмів Фінчера, бо навіть із чужим матеріалом він не збирався зраджувати власному творчому баченню.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Фото kinopoisk.ru.