Прощання з Україною: прем’єра альманаху "Україно, гудбай!"

14
2 листопада 2012

Від 1 листопада на українських екранах крім трилера "007: Координати "Скайфолл" Сема Мендеса і драми "Остання казка Рити" Рєнати Літвінової, альманах короткометражок "Україно, гудбай!".

Режисери: Володимир Тихий, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Євген Матвієнко, Юрій Ковальов, Мирослав Слабошпицький

Країна: Україна

Жанр: драма, комедія

Для творців альманаху "Україно, гудбай!" цей проект став декларацією нових вимог до українського кіно. Насамперед йдеться про перехід до соціальних тем, вкорінених у нашу дійсність, чого українському кінопроцесу давно бракувало. Більше того, дискусія довкола "України, гудбай!", яка відбулася на "Молодості", засвідчила, що принаймні для частини кінематографістів їхня робота є не просто "шоу-бізнесом", а насамперед політичним висловлюванням.

Команда фільму позиціонувала його саме як творчу лабораторію, початок якій дав позаминулорічний альманах "Мудаки". Проект мав дати відповідь на запитання "чому значна кількість активних українців [… ]вибирає шлях еміґрації?" Та на відміну від принципово безбюджетних "Мудаків", "Україно, гудбай!" коштувала приблизно вісім мільйонів гривень, половину з яких, за результатами відкритого пітчингу, виділило Держкіно. Решту коштів шукали у приватних інвесторів.

Ця схема дала можливість залучити до проекту значну кількість кінематографістів та зняти загалом 25 картин, з яких шість потрапило у прокат.

Кадр з фільму "Побачення"

Від самого початку проект не мав жанрових обмежень, тож у прокатну версію "України, гудбай!", увійшли стрічки різні за настроєм, атмосферою та поглядом на українську реальність. Скажімо, стрічку "Побачення" Євгена Матвієнка можна схарактеризувати як еротичну трагікомедію, трагікомічні ноти є і в його іншій картині "Як козаки у космос полетіли".

Стрічка "Пиріг" Юрія Ковальова є цілком комедійною за жанром, натомість інші картини проекту "Янгол смерті" Володимира Тихого, "Борода" Дмитра Сухолиткого-Собчука та "Ядерні відходи" Мирослава Слабошпицького є правдивими драмами, ще й доволі похмурими.

"Янгол смерті"

У "Побаченні" йдеться про акторку, яка заробляє додаткові копійку у "сексі по телефону", а також про її "віртуального" коханця, що для нього ці телефонні бесіди є набагато важливішими, ніж здається спочатку. Фільм "Як козаки у космос полетіли" розповідає про простуватого педіатра, змушеного круто міняти своє життя, аби забезпечити дружину та двох маленьких дітей.

У картині "Пиріг" старенька бабуся із невеликого містечка стає наркодилером, але керується вона винятково любов’ю до свого сина. Головний герой "Янгола смерті" після смерті дружини починає молитися про божу кару для всіх грішників, і несподівано, бог відповідає на його молитви.

Стрічка "Борода", яка традиційно викликає найбільшу симпатію в глядачів у залі, розповідає про дідуся із західноукраїнського села, що його дочка вдало вийшла заміж до Італії. І хоча тато і донька бачаться дуже рідко, у них є особливий ритуал, без якого не обходяться жодні відвідини.

Кадр з фільму "Борода" 

Найбільш складна для сприйняття, і разом із тим, мабуть, найкраща картина зі всього альманаху "Ядерні відходи" вже здобула перемогу на російському фестивалі Кіношок, а також отримала "Срібного леопарда майбутнього" на МКФ у Локарно.

Стрічка змальовує кілька епізодів із життя працівників заводу ядерних відходів у Чорнобилі. Йдеться про чоловіка, який возить відходи на переробку, та жінку, яка працює у заводській пральні. На кілька хвилин герої сходяться разом, але мертва земля зони відчуження вбиває будь-які людські почуття.

Кадр з фільму "Ядерні відходи"  

Як видно із синопсисів фільмів альманаху, далеко не всі вони розповідають про еміграцію та заробітчан. Тож, слово "гудбай" тут може стосуватися і безпосереднього розставання із батьківщиною, і прощання із національною ідеєю та тим образом України, що її наші співгромадяни плекали у собі впродовж двадцяти років незалежності.

Кадр з фільму "Ядерні відходи" 

Назва картини "Україно, гудбай!" одразу ж нагадує про німецьку стрічку "Гудбай, Ленін!", в якій берлінський студент кілька місяців реконструював для смертельно хворої мами-комуністки вже загиблу на той момент Німецьку Демократичну Республіку.

І якщо епоха "ленінізму" для героїв німецької стрічки визначалася партійним офіціозом і чергою на "Трабант", то чим же була Україна для персонажів альманаху?

Схоже, для них вона втілюється у бездіяльній владі, корумпованій міліції, хабарництві, дітях, які підуть "або у бордель, або на базар", вимерлій землі Чорнобильської зони та попсованих часом образах національних героїв, недолугих, як вишитий портрет Івана Франка на стіні.

У цьому фільмі Україна постає такою собі чорною смисловою дірою, довкола якої обертається сюжет. І від усіх інших пострадянських країн її відрізняє хіба що шароварний колорит, втілений у анекдоті про козаків та прізвищах, які закінчуються на –ко.

Колись у нас любили повторювати, що держава відбудеться, коли матимемо україномовних бандитів та повій. Проте україномовні бандити з’явилися, а змін не сталося. Тож припущу, що наша держава відбудеться, коли у кіно йтиме не чергова любовна історія з життя "офісних працівників", а, скажімо, вітчизняна судова, чи політична драма, адже ці жанри не можуть існувати без верховенства права та прозорого політичного процесу.

І так само важливо, щоби героєм став впізнаваний народний персонаж, а не уявний "офісний працівник". Режисери "Україно, гудбай!" зробили перший і вдалий крок у цьому напрямку. Залишається сподіватися, що їхня мета – відродження українського кіно – виявитися досяжною.

Оцінка фільму 5 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу в підготовці матеріалу

Фото з сайту КМК "Молодість" та офіційного сайту альманаху "Україно, гудбай!"

powered by lun.ua