Літні комедії про дружбу, кохання та музику

165
15 червня 2012

Від 14 червня на українських екранах демонструються: комедія „Кузени" Даніеля Санчеса Аревало та комедія „Рок на віки" Адама Шенкмана.

Повернути невинність

Іспанець Даніель Санчес Аревало став режисером, бо не міг знайти людину, яка б екранізувала його сценарії. Він полюбляє складні переплетіння сюжетних ліній і часто влаштовує для своїх героїв не зовсім звичайні життєві перипетії. Зрештою, усі його повнометражні фільми так чи так, проте завжди стосуються кохання та родинних цінностей.

У першому відомому фільмі Аревало „Темносиніймайжечорний" розповідається про юнака Хорхе, який водночас доглядає важкохворого батька, намагається запліднити дівчину свого брата та змушений розраджувати друга, який відкрив у собі гомосексуальний потяг.

У наступному фільмі режисера „Товстуни" йшлося про групу анонімних товстунів, які через зміни ваги намагалися вирішити особисті проблеми.

 

Його третя комедійна стрічка „Кузени" не така вже й нова, вона була знята ще 2010 року. Зрештою, „Товстуни", які вийшли в Іспанії 2009 року, також потрапили до нас із дворічною затримкою. У картині наявний традиційний для режисера акторський склад, який фактично повторює диспозицію фільму „Темносиніймайжечорній" - у головній ролі тут Кім Гутьєрес, а на другому плані - Антоніо де ла Торре та Рауль Аревало.

 

Картина розповідає про трьох двоюрідних братів, які вирушають до курортного містечка на березі океану, щоби виправити помилки юності. Головний герой картини Дієґо пориває із нареченою напередодні весілля. Хлопець вирішує поїхати у місто, де з братами щороку проводив літні канікули, аби поновити стосунки зі своєю першою дівчиною Мартіною. Його кузени Хуліан (Рауль Аревало) і Хосе Міґель (Адріан Ластра) вирушають із ним.

По приїзді, перед кожним із хлопців постає власна місія: Дієґо треба завоювати довіру Мартіни та її маленького сина, Хуліан хоче помирити свого старого друга Бачі (Антоніо де ла Торре) з непокірною дочкою, а ветеран Афганістану Хосе Міґель повинен подолати страх і навчитися жити без опіки своєї настирливої дівчини.

 

У пресі „Кузенів" порівнювали із американською стрічкою „Похмілля у Веґасі", проте між фільмами мало спільного, хіба що „весільний" привід для розвитку колізії. Картина Аревало, яка експлуатує популярний сюжет про кількох друзів та їхню подорож місцями дитинства, насправді розповідає про повернення у втрачений Едем, в якому життя було простим та правильним.

Через свою відірваність від дійсності, „Кузени" виглядають слабшими за попередні картини режисера, в яких соціальне життя героїв все-таки претендувало на певний реалізм. Кузени, здається, не мають ані роботи, ані зобов’язань, так само, як і жителі містечка, котрі щодня гуляють, пиячать і розважаються. Фільм складається із розмов, і більша частина із них присвячена улюбленим темам режисера: коханню та родині.

 

Висновок: Стрічка „Кузени" сподобається не кожному, адже мотивація героїв не завжди зрозуміла, так само як і їхні вчинки. Проте у картині є якийсь свій особливий шарм, безтурботність, легковажність та оптимізм, які притаманні лише „літньому" кіно. Це невибаглива „пляжна" мелодрама, в якій сонце завжди яскраве, дівчата красиві, почуття міцні, а кохання справжнє. І, попри усю позірну простоту, режисер картини вставляє у неї глибокодумні цитати із улюбленої кінокласики.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Попсовий рок-н-рол

Новий фільм „Рок на віки" свідчить про те, що навіть у Голівуді можуть знімати мюзикли, від яких хочеться плакати. Режисер картини Адам Шенкман став відомим після рімейку „Лаку для волосся", якого він перетворив на невдалий поп-концерт. „Рок на віки" – це екранізація однойменного позабродвейського мюзиклу, який розповідає про життя американських рокерів наприкінці 1980-х.

Важко сказати, чи відповідає стрічка задуму оригінального спектаклю, проте її перегляд не приносить особливого задоволення. Найближчим родичем картини „Рок на віки" вочевидь є опус Валерія Тодоровського „Стиляги", в якому також примхливо поєдналися погана режисура, надмірна мелодраматичність та прихований лицемірний конформізм.

 

Стрічка Тодоровського цілком по-комсомольськи закликала своїх героїв поскидати яскраве вбрання і стати „нормальними людьми". Картина „Рок на віки" мала би оспівувати вільне рокерське життя, проте звелася до чергової агітки на користь родинних цінностей. У цьому фільмі рок-н-рол залишився без своїх вірних супутників – сексу та наркотиків. Їх замінив невмілий петинг в одязі та прихована реклама „Джека Деніелса".

Дія фільму розгортається 1987 році у Лос-Анджелесі. Юна провінціалка Шеррі мріє стати рок-співачкою і влаштовується офіціанткою у рок-клуб „Бурбон", яким заправляє харизматична парочка Денніс та Лонні. Вони закохані у музику та, здається, один в одного. Незабаром у дівчини розпочинається роман із помічником бармена Дрю, який також плекає мрії про сцену цього клубу.

 

Проте „Бурбону" загрожує закриття – новий мер міста та його принципова дружина мріють викоренити „гніздо розпусти". Власники клубу повинні заплатити усі податки, проте вони майже не мають прибутків. Єдиний шанс „Бурбона" на порятунок - це виступ одіозного рокера Стейсі Джекса. Та музикант поводиться настільки ексцентрично, що під загрозою опиняються не лише майбутнє клубу, але й стосунки Шеррі та Дрю.

У фільмі відбилися ознаки правління Рейгана, на кшталт консервативної реакції та дебатів про аморальність рок-музики. Проте автори сценарію, серед яких був сценарист „Грому в тропіках" та „Залізної людини 2" Жастін Теру, звели увесь конфлікт між рокерами та святенниками до банальної помсти колишньої фанатки своєму кумиру. Причини хуліганства та пияцтва музикантів у фільмі теж пояснюються їхнім невтамованим бажанням знайти свою другу половинку.

 

Музичні номери у картині не надто вигадливі, погано поставлені та невдало змонтовані. Час між піснями заповнюють кіношні штампи, на кшталт романтичного побачення біля літер HOLLYWOOD чи прогулянки згорьованої героїні під дощем. Найбільше запам’ятовується еротична сцена спокушання журналістки, під час якої ніхто з акторів навіть не скидає свого одягу.

Майже всі ролі у картині виконали зірки: Денніса втілив Алек Болдуїн, Лонні – Рассел Бренд, Стейсі Джекса зіграв Том Круз, у ролі його агента знявся неперевершений Пол Джіаматті, журналістку зіграла Молін Акерман, а дружину мера – Кетрін Зета-Джонс. Лише ролі закоханих Шеррі та Дрю дісталися маловідомим у нас акторам Джуліанні Гаф та Дієґо Бонеті, які на екрані нічим не поступалися своїм іменитим партнерам. Вочевидь, актори отримували неабияке задоволення від того, що клеїли дурня перед камерою, та, на жаль, результат їхніх старань вийшов не надто задовільний.

 

Висновок: Цю стрічку варто дивитися любителям та знавцям року, принаймні щоби почути кавери улюблених пісень у виконанні усіх згаданих вище акторів. На щастя, дубляж залишає музичні номери без перекладу, тож ми можемо пересвідчитися, що у Тома Круза справді чудовий голос із широким діапазоном.

Також „Рок на віки" може сподобатися шанувальникам фільмів на кшталт „Грому в тропіках", де знамениті голлівудські актори з’являються у глумливих ролях. Та багато чекати від цієї картини не варто – навіть „попсова" „Мамма міа!" здатна викликати більше позитивних емоцій, аніж цей рок-балаган.

Оцінка фільму 2,5 з 5

Фото з сайту kinopoisk.ru

powered by lun.ua