17 французьких дівчат та 8 російських побачень

27
9 березня 2012

Цього тижня на екрани виходять: драма "17 дівчат" Дельфін та Мюріель Кулін, романтична комедія "8 перших побачень" Девіда Додсона і Алєксандра Маляревського, пригодницький фантастичний фільм "Джон Картер: Між двома світами 3D" Ендрю Стентона.

Мрійниці

Дебютна стрічка сестер-режисерок Дельфін та Мюріель Кулін під назвою "17 дівчат" (17 filles) вперше була представлена на минулорічному тижні критики у Каннах. В її основі – цілком реальна історія, яка трапилася у США 2008 року – тоді вісімнадцять старшокласниць змовилися одночасно завагітніти і спільно виховувати дітей.

Сестри Кулін перенесли дію свого фільму до приморського французького містечка, і зосередилися на дослідженні причин, які б могли штовхнути дівчат-підлітків на цей несподіваний вчинок.

 

Головна героїня їхньої картини – шістнадцятирічна Каміль. Вона красива розумна та популярна у школі, проте відчуває себе самотньою через те, що її мати постійно на роботі, а брат служить у далекому Афганістані.

Її подруги по школі також нещасливі у своїх родинах. До того ж дівчатам бракує повноти життя – вони живуть у депресивному регіоні, де краєвид складають вбогі багатоповерхівки, а єдиною розвагою є безцільні тиняння дитячими майданчиками.

 

Після короткої літньої інтрижки із хлопцем Каміль вагітніє. Вона із подружками намагається знайти вихід із ситуації, і, зрештою, вирішує залишити дитину. Дівчина щиро вірить, що саме материнство заповнить її душевну порожнечу та подарує справжню люблячу родину.

Каміль вважає, що її мати та інші дорослі просто змарнували свої життя, зате сама вона їхніх помилок не допустить, бо дитина зробить її відповідальною та серйозною.

Подруги повністю розділяють погляди Каміль. Вони вирішують завагітніти слідом за нею, аби разом виховувати дітей у жіночій комуні. Дівчата думають, що фінансова допомога від держави (аж 800 євро) зможе владнати їхні вічні фінансові труднощі. Вони мріють знімати "велетенську квартиру", а вчитися планують по черзі.

Подруги цілком по-дитячому клянуться, що ніколи не гриматимуть на своїх малюків та не примушуватимуть їх застеляти ліжка чи прибирати в кімнаті.

Звісно, дорослі не поділяють оптимізму школярок, які намагаються "занапастити" свої життя. І доки батьки та вчителі марнують час у суперечках, "епідемія вагітностей" захоплює всю школу. А дехто з дівчат навіть удає вагітність, щоби не відставати від подруг.

 

Картина "17 дівчат" нагадує іншу відому французьку стрічку "Клас", і не тільки тому, що там також знімалася Луїз Ґрінбер. Обидва фільми розповідають про життя дітей з небагатих родин, які не можуть впоратися зі своєю енергією і скеровують підлітковий бунт у хибне русло.

Тим часом дорослі надто заклопотані, аби приділити своїм дітям достатньо уваги. Як правило, юнацький бунт закінчується поразкою і діти мимоволі долучаються до батьківської щоденної боротьби за виживання.

Героїні фільму "17 дівчат" також переконуються, що життя за 9 місяців не зміниш, і це їхнє усвідомлення перетворює фільм на сумні поминки за юнацьким ідеалізмом. Уся картина тримається на вибуховій вітальності юних акторок (Луїз Ґрінбер, Естер Ґаррель, Роксана Дюран, Яра Піларц), які чудово продемонстрували легковажний, грайливий, і водночас мрійливий настрій, притаманний лише підліткам.

 

"17 дівчат" - це стрічка, яка не лише приносить справжнє кінематографічне задоволення, але й примушує задуматися над суспільними проблемами. Вона емоційно правдива і дуже реалістична у показі повсякденного життя не надто багатих і не надто успішних жителів так званого "цивілізованого" світу.

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в написанні матеріалу

Божественний Абрамсон

У березні минулого року "Студія 95-квартал" представила романтичну комедію "Службовий роман. Наш час" - осучаснену екранізацію знаменитої п’єси Ельдара Рязанова та Еміля Браґінського.

Цього року гумористи з Кривого Рогу вирішили не чіпати радянську класику, а використати у своєму новому ромкомі "8 перших побачень" ("8 первых свиданий") популярний голлівудський сюжет про часову петлю, у яку мимоволі потрапляють герої.

 

Утім, попри усі старання зробити стрічку максимально подібною на західні комедії (навіть один із режисерів був американець), дуже швидко стає зрозуміло, що автори картини не дуже відійшли від стандартів комедії радянської. Їхній фільм нагадує ще одне творіння Рязанова – "Іронію долі". Щоправда, цього разу дія картини відбувається у Москві.

Головних героїв у фільмі двоє – це телеведуча Вєра (Оксана Акіньшина) та ветеринар Нікіта (Володимир Зеленський). Вперше вони перетинаються у барі, де у колі друзів проводять свої холостяцькі вечірки. А на ранок обоє прокидаються в одному ліжку всередині виставкового "будинку мрії".

 

Ані Вєра, ані Нікіта не можуть згадати, як опинилися разом, і намагаються забути цей прикрий випадок, проте і наступної ночі, і навіть впродовж усього тижня ситуація повторюється – вони засинають у себе вдома, а прокидаються у виставковому павільйоні.

Їхні шлюби опиняються під загрозою. І незабаром до Вєри та Нікіти починає доходити, що доля недарма звела їх разом.

Увесь гумор стрічки тримається на комедійному протистоянні головних героїв, які ніяк не можуть порозумітися, і постійно допікають одне одному. У подібний манері розвивалися стосунки між Женею та Надею в "Іронії долі" - від ненависті та кпинів до глибокого романтичного почуття.

 

Проте сценаристам "8 перших побачень" явно бракувало дотепності Рязанова та Браґінського, тож їхні герої обмежуються обміном репліками на кшталт "-Дурепа! -Олігофрен!" та завзято сперечаються між собою.

Звісно, Акіньшина та Зеленський – талановиті актори, яким без особливих зусиль вдається розсмішити глядача, проте цей гумор не можна назвати дуже вибагливим. І їхня клоунада лише маскує колосальні сценарні пробіли фільму, що вони легко кидаються в очі та викликають безліч запитань.

Найперше хочеться згадати те, що майже всі герої фільму ведуть себе по-хамськи. Вочевидь для них є нормою істерично кричати на незнайомих людей, хапати їх за плечі та розпускати руки.

Не менш відразливою є сцена дня народження сина "начальника ГИБДД". Поліцейський, який більше схожий на бандита, погрожує популярному співаку Сосо Павліашвілі в’язницею, якщо той не заспіває пісню гурту "Любе". І всі присутні сприймають це насилля цілком спокійно та продовжують веселитися на святі.

До того ж, так і залишається неназваною сила, яка примушує наших героїв щоранку прокидатися в одному ліжку за десятки кілометрів від дому. У першому ранковому "побаченні" можна звинуватити алкоголь, який у російських фільмах часто виконує роль чарів, але як щодо подальших пригод?

 

Проте згодом у картині з’являється таємничий дизайнер Абрамсон, який розповідає Вєрі "казочку" (як він її сам характеризує) про те, що Бог наділив Адама і Єву незвичною здатністю прокидатися разом, навіть якщо вони засинали у розлуці.

Навряд чи з така версія Священного писання є канонічною для християн, але вона співвідноситься із талмудичними уявленнями про те, що перша пара людей спочатку була однією двостатевою істотою, лише згодом розділеною Богом. Тож дивне прокляття наших героїв пояснюється просто – вони є сучасними Адамом та Євою і повинні повернутися до первісного ідеального стану.

Тільки так можна пояснити наполегливість, із якою Нікіта добивається Вєри, адже із самого початку видно, що ці люди ніколи не порозуміються. Цікаво, що герої проявляють просто дива ідіотизму, бо знаючи імена та місця роботи один одного, і маючи Інтернет, ніяк не можуть нормально познайомитися та зустрітися.

При цьому Нікіта якимось дивом дізнається домашню адресу жінки, яку бачив один раз у житті, а ось знайти адресу будинку, де живе його кохана – відома телеведуча, йому виявляється не до снаги. І лише допомога старозаповітнього Абрамсона може владнати їхні проблеми.

Оцінка фільму 3 з 5

"Джон Картер: Між двома світами 3D"/ John Carter

Режисер: Ендрю Стентон

У ролях: Тейлор Кітч, Ліллі Коллінз, Віллем Дефо

Стрічка "Джон Картер" - це перший фільм знаменитого піксарівця Ендрю Стентона поза анімацією. У основі картини – роман творця "Тарзана" Едґара Райса Берроуза під назвою "Принцеса Марса", який був написаний 1911 року.

 

Було кілька спроб перенести книжку на екран – у 1930-х над анімаційною версією роману працював сам письменник, потім до "Принцеси Марса" поверталися різні продюсери у 1950-х , 80-х та 90-х, проте досі роман так і не було екранізовано. Таким чином від першої задумки фільму до його остаточної реалізації минуло цілих 79 років.

 

У стрічці йдеться про героя Громадянської війни у США Джона Картера, який проти своєї воли потрапляє на Марс, де живуть войовничі чотириметрові істоти. Герою треба не лише врятуватися самому, але й допомогти принцесі Деї Торіс із Геліума.

powered by lun.ua