Шапіто-шоу. Адекватні люди Сєрґєя Лобана

В український обмежений прокат виходить фільм, який минулого року викликав захоплення у російських кінокритиків та здобув "Срібного Ґеорґія" на 33-му Московському міжнародному кінофестивалі та Гран-Прі на фестивалі "Кіношок". Це музична трагікомедія "Шапіто-шоу" Сєрґєя Лобана, який сім років тому уславився серед любителів російського мистецького кіно психоделічною драмою "Пил".

У російського режисера Сєрґєя Лобана та його соратниці-сценаристки Марини Потапової репутація "нонконформістів" та "анархістів". Вони знімають фільми, залишаючись осторонь політичної кон’юнктури, а також тем, які здаються сучасникам злободенними. Усі їхні стрічки так чи так, але обходять актуальне, знущаючись над колективними практиками сучасного пострадянського простору.

У своєму ранньому короткометражному фільмі "Випадок з пацаном", знятим у Білорусі, Лобан іронізував над білоруською опозицією та тамтешнім КДБ, в імпровізованому кліпі "Смокчи банан" знущався над офісними корпоративами, а у повнометражному дебюті "Пил" об’єктом глумлінь зробив взагалі сучасну епоху з її повсякчасним абсурдизмом.

У одному із інтерв’ю режисер сказав, що адекватні люди повинні із іронією ставитися до дійсності та мислити себе поза системою. Тому герої стрічок Лобана докладають безліч зусиль, аби відокремитися він суспільства. І саме ці "адекватні люди", які із гидливістю спостерігають за киплячим "людським супом", і є правдивими героями стрічки "Шапіто-шоу".

Зрештою, після "Пилу" дует Лобан/Потапова, здається, перестав розвиватися. У "Шапіто-шоу" із їхніх попередніх робіт перейшли ті ж самі жарти, а також герої – усі ці гопники, ліберали, творча богема, глухі, гомофоби, Цой і незмінний Алєксєй Подольський в одній із головних ролей.

Загалом стрічка "Шапіто-шоу" складається із чотирьох новел, триває майже чотири години і для зручності глядачів поділена на дві частини: "Любов та Дружба" і "Повага та Співпраця". Саму у такому вигляді фільм демонструється у кінотеатрах, тож бажаючим подивитися усю картину за один раз доведеться купувати два квитки. З іншого боку, перегляд "Шапіто-шоу" можна розтягнути на два дні, або ж дивитися "задом наперед" - розуміння фільму від цього суттєво не зміниться.

У стрічці йдеться про москвичів, які улітку вирушають на відпочинок до кримського Симеїзу, який на екрані постає правдивим сучасним Вавилоном, містом, де збираються люди, що "оточили себе липкою брехнею, як комахи". Усі персонажі поєднані між собою і перетинаються по ходу сюжету. Кожна з новел дає можливість подивитися на тих самих героїв у нових ситуаціях.

У новелі "Любов" йдеться про юну дівчину та чоловіка середнього віку (незмінний Алєксєй Подольський), які познайомилися в Інтернеті та вирушили у Симеїз автостопом. Чоловіка мало захоплюють мандри у вантажівках та сумнівний відпочинок на запруджених людьми брудних кримських пляжах, тож незабаром його супутниця знаходить собі веселішу компанію.

"Дружба" розповідає про глухого хлопця (Алєксєй Знамєнскій), змушеного обирати між своїми друзями, які вже давно відгородилися від світу, та веселою гамірливою компанією артистів, які кличуть його на море. Незабаром хлопець розуміє, що його моральні переконання суперечать правилам богемного життя.

У епізоді "Повага" йдеться про самозакоханого режисера (Пьотр Мамонов), який несподівано вирішує налагодити стосунки із сином, якого не бачив уже вісім років. Юнак спочатку відчуває себе неповноцінним поряд зі знаменитим татом, проте згодом отримує можливість проявити себе з найкращого боку.

Новела "Співпраця" розповідає про молодого московського продюсера (Сєрґєй Попов), який начитавшись Маршалла МакЛюена та Енді Воргола, намагається розкрутити новий "геніальний" проект "Ерзац-зірка". Він знаходить двійника Віктора Цоя і прагне перетворити його на повноцінного "замінника" мертвого рокера.

Центральним образом картини власне "Шапіто-шоу" - чорно-біле шатро на березі моря, де щовечора відбуваються шоу двійників та химерні номери за участі циркових акторів. Учасниками вистави стають і наші герої, які виходять на сцену, щоби заспівати кожен свою пісню. Чотири рази персонажі сходяться у шапіто, і щоразу воно згорає, не витримавши напору їхніх емоцій

Лобан та Потапова творять ексцентричних персонажів, на кшталт вічного Піонера із загону імені Саманти Сміт, який скандує "рєчьовки" не про Леніна та Маркса, а про Тріра та Майкла Джексона. Втім, симпатія авторів невловимо схиляється до їхніх менш яскравих, але більш душевних персонажів: мізантропічного романтика Кібермандрівника, глухого гомофоба Льоші, який палко любить своїх друзів, легкодухого сина Мамонова, а також принципового дідуся-кінооператора із мавпочкою на плечі.

"Шапіто-шоу" видається маніфестом людей, яких нудить від сучасного світу, від сучасних політики, мистецтва, шоу-бізнесу, інтелектуальних текстів та інтелектуалів, і взагалі від будь-якої ідеології та активної суспільної позиції. Серґєй Лобан в одному із інтерв’ю казав, що мріє жити подалі від цивілізації. І його герої – самітники, для яких найбільшим гріхопадінням є радість від комунікації із суспільством. З іншого боку, суспільство нічого не може запропонувати героям фільмів Лобана, окрім телебачення, пиятики і фальшивої демагогії.

Головним недоліком "Шапіто-шоу" є його хронометраж. Автори стрічки не сподівалися, що фільм потрапить у кінопрокат, тож підганяли його під формат телебачення. Це мав бути чотирьохсерійний телефільм, і продюсери вимагали подовжити його. Так у картині з’явилися вставні музичні номери, які лише додали оповіді оригінальності.

Скажу одразу, не варто дивитися дві частини "Шапіто-шоу" підряд. Фільм веселий, дотепний, проте швидко втомлює. Стрічка знімалася довго і важко: двоє акторів померло під час зйомок, а грошей катастрофічно не вистачало, хоча бюджет картини, у результаті, дійшов майже до двох мільйонів доларів.

Загалом "Шапіто-шоу" залишає по собі позитивне враження, адже попри всі недоліки, героям цього фільму хочеться вірити і співпереживати.

Оцінка фільму 4,5 з 5