Нетипова Європа: "Фауст" Сокурова та фільми про химерну дівочу сексуальність

43
30 березня 2012

Від 29 березня на українських екранах демонструються: драма "Дівчисько" Селін Ск’яма, драма "Фауст" Алєксандра Сокурова, мелодрама "Те, що її заводить" Янніке Сістен Якобсен, комедія "Маппет шоу" Джеймса Бобіна, фантастичний бойовик "Гнів Титанів" Джонатана Лібесмана, спортивна комедія "Вибивайко" Майкла Дауса, пригодницький історичний фільм "Гаряче серце" Донатаса Улвідаса.

Стати дівчинкою

Перше кохання завжди дається непросто, особливо, якщо ти дівчинка, закохана у іншу дівчинку. Героїня французької стрічки "Дівчисько" ("Tomboy") Селін Ск’яма вирішує цю проблему просто – вона прикидається хлопцем. Звісно, проблем їй при цьому не уникнути, а зізнання в обмані буде важким та болючим.

Десятирічна Лора переїздить разом із родиною у новий район в передмісті Парижа. У неї є люблячі тато й мама, а також шестирічна сестричка Жанна. Дві сестри дружать, хоча вони зовсім не схожі між собою: чорнява і кучерява Жанна поводиться як маленька принцеса, а білявка Лора, навпаки, коротко стрижеться, носить мішкуватий хлопчачий одяг і просить пофарбувати її кімнату у блакитний колір.

 

Незабаром після переїзду Лора виходить у двір і стрічає там дівчинку-ровесницю. Незнайомка подобається їй з першого погляду, і на природне запитання "як тебе звати?", Лора, повагавшись, відповідає: "Міхаель".

Далі, вже під новим іменем, вона, чисто по-хлопчачому, намагається сподобатися своїй обраниці – грає у футбол, пірнає бомбочкою та б’ється із хлопчаками. Лору турбує лише те, що скоро почнеться навчальний рік, а у школі їй доведеться відкрити новим друзям свою справжню стать.

Діти у цьому фільмі – головні герої. І попри те, що юні актори відбиралися поспіхом та по знайомих (як стверджувала режисерка), усі разом вони виглядають на диво органічно.

 

У центрі сюжету, звісно, Лора, яку зіграла Зої Геран. Ця струнка андрогінна дівчинка із худими лопатками, ребрами, які випирають з-під шкіри, та дещо нервовим обличчям, нагадує гидке каченя на фоні своїх по дівчачому пухкеньких партнерок Меллон Левана (Жанна) та Жанна Діссон (Ліза).

Для режисерки фільму Селін Ск’яма тема "іншої" підліткової сексуальності не є новою – її дебютною роботою була стрічка "Водяні лілії" (2007), дія якої також відбувалася влітку в паризькому передмісті, проте її героїням тоді вже було по п’ятнадцять.

"Водяні лілії" номінувалися на престижну французьку кінопремію "Сезар" і були відібрані у програму Особливий погляд Канського фестивалю. У "Дівчиська" фестивальна доля була ще успішнішою.

 

Картина вийшла минулого року і здобула кілька престижних європейських кіно нагород, Гран-прі Одеського кінофестивалю та нагороди ЛГБТ фестивалів у Турині, Сан-Франциско та Філадельфії. Також стрічку було відзначено на 51-му Міжнародому фестивалі фільмів для дітей та молоді, що у Чеському Зліні.

Зрештою, "Дівчисько" - це якраз та стрічка, яка має бути у фільмотеці кожної школи. Принаймні, у Франції вона вже внесена у шкільну програму. Ця картина м’яко та ненав’язливо здатна пояснити дітям та навіть їхнім батькам, що "нетипова" гендерна ідентичність не є "ненормальною".

Батьки Лори майже завжди поводяться із розумінням - вони приймають дочку такою як вона є і не намагаються зробити когось із дівчат улюбленицею. Лише одного разу мати Лори вдається до жорстких дій, коли дізнається, що її донька побила сусідського хлопця. Та й діти, коли дізнаються правду про "Міхаеля", дивляться на "нього" не з осудом, а радше з цікавістю та подивуванням.

 

Сама ж дівчинка, здається, не робить різниці між жіночою та чоловічою статтю. Єдине, що її турбує – відсутність пеніса, через що їй важче грати роль хлопця, але вона легко справляється із цією перешкодою за допомогою пластилінової "ковбаски" у трусах. Зрештою, героїня усвідомлює, що бути "Лорою" можна навіть тоді, коли в тебе коротка зачіска і хлопчачі замашки.

Режисерка зовсім не намагається зробити свій фільм повчальним, вона знімала його у відстороненій манері. Її персонажі живуть власним життям і ми не знаємо, як далі поверне сюжет. "Дівчисько" - хороший і зворушливий фільм про дитинство, літні канікули і перші дорослі виклики пубертатного періоду.

Оцінка фільму 4,5 з 5

Фауст у часи кінця світу

Нова стрічка російського режисера Алєксандра Сокурова "Фауст" отримала "Золотого Лева" на 68-му Венеційському кінофестивалі 2011 року. Вона є останньою частиною "тетралогії влади", до також якої входять інші стрічки Сокурова: "Молох", "Тілець" та "Сонце".

Попри те, що попередні картини із циклу розповідали про реальних політичних діячів –Гітлера, Леніна та останній імператор Японії Хірохіто – нова стрічка режисера бере за основу німецьку легенду про доктора Фаустуса. Частково у "Фаусті" з’являються мотиви однойменної трагедії Йоґанна Вольфґанґа фон Ґете.

 

Для Сокурова вибір героя був цілком природнім, адже постать Фауста у європейській традиції втілювала потяг людини до знань, пошуки істини та непереборну жагу влади. Режисер стверджував, що Фауст – це юність Гітлера, Леніна та Хірохіто.

Ленін хотів створити нову людину, Гітлер поставив науку на службу теорії про надлюдину, а Хірохіто хотів завоювати світ. Втім, на думку Сокурова, усі вони були нещасними, адже саме нещасна людина здатна на найбільшу жорстокість.

Дія "Фауста" відбувається у маленькому містечку, що стоїть біля підніжжя гори. Воно ніби загубилося у просторі та часі, оточене безлюдними долинами та лісами. Там живе доктор Фауст (Йоганнес Цайлер), який намагається знайти людську душу, розтинаючи трупи зі своїм вірним помічником Ваґнером.

 

Фауст - знаменитий вчений, але йому бракує грошей навіть на їжу. Якось, тиняючись вулицями, він натрапляє на ятку лихваря – старого огидного чоловіка, якого все місто вважає Дияволом (Антон Агасинський).

У нього чорні пронизливі очі, хвіст та гладеньке місце замість статевих органів. Диявол заманює Фауста у пральню, де той зустрічає юну красуню Маргариту (Ізольда Дюхаук). Чоловік прагне оволодіти нею і просить допомоги у свого нового друга.

Той згоджується та одразу ж робить доктора мимовільним убивцею брата дівчини. Відтепер Фауст пов’язаний із Дияволом кров’ю, йому залишається тільки продати свою душу, закріпивши це письмовим договором.

Стрічка "Фауст", як і інші роботи Сокурова, складна і візуально, і технічно, і сюжетно. Режисер продовжує свої експерименти із плівкою та кольором зображення, а також працює із фактурою своїх декорацій – каменем, деревом, тканиною.

 

Для "Фауста" режисер та його оператор Брюнно Дельбоннель створили власну оптику і цілком особливу карту кольорів. Це похмура картина, яка розповідає не лише про пошуки душі, але й про кінець світу, від якого немає порятунку.

Російський культуролог та кінознавець Міхаїл Ямпольський свою книгу "Кінематограф та пошуки смислу" присвятив "Алєксандру Сокурову, чиї фільми примушують думати".

І справді, Сокуров є одним із найбільш "інтелектуальних" режисерів сучасності, а його фільми скидаються на справжні філософські трактати, які створені у формі рухомого зображення. У його стрічках немає нічого випадкового та неосмисленого: усе, починаючи від декорації, і закінчуючи музикою та світлом, має свій глибокий сенс.

Ямпольський вважає, що основоположним для розуміння фільмів Сокурова є поняття давньогрецького "кайросу" - моменту перетину серій випадковий подій, які, зіткнувшись, творять нову реальність.

І у "Фаусті", як і в інших фільмах режисера, все відбувається ненавмисне – зустрічі, розмови, навіть убивство, - але ці події мають колосальне значення для подальшої дії фільму. Ямпольський також відзначав, що картини "Тілець" та "Молох" функціонують ніби поза часом, у якійсь фантазійній реальності, і подібний хронотоп ми знаходимо у "Фаусті".

 

Сокуров не творить "психологічно достовірних" персонажів, він зображає алегорію, і його Фауст, як і Гітлер у "Молоху", втілюють собою смерть, тоді як Ґретхен та Єва Браун – життя. Інше тлумачення слова "кайрос" позначає собою "кінець часів", період перед апокаліпсисом.

І те, із якою несамовитістю бажають смерті своєму світу Фауст та Диявол, може свідчити, що кінець світу – це не тільки зіткнення із планетою Меланхолія, як у Тріра, чи банальне "ненастання завтра" як у Тарра, але й існування десь на перетині реальності і сновидіння, болю та смерті, Еросу і Танатосу, як у фільмі Сокурова.

Оцінка фільму 5 з 5

"Те, що її заводить" (Fa meg pa, for faen)

Режисерка: Янніке Сістен Якобсен

В ролях: Гелен Бергшолм, Матіас Мюрен, Беат Стофрінг

Відверта підліткова норвезька комедія про мрії, мастурбацію та перше кохання.

П’ятнадцятирічна школярка Альма живе у маленькому норвезькому містечку, більше схожому на село. Їй, та її двом подругам там страшенно нудно, адже замість симпатичних хлопців містечком ходять вівці, найпрестижнішою роботою є вирощування ріпи, а єдиною альтернативою сільському господарству є робота у місцевій крамничці. Навіть до школи дівчатам доводиться їздити у сусіднє місто.

 

Альма мріє після школи податися до Осло, де цікаво та весело, а поки вона вдовольняється мріями про симпатичного однокласника Артура та щоденною бурхливою мастурбацією. Якось на шкільній вечірці Артур, залишившись із Альмою на самоті, штрикає її своїм оголеним членом. Ошелешена дівчина ділиться цим із подругами, але вона не знає, що одна із них також закохана у хлопця.

 

Відтоді найкраща подруга миттєво перетворюється на заклятого ворога і докладає усіх зусиль, аби Альму почали цуратися у школі. До непорозуміння з друзями додаються і проблеми з мамою, яка дізналася, що Альма витратила купу грошей на секс по телефону.

 

Оцінка фільму 3,5 з 5

"Маппет-шоу" (The Muppets)

Режисер: Джеймс Бобін

Кіноваріант відомого англо-американського телевізійного циклу кінця сімдесятих-початку вісімдесятих років двадцятого століття. Лауреат цьогорічного "Оскара" за найкращу пісню.

 

Видовище на любителя, який у курсі міфології та любить такого штибу розваги. Як завжди, цікавою є українська адаптація, сповнена місцевого колориту та любовно здійснена вітчизняними акторами.

"Гнів Титанів" (Wrath of the Titans)

Режисер: Джонатан Лібесман

В ролях: Сем Вортінгтон, Лаям Ніссон,Ральф Файнс

 

Продовження першої картини циклу – "Битви Титанів". Новий режисер, проте стара концепція – антична міфологія для підлітків.

"Вибивайло" (Goon)

Режисер: Майкл Даус

В ролях: Шон Вільям Скотт, Джей Барушель, Лів Шрайбер

 

В головній ролі Шонн Вільям Скотт – для знавців ім’я цього актора скаже достатньо, аби вирішити, дивитися цю кінокартину, чи обрати більш інтелектуальне заняття.

"Гаряче серце" (Tadas Blinda. Pradzia)

Режисер: Донатас Улвідас

В ролях: Мантас Янкавічус, Агнія Діткоскіте

 

Литовський варіант історії про Робін Ґуда. Вже цікаво, і не тому, що Робін Ґуд, а тому що литовці. З’явилася нагода порівняти цей кіно із фільмами одного північного сусіда на подібну тематику.

Фото з Kinopoisk.ru.

powered by lun.ua