10 ностальгійних фільмів про кіно

236
22 лютого 2012

Цього року за оскарівські статуетки змагатимуться два фільми, які прямо звертаються до історії кіно – це "Артист" Мішеля Газанавічуса та "Хранитель часу" Мартіна Скорсезе. Обидві стрічки мають найбільше номінацій - у "Артиста" їх десять, а у "Хранителя часу" - одинадцять.

Кінематографу вже понад сто років, і його минуле не раз ставало сюжетом кінокартин. Чимало кінематографістів намагалися висловити у своїх стрічках любов до професії та віддати шану людям, які творили саму історію кіно. Такі фільми сповнені ностальгії, адже кожен шанувальник цього мистецтва із теплотою згадує свої перші відвідини кінотеатру, а також екранних кумирів із свого дитинства.

Вашій увазі підбірка найцікавіших картин, присвячених кінематографу.

Сансет бульвар (реж. Біллі Вайльдер, США, 1950)

У ролях: Вільям Голден, Ґлорія Свенсон, Еріх фон Штроґейм

"Сансет бульвар" - це класика голлівудського кіно і, мабуть, найвизначніший фільм Біллі Вайльдера. У цій картині він показує світ забутих зірок німого кіно, які живуть спогадами про минулу славу.

Головний герой фільму – молодий сценарист Джо Ґілліс, який безуспішно намагається зробити кар’єру у Голлівуді – випадково потрапляє на віллу колишньої зірки німого кіно Норми Десмонд.

Акторка пропонує йому солідний гонорар за роботу над сценарієм до фільму, в якому мріє зіграти головну роль. Норма все ще тішить себе ілюзіями про повернення на знімальний майданчик, проте насправді її мало хто пам’ятає. Листи шанувальників їй надсилає дворецький Макс, який свого часу був знаменитим режисером німого кіно та першим чоловіком Норми.

 

Джо розуміє, що примхлива зірка намагається повністю заволодіти і його життям. Він наважується на втечу, але злопам’ятна Норма знаходить спосіб поквитатися із ним.

"Сансет бульвар" здобув славу завдяки блискучій режисурі Біллі Вайльдера та неперевершеному акторському складу, проте головна цінність картини у її історичній достовірності. У картині знялися справжні зірки німого кіно: Ґлорія Свенсон та Бастер Кітон, а також знані режисери Сесіль де Міль та Еріх фон Штроґейм. Це правдивий відбиток старого Голлівуду, який ще встиг з’явитися у фільмі в останніх променях своєї слави.

Співаючи під дощем (реж. Стенлі Доннен, Джин Келлі, США, 1952)

У ролях: Джин Келлі, Дональд О’Коннор, Деббі Рейнольдз, Сід Чарріс, Джин Гейґен

Голлівудський мюзикл, в якому поєдналася історія кохання та оповідь про початок звукової ери в кіно. У фільмі йдеться про кінозірок німого кіно Дона Локвуда та Ліну Ламон, які постійно грають романтичних закоханих – як на екрані, так і у житті. Насправді ж вони ненавидять один одного, адже бездарна, але красива Ліна весь час паразитує на своєму талановитому партнері.

Успіх першого звукового фільму "Співак джазу" (1927) змушує їхню кіностудію терміново озвучити свій новий проект, і тут з’ясовується, що писклявий голос Ліни мало придатний для звукового кіно.

 

Її дублеркою стає статистка Кеті Селден, яка не лише правильно говорить, але й чудово співає. Також Кеті пропонує Дону зробити із майбутнього фільму мюзикл. Між нею та Локвудом спалахує кохання, і мстива Ліна робить усе, щоби розлучити закоханих.

Стрічка "Співаючи під дощем" - це правдива кінокласика, яка потрапила у список 100 найкращих американських фільмів за 100 років за версією Американського інституту кіно. Цей фільм здобув свою славу завдяки комічному сюжету, майстерно виконаним танцювальним номерам та чудовим пісням, найзнаменитішою з яких є, звісно, "Співаючи під дощем" у виконанні Джина Келлі.

Що сталося із Бебі Джейн? (реж. Роберт Олдріч, США, 1962)

У ролях: Бетт Девіс, Джоан Кроуфорд

Знаменитий фільм Роберта Олдріча, який і досі є одним із найбільш впливових трилерів у історії кіно. У фільмі йдеться про двох сестер – колишніх кіноакторок. До білявки Джейн слава прийшла ще у дитинстві, коли вона була гарненькою дівчинкою із кучериками та пухлими щічками. Та у дорослому віці вона втратила популярність через власну пиху та дурнуваті витребеньки.

Брюнетка Бланш стала знаменитою, коли зірка її сестри вже закотилася. Самозакохана Джейн не могла цього пробачити і була дуже втішена, коли нещасний випадок прикував Бланш до інвалідного візка.

 

Через тридцять років Джейн продовжує удавати маленьку дівчинку, носити дитячі платтячка, мріяти про голлівудську славу та тероризувати сестру. "Що сталося із Бебі Джейн" розвиває тему, що її підняв "Сансет бульвар", оповідаючи про ціну слави та про патологічну заздрість до чужого успіху на голлівудській фабриці мрій.

Пурпурова троянда Каїру (реж. Вуді Аллен, США, 1985)

У ролях: Міа Ферроу, Денні Аєлло, Джеф Деніелс

Одна із улюблених картин Вуді Аллена, сюжет якої він запозичив із фільму "Шерлок-молодший" Бастера Кітона. Цей комік був кумиром Аллена ще з дитячих років, коли майбутній режисер проводив майже весь свій вільний час у місцевому кінотеатрі.

Вуді Аллен намагався відтворити своє наївне дитяче замилування кінематографом і у "Пурпуровій троянді Каїру".

 

Дія стрічки відбувається у 1930-ті роки, під час Великої депресії. Головна героїня – офіціантка Сесилія ненавидить свою роботу і потерпає від знущань непутящого чоловіка. Свою єдину розраду вона знаходить у кіно. Якось, під час перегляду стрічки "Пурпурова троянда Каїру", стається справжнє диво, і до Сесилії з екрану сходить її кумир Том Бакстер та зізнається їй у коханні.

Він, як справжній кіногерой - благородний та романтичний, і його зіткнення з реальним світом не минає без проблем. Тим часом решта персонажів "Пурпурової троянди Каїру" не знають, що їм робити без Тома, і відмовляються закінчувати фільм. Власник кінотеатру телефонує на кіностудію, аби актор, який грає Тома, переконав свого героя повернутися на екран. Перед Сесилією постає вибір – прийняти залицяння реального красеня-актора, чи залишатися вірною "несправжньому" Тому.

Людина з Бульвару Капуцинів (реж. Алла Сурікова, СРСР, 1987)

У ролях: Андрєй Міронов, Алєксандра Яковлева, Ніколай Караченцев, Іґорь Кваша, Міхаїл Боярський, Олєґ Табаков

Картина "Людина з Бульвару Капуцинів" не вимагає представлення на наших теренах. Комедійний музичний вестерн Алли Сурікової став одним із найпопулярніших фільмів пізньої радянської епохи. Глядачам полюбилися і чудові пісні, і дотепні діалоги, які швидко розійшлись на цитати. До того ж, стрічка запам’яталася останньою роллю актора Андрєя Міронова у кіно.

"Людина з Бульвару Капуцинів" стала наочним втіленням радянського уявлення про те, що кіно ділиться на "високоморальне" мистецтво та "бездуховне" ремісництво. Головний герой фільму Джон Ферст приїхав до маленького містечка на Дикому Заході, щоб побудувати нове, щасливе суспільство за допомогою "хороших" та "правильних" картин.

 

Він перевиховує місцевих бандитів та повій за допомогою комедій Чапліна та стрічок братів Люм’єр (показ їхнього першого фільму відбувся на бульварі Капуцинів, що відобразилося у назві комедії). Згодом Ферст закохується у красуню Діану і вирушає за весільними подарунками. Тим часом у містечко приїздить цинічний ділок містер Секонд. Він показує глядачам бойовики, від яких ті починають пиячити та битися. І благородний Ферст не може протистояти згубному впливові "аморального" кіно.

Новий кінотеатр Парадізо (реж. Джузеппе Торнаторе, Італія/Франція, 1988)

У ролях: Філіпп Нуаре, Жак Перрен, Сальваторе Кашо, Марко Леонарді

Цей фільм отримав чимало престижних кінематографічних нагород, зокрема "Золотий глобус" та "Оскар" за найкращий іноземний фільм. "Новий кінотеатр Парадізо" - це не просто фільм про кіно, а історія про прекрасну вигадку, про мрію та ідеал, який є важливішим за похмурі будні, і який може зцілити від душевних страждань.

Стрічка розповідає про життя вигаданого італійського режисера Сальваторе де Віта, чия любов до кіно змусила його відмовитися від кохання всього свого життя. На початку фільму режисер отримує повідомлення від матері про смерть свого старого друга Альфредо, який колись замінив йому батька. Заради його похорону Сальваторе вирушає додому на Сицилію, де не був вже тридцять років.

 

Там він згадує своє дитинство, яке провів у місцевому кінотеатрі "Парадізо". І ці спогади дають йому ключ до розуміння його теперішніх проблем.

Після довгих вмовлянь кіномеханік Альфредо навчив маленького Сальваторе вправлятися із кінопроектором, і хлопчик цілковито поринув у фільми Чапліна, Вісконті, Форда та інших кінокласиків. Кіно супроводжувало його на всіх етапах дорослішання та підказувало, як чинити у певних життєвих ситуаціях. Та, подорослішавши, Сальваторе зрозумів, що реальність складніша за будь-яку кінострічку.

Білий мисливець – чорне серце (реж. Клінт Іствуд, США, 1990)

У ролях: Клінт Іствуд, Джеф Фейгі, Шарлотта Корнвелл, Джордж Зунза

Фільм розповідає про вигаданого голлівудського режисера Джона Вілсона, прототипом якого є реальний кінематографіст Джон Г’юстон. 1951 року він вирушив до Африки знімати свій знаменитий фільм "Африканська королева", взявши із собою друга-письменника Пітера Верріла. Саме на спогадах Пітера і базується стрічка "Білий мисливець – чорне серце".

 

Легендарний Джон Г’юстон належав до категорії режисерів, які на знімальному майданчику вели себе, як диктатори, і сприймали свою роботу, як ще один привід вести шикарне життя. До Африки Г’юстон летів насамперед для того, щоби уполювати рідкісного слона, а фільмування було лише приводом втілити свою мрію.

"Білий мисливець – чорне серце" починається як фільм про зйомки знаменитої "Африканської королеви", але насправді розповідає про її кінорежисера, який у душі був мрійником та шукачем пригод. Роль Вілсона-Г’юстона зіграв сам постановник картини Клінт Іствуд.

Про потвор та людей (реж. Алєксєей Балабанов, Росія, 1998)

У ролях: Сергій Маковецький, Віктор Сухоруков, Анжеліка Нєволіна, Дінара Друкарова

Стрічка "Про потвор та людей", як і багато інших фільмів Алєксєя Балабанова, руйнує усі усталені уявлення про імперське російське минуле. У фільмі йдеться про початок ХХ сторіччя – епоху розквіту Російської імперії та час появи кінематографа.

Проте Балабанов лише використав ностальгійні фантазії про дореволюційну Росію, щоби зняти фільм, в якому невинність плоті та невинність новонародженого кіно стають товаром у руках людей без душі.

 

У картині йдеться про дві петербурзькі інтелігентні родини – інженера Радлова, який самотужки виховує доньку-гімназистку та лікаря Стасова, у якого сліпа дружина та всиновлені сини-сіамські близнюки. Брат служниці Радлова Йоґанн тримає фотостудію, де випускає порнографічні фотографії та фільми. Йому допомагає пристрасний кінематографіст Путілов, який намагається таким чином зібрати грошей на власну творчість.

Згодом помирає інженер Радлов та гине лікар Стасов. Йоганн разом зі спільниками, розбещують доньку інженера Лізу, а також синів лікаря, примушуючи їх позувати для непристойних фільмів та фотографій. Закоханий в Лізу Путілов намагається врятувати її, та вже занадто пізно. Втім, сам Балабанов стверджував, що це картина розповідає про кохання, яке хоч і здається нам збоченим, проте є цілком природнім для героїв фільму.

Мрійники (реж. Бернардо Бертолучччі, Велика Британія/Франція/Італія, 2003)

У ролях: Єва Ґрін, Луї Ґаррель, Майкл Пітт

Мрійлива, чуттєва і легковажна стрічка Бернардо Бертолуччі, в якій любов до кіно, юнацькі переживання та сексуальне напруження відіграють однаково важливі ролі. У картині йдеться про вікопомний травень 1968 року, коли студентські демонстрації у Парижі дали старт молодіжній революції у світі. Головним героєм фільму є американець Метью, який приїхав до Франції покращувати своє знання французької.

Хлопець відкриває для себе Сінематеку – архів сучасних та класичних картин, - і разом із іншими юними сінефілами безперестанно дивиться кіно. Там він знайомиться із близнюками Ізабель та Тео. Утрьох вони намагаються відтворити найяскравіші сцени із улюблених кінокартин. Незабаром Метью переселяється у квартиру близнюків. Їх вабить одне до одного, і доки трійця намагається дати цьому раду, за вікном вибухає студентська революція.

 

Бертолуччі у своєму фільмі старанно відображає усі складові міфу про "травень 1968" - марксистські настрої, барикади на вулицях, конфронтація молоді з владою, секс і прагнення здолати усі буржуазні заборони та перешкоди. Кіно у цьому фільмі є одним зі способів розсунути межі сприйняття, поринути у світ фантазії, з легкістю, на яку здатна лише юність.

Перемотка (реж. Мішель Ґондрі, США/Велика Британія, 2008)

У ролях: Джек Блек, Мос Деф, Денні Ґловер, Міа Ферроу, Сіґурні Вівер

Голлівудська стрічка французького режисера Мішеля Ґондрі, в якій кіно є не лише об’єктом поклоніння, але й способом зблизити незнайомих та чужих один одному людей. У фільмі йдеться про двох мешканців невеличкого американського містечка – працівника звалища Джеррі та його приятеля Майка, який працює у прокаті відеокасет.

Якось начальник прокату їде у справах, залишаючи Майка за старшого. Через дурнувату витівку Джеррі усі касети розмагнічуються, і хлопці, щоби врятувати магазин, починають перезнімають найпопулярніші кінострічки. Їхні саморобні фільми мають шалений успіх серед клієнтів, і друзі роблять власні версії "Космічної Одисеї", "Матриці", "Короля Лева" та інших культових картин.

Тим часом розголос про цю самодіяльність досягає голлівудських босів і вони відправляють свою представницю, щоби розібратися із ситуацією. Проте Майк та Джеррі не збираються здаватися – вони вирішують екранізувати біографію знаменитого джазового музиканта, який жив у їхньому місті. Городяни зголошуються допомогти їм. Участь у зйомках об’єднує все місто і перетворює його на жителів на спільноту однодумців.

 Фото з imdb.com, kinopoisk.ru.

powered by lun.ua