Поза межами жаху: останні "Сутінки" та "Сіністер"

148
16 листопада 2012

Від 15 листопада на українських екранах демонструються: фантастична мелодрама "Сутінки. Сага. Світанок. Частина 2" Білла Кондона та фільм жахів "Сіністер" Скотта Дерріксона.

Вампірський інтернаціонал

Сутінки. Сага. Світанок. Частина 2/ The Twilight Saga: Breaking Dawn - Part 2

Цього четверга ми прощаємося зі ще одною кіносагою - "Сутінками" - яка разом із "Гаррі Поттером" стала своєрідним символом блокбастерів двотисячних. Зізнаюся, ніколи не була прихильницею книжок Стефані Маєр та екранізацій її робіт, проте фінальна стрічка циклу із довгою назвою "Сутінки. Сага. Світанок. Частина 2", все-таки чимось припала мені до душі. Можливо, річ у лірично-ностальгійній атмосфері, яка завершує цикл та ставить останню крапку у вампірській історії кохання і на папері, і на екрані.

 

Та насправді остання частина франшизи мало чим відрізняється від своїх попередниць. Вона також вихлюпує на екран солідну порцію емоційного сиропу, в якому плавають усі можливі мелодраматичні кіноштампи.

Любов Едварда та Белли не поблякла після усіх перипетій сюжету, тож наші герої продовжують цілуватися та клястися один одному у коханні за будь-якої зручної нагоди. Белла нарешті перетворилася на вампірку і від цього її вії подовжилися щонайменше на сантиметр, а волосся завмерло у дикому начосі. Також вона здобула здатність ширяти лісом у дизайнерському платті, не забруднюючи його.

Тим часом вовкулака Джейкоб перестав бути "третім зайвим", здобувши у "довічну пару" маленьку доньку Едварда і Белли – Ренесмі. Та родинна ідилія закінчується, коли про існування дівчинки дізнаються невгамовні італійці Вольтурі. Вони вирішують, що Каллени, всупереч вампірським законам, "обернули" дитину, тож збирають кілька десятків своїх прибічників і вирушать у Форкс. Родина Едварда стає на захист невістки та її дочки, об’єднуючи довкола себе невеликий гурт опозиційно налаштованих до Вольтурі вампірів.

 

Перша книжка із циклу "Сутінки" вийшла друком ще 2005 року, а вже за три роки на неї чекала екранізація. Критики цілком справедливо відзначали, що сага позбавила вампірів традиційної негативної харизми і перетворила їх на гламуризованих поп-зірок. Сюжет циклу, який виник на перехресті казок про Попелюшку та Красуню і Чудовисько, також викликав чимало закидів у вторинності.

Проте "Сутінки" виявилися неймовірно успішним проектом. І з того часу десятки, якщо не сотні різноманітних інтелектуалів намагалися відповісти на запитання – за що можна любити "Сутінкову сагу"?

 

Звісно, найлегше сказати, що дівчата-підлітки (які і є цільовою аудиторією Маєр) завше цікавилися любовними історіями, в яких страждання та небезпеки винагороджувалися вічним коханням. Втім, можна розглядати "Сутінки" і як симптом часу, де страх перед старінням настільки великий, що молода людина готова піти на будь-які жертви заради вічної юності.

Цікаво, що дія саги відбувається впродовж кількох років, а її героям у фіналі ще немає двадцяти. Себто вони вже встигли зробити все для "правильного" дорослого життя (закохатися, створити сім’ю, народити дитину), а далі на них чекає вічне блаженство без жодних проблем та думок про майбутнє. Думається, що безбідне існування їм забезпечать статки Карлайла Каллена, які мабуть також, "безсмертні".

 

Традиційно втрата людської подоби розглядалася у західних горорах, як найстрахітливіша небезпека, яка може спіткати звичайну людину. Бути людиною означало переживати увесь спектр людських відчуттів, у тому числі власну недосконалість та смертність. Натомість монстри несли у собі антитезу до цих загальнолюдських цінностей.

"Сутінки" пішли ще далі, вони показали, що чудовиська цілком успішно здатні стати альтернативою людства. Белла - дівчинка зі звичайної людської родини, яка розпалася, знаходить собі нову сім’ю серед монстрів, що ті несподівано виявляються люблячими та співчутливими.

Зрештою, останні "Сутінки" пропагують суголосну сучасній молоді ідею всесвітнього єднання, хай чим воно буде зумовлене – фантастичною здатністю читати думки своїх друзів на відстані, чи доступом до соціальних мереж у будь-якій точці земної кулі. Протистояння пістрявої команди Калленів, куди потрапили вампіри-індіанці, вампіри-араби та навіть вампіри-геї, проти суворих поборників кровної та ідейної чистоти Вольтурі, у результаті породжує новий світ, де немає місця середньовічній упередженості та нетерпимості. І символом цього "чудового майбуття" стає напівдитина, напіввампір, народжена Едвардом та Беллою.

 

Зрештою, "Сутінкова сага" закінчується цілком несподівано, переростаючи із мелодрами чи не у політичний заклик. І це, звісно, дає їм перевагу перед останньою частиною того ж "Гаррі Поттера", який розпочинався із порятунку світу, а закінчився банальними радощами у тісному родинному колі.

Оцінка фільму 4 з 5

Будинок з історією

Сіністер/Sinister

Фільм жахів "Сіністер" починається як детектив про пошуки серійного маніяка, а закінчується у несподівано містичному ключі, залишаючи по перегляді більше запитань, аніж відповідей. І хоча стрічці можна закинути вторинність та деяку прямолінійність, із якою публіку намагаються чимдужче налякати, вона має сподобатися любителям несподіваних фіналів. Ця картина вочевидь створювалася під впливом японських горорів, адже у ній зустрічаються і пекельні діточки, і прокляті плівки, і загадкові хтонічні створіння.

 

У стрічці йдеться про невдаху-письменника Еллісона, який разом із родиною переїздить у новий будинок, де сподівається написати першу за десять років книжку. Зрештою, чоловік приховує від дружини та дітей справжню мету переїзду – він збирається розібратися у загадковій смерті цілої сім’ї, яка там колись мешкала та описати своє розслідування у романі. Незабаром він знаходить на горищі старі плівки "супер 8", на яких невідомий маніяк у масці убиває безневинних людей. Його жертвами виявляються і члени загиблої родини. Еллісон починає підозрювати, що злочинець належить до стародавнього кривавого культу, який полює на дітей.

Дія стрічки розвивається повільно і збиває з пантелику, спочатку маскуючись під детектив, а потім під психологічний трилер. Виявляється, що сам голова родини вже кілька років страждає від творчої кризи, його дружина погрожує поїхати з дітьми до родичів, похмурий і патлатий син-підліток впадає у дивні кататонічні стани, а мила донечка-красуня малює на стінах химерні картини. Жителі містечка, куди переїхала родина письменника, також поводяться не надто привітно і одразу викликають недобрі підозри. Та незабаром картина остаточно звертає у бік містики і заводить у якісь лавкрафтівські нетрі, в яких діють стародавні та жахливі боги.

 

"Сіністеру" можна легко закинути певну недорозвиненість сюжету: скажімо, важко пояснити упевненість Еллісона в тому, що його родина не дізнається від когось про історію нового дому. Незрозуміло також, чому він так і не почав своє розслідування, зосередившись на перегляді кількох знайдених у домі плівок. Важко також сказати щось певне про історію та появу цих плівок, адже, судячи із сюжету, вбивства мали б тривати не одну сотню років без усіляких там камер та фіксуючих пристроїв. І чому прадавній демон раптом вдався до фільмування?

 

Цю доволі стилістично розхристану стрічку постійно кидає від одної сюжетної лінії до іншої. Для глядачів у ній розставлені передбачувані "пастки" на кшталт драматичного рипіння горища, завивання вітру, багатозначних фраз про "прокляття" та появи різних потойбічних знаків. Вже до середини картини стає зрозуміло, до чого все йде, хоча фінал місить певну несподіванку. На додачу, питання "а про що фільм" (про письменника, демона, родинні цінності?) так і залишається відкритим.

Оцінка фільму 3,5 з 5

Фото kino-teatr.ua

powered by lun.ua