Гогольфест 2012. Театр всюдисущий

У міжнародний день миру, десь у самому центрі світу – в промзоні на Видубичах – почалась нова історія. Атмосфера ще за кілька годин до офіційного відкриття вже була переповнена присутністю чогось для сірого вересневого дня непоясненним, проте для завзятого гогольфестівця – зрозумілим та рідним.

Не зважаючи на те, що цього року фестиваль локалізувався на неосвоєній до цього території, все було звичним. Театральна сцена, кінотеатр, Лабкомбінат, музичний простір… Усе, як і кілька років тому, лише за новими координатами. Дивно, але й Гогольфест стає традиційним. А, можливо, навіть масовим?

Нам випала нагода поставити такі питання дівчині, яка, як ніхто цього року, до них готова – куратору театральної частини фестивалю, Марисі Нікітюк.

- Марисю, поясніть, будьласка, Гогольфест – дуже популярний серед киян, але чи значить це, що й мистецтво, зокрема театр, який буде представлено в його програмі, є масовим? Чи має на меті фестиваль залучити якнайбільше глядачів у партери театрів?

- Мабуть, що це було б неправильним. Театр – це перш за все, елітарне мистецтво (не для купки людей, звісно, які знають Уліса Джойса напам’ять, або й уві сні цитують Сорокіна), яке усе ж таки вимагає певного інтелектуального рівня.

Якщо говорити про хороший, якісний театр, він перш за все, змушує думати. Хоча, власне цим, він і напружує глядача, який у теперішньому матеріальному світі звик до того, що його, навпаки з усіх боків мають обслуговувати. Театр на противагу є територією найбільшої свободи, останній осередок демократії, як на мене, тому що він є найменш заангажованим, на нього вже не розповсюджується те владне тиснення, як, скажімо в минулому столітті.

Зараз інструментом пропагандистської машини є медіа. А театр залишили в так званому, ідеологічному спокої… хоча через це, частково – й у фінансовому. Але це також не є значною проблемою, адже є маса прикладів сучасних театрів у світі, де вистави показують у звичайних квартирах чи, навіть, в наметах.

- У своїх останніх інтерв’ю, Владислав Троїцький наголошував на тому, що саме цього року планує показати "не такий театр". Тобто театр таким, яким він насправді є, на противагу тому, яким його бачить пересічний глядач. Розкажіть, який театр ми побачимо на Гогольфесті цього тижня?

- Театр на промзоні, тобто зовсім неакадемічний театр. Це вистава "Сім" молодого режисера Андрія Іванюка за Антоненом Арто, Влада Троїцького "Школа нетеатрального мистецтва", "Пікнік" режисера Антона Романового, які були поставлені з урахуванням приміщення, навіть,"під нього".

Владислав Троїцький

Це вистави, які дихають альтернативною сценою. Цим вони, у першу чергу, і відрізнятимуться від вистав на академічній сцені.

Існує практика, коли митці освоюють території заводів, зокрема в Росії – Центри сучасного мистецтва "Винзавод", "Красный октябрь", у нас – це і Мистецький Арсенал. Це не зовсім новий, проте цікавий тренд, який і в Україні починає розвиватися усе більше й більше. Будь-що, вписане в таке приміщення, набуває іншої, урбаністичної якості.

Марися Нікітюк.Фото Ольги Закревської

Окрім того, цьогорічна програма формувалася в режимі "вільного майданчика" – майже всі колективи, що хотіли, зможуть виступити на Гогольфесті.

Театральна програма цікава молодими театральними колективами, від яких очікуємо сміливих експериментів, а також потужними митцями, такими як Влад Троїцький, Ігор Лисов (Школа драматичного мистецтва, Москва), який є учнем легендарного Анатолія Васильєва. До того ж, 23-го вересня буде театр тіней FireFilies– дійство, доволі просте для сприйняття, шоу з потужним озвученням та приємною атмосферою. Тобто поруч із складними, важкими для сприйняття, виставами, що мають силу силенну сенсів, можна буде знайти й зовсім інші, створені ледь не для сімейного перегляду.

- І, насамкінець, скажіть кілька слів про відкриття фестивалю, перформанс "Gogolmetal".

- Програма переповнена трюками та різноманітними дійствами, які краще усе таки один раз побачити… А потім, варто відвідати фільм Довженка "Земля" у супроводі гурту ДахаБраха. І головне – буде свято, що його готувала велика кількість хороших людей для ще більшої спільноти не менш хороших людей, яка вже потроху підтягується.

А тим часом, навколо театральної, головної цього вечора, сцени збирався симпатичний київський люд. Починався перформанс. В традиційній для театру ДАХ та Владислава Троїцького, мета-дійсності. З вогняним та шаленим розвитком подій, з потужною музикою гурту ДахаБраха та всюдисущими акторами.

Усе перетворилося на величезний театр: і невеличка сцена, і височезні балки заводу, і глядацька зала, і кожний зігрітий куточок приміщення. Освітилася на мить, і символічна голова Миколи Гоголя, яка супроводжує фестиваль не перший рік, ніби величний митець, щороку відроджуючись на тиждень фестивалю.

Гогольфест зібрав навколо себе значну аудиторію, не користуючись послугами рекламістів – він здобув визнання серед палких шанувальників сучасного мистецтва та охочого люду, щороку створюючи незабутню казку зі справжніми героями, вічним мистецтвом на неповторними переживаннями.

Театральна програма фестивалю. (http://www.gogolfest.org.ua/ukr/program/theatre)