Світові новинки лютого: Тиха революція

24
8 лютого 2012

Протягом 2012 року "Українська правда. Життя" продовжує читати нові цікаві закордонні книжки. Цього разу – новинки з Польщі, США та Франції.

США

У США зараз обговорюють книжку Сьюзан Кейн "Тихо: сила інтровертів у балакучому світі" (Susan Cain, "Quiet: The Power of Introverts in a WorldThat Can't StopTalking"). Ця праця є результатом 6-річного дослідження.

 

Ніби не надто важлива тема провокує чимало розмов. Справді, кого цікавить мовчання?

Сучасний американський етикет корінням сягає в глибокі 1940-50-ті роки. Тодішні посібники про "Як поводити себе на людях" пропагували заклик "Не будь сором’язливим".

До джентльменського набору молодої людини входило вміння підтримати розмову навіть у компанії малознайомих людей. 

До речі, в усьому світі стимулюють таку ж поведінку. Достатньо згадати всілякі тренінги та програми розвитку "лідерських властивостей". Принаймні, ця закономірність присутня в бізнес-реаліях офісного життя різноманітних менеджерів, тренерів і тім-білдерів.

Новаторство Сьюзан Кейн полягає в тому, що вона голосно стверджує: такі моделі поведінки не підходять 30-50% американців. Саме стільки в США інтровертів.

Дослідниця популярно пояснює межу між "сором’язливістю" та "інтровертністю".

На думку дослідниці, сором’язливі люди бояться негативного соціального досвіду – наприклад, розмов із незнайомими. Натомість інтроверти просто не потребують зовнішніх подразників типу компанії малознайомих людей.

Сьюзан Кейн говорить про домінування "екстравертного ідеалу", особливо в умовах великих міст і ділового життя.

Дослідниця підкреслює, що інтроверти – це не слабкі люди. Невідповідність суспільним ідеалам не є ознакою неконкурентності. Навпаки.

Відтак Сьюзан Кейн закликає до "тихої революції". Тобто до усвідомлення очевидного факту: "мовчуни" так само корисні. В світі "teambilding" вони більше слухають інших, прислухаються до власних відчуттів, реагують на обговорення спільних проблем тощо.

Звісно, книжку не варто сприймати як оду інтровертам чи як критику екстравертів. Праця "Quiet: The Power of Introverts in a WorldThat Can't StopTalking" розкриває сильні сторони обох модусів життя.

До речі, після виходу книжки, журнал "Time" присвятив проблемі "сором’язливості" цілий номер з темою "The Power of Shyness".

Сьюзан Кейн багато коментує свої дослідження. Частину її тез можна послухати в одному з подкастів.

 

А ще можна понишпорити її сайтом. Там можна знайти корисні фрагменти тексту, а також пройти текст на "тихість".

Франція

У Франції живе дивовижний автор на ім’я П’єр Баяр. Він пише книжки, жанр яких не може визначити жоден критик. Рятує те, що французьке книговидання ділить літературу на дві глобальні категорії "fiction" та "essais". Але і тут П’єр Байар примудрився сісти на обидва стільці.

 

Не дивно. П’єр Баяр давно займається літературою. 1992 року він заснував власну університетську кафедру "Психоаналіз і література". З 1993 року - почав писати дещо хуліганські літературні дослідження.

Його найвідомішою книжкою є бестселер "Як говорити про книжки, які ніколи не читав?" ("Comment parler des livres que l'on n'a pas lus"). Далекого 2007 року їх продали 80 тисяч примірників всього за рік.

А вже 2010 року читачі "ковтали" його гру на тему альтернативної історії. Йдеться про книгу "А якби в книжок були інші автори?" ("Et si les oeuvres changeaient d'auteur?").

Нещодавно критики назвали Баяра "рецидивістом". І не даремно.

Тепер письменник пропонує розібратися з географією. Він написав нову працю "Як говорити про місця, де ніколи не бував?" ("Comment parler des lieux où l'on n'a pas été?")

Український читач може зацікавитися цією темою зі зрозумілих причин. Юрій Андрухович пише про "інтимні міста", Оксана Забужко готує свою "мапу" тощо.

П’єр Бааяр пропонує повторити шлях літературних містифікаторів.

Наприклад, як зміг Марко Поло написати про Китай? Адже досі немає доказів його там перебування... І ще – як Жуль Верн, який ніколи не мандрував, зміг описати навколосвітню подорож Філеаса Фоґа?

Чудовий висновок дослідника: "Знати щось про зовнішній світ – це ще не означає потребу в ньому переміщуватися фізично".

Решту парадоксів можна прочитати в мережі. Видавець легально розмістив декілька фрагментів

Польща

В Польщі нещодавно вийшла книжка перекладів українських поетів.

Збірка має поетично-політичну назву "Cząstkipomarańczy. Nowapoezjaukraińska / Дольки помаранч. Нова українська поезія". Книжку впорядкувала та переклала Анетта Камінська.

Анетта Камінська називає подані тексти "контрабандою" української поезії. Відтак поетичним контрабандистам припали до душі тексти авторів різних поколінь.

Всього 20 поетів.

 

Взагалі, видання літературних антологій-"двадцяток" не нове. Щось таке вже робили в Україні до ювілейного свята Незалежності.

Польською мовою звучать відносно старші Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик,Іван Андрусяк. І відносно молодші Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка.

В око впадає відсутність "топових" письменників на кшталт Юрія Андруховича чи Сергія Жадана. Обидва дуже відомі в Польщі та інших країнах, де перекладалися їхні книжки.

Анетта Камінська в передмові пояснює, що спеціально не включила їх до збірки. Вона уникала вже відомих у Польщі письменників. Причиною є мета упорядниці скласти "якнайширший і якнайповніший образ сучасної української поезії".

До речі, у цієї збірки є своєрідний пращур. Це антологія Богдана Задури "Вірші завжди вільні". Саме до цієї книжки подумки зверталася АнеттаКамінська, коли добирала тексти до своєї антології.

Фрагменти "Дольок помаранч" доступні в мережі.

В статті використано матеріали http://ha.art.pl/, http://www.lexpress.fr/, http://www.thepowerofintroverts.com/, http://www.time.com

powered by lun.ua