Україна: другий рік транзиту

Закінчився книжковий ярмарок у Ляйпцігу. Цього року Україна знову у фокусі – триває другий рік програми "Транзит", що присвячена літературам України, Польщі та Білорусі.

Минулорічна українська присутність, здається, дала хороші результати.

Другий рік програми "Транзит", яка профінансована у рамках проекту і3, показав, що Україна цілком може на рівних змагатися за увагу читачів з усього світу. Принаймні, в Ляйпцігу.

Куратор програми "Транзит" Мартін Поллак дуже задоволений тим, що відбулося:

Я надзвичайно задоволений роботою України. Наші партнери "Форум видавців" зробили саме те, на що ми сподівалися - вони взяли ініціативу в свої руки.

Ми не хочемо говорити Україні, що і як робити. А зараз виглядає так, що вони пропонують свої ідеї, а ми погоджуємося на ініціативи. І це прекрасно.

Я думаю, що цього року в програмі представлено цікаві книжки - наприклад, щойно вийшов німецький переклад "Солодкої Дарусі" Марії Матіос та "Ворошиловграду" Сергія Жадана. Я не знаю, на що вплинула саме програма "Транзит". Можливо, без українських ініціатив на ярмарку ці книжки не були би надруковані.

Але головне не це. Головне, що до України знову є потужна хвиля інтересу. Україна знову на сцені, і це справді важливо.

Олеся Островська-Люта зауважує на важливості участі інституції, а не окремих видавців:

Цього року Форум видавців великою мірою взяв на себе відповідальність і виявив чималу ініціативу. Це важливо, бо Україна зазвичай виступає в статусі окремих запрошених гостей, де про інституційну співпрацю не йдеться.

Завдяки взаємодії між ярмарком у Лейпцигу та Форумом видавців стає ясно, що в Україні є не тільки окремі персоналії, але й інституції, з якими можна співпрацювати, яким можна довіряти.

Олександра Коваль, президент ГО "Форум видавців", має такий рецепт успіху української присутності:

Цього року ми почали підготовку набагато раніше, ніж минулого разу. Мені здається, що це позитивно вплинуло на якість. Було більше часу на переговори, більше часу на формування програми, запрошення додаткових партнерів, спілкування з медіа. Крім того, ми купували квитки в листопаді, тому купили квитки за дуже низькими цінами. Якби це було в лютому, як минулому році, це було би набагато дорожче.

Не мені судити, як усе пройшло, але з попередніх відгуків я бачу, що вдалося.

Я хочу наголосити на тому, що є дуже важливим попереднє фінансування. В нас часто говорять про те, що держава не виділяє коштів.

Але бюджетне фінансування має недолік: такий захід, як Ляйпціг взагалі не міг би бути профінансований, бо в першому кварталі грошей нема. А витрачати гроші з минулого року на захід, який відбудеться наступного року, не можна.

Тому розраховувати можна лише на фонди, спонсорські гроші, власні кошти видавців.

В програмі "Танзит" минулого року інтерес до української літератури мав чимало футбольних ноток. Низка дискусій крутилася навколо Євро-2012.

Цього року натомість відбулося обговорення актуальних політичних, соціальних і загальнокультурних викликів. І виявилося, що нібито суто українські проблеми такими не є – якщо поставити їх у ширший контекст.

Цензура, соціальна міграція, (пост)фемінізм, політична заангажованість мистецтва, існування незалежних часописів – вся Європа живе в одній реальності. Говоріння про неї дозволяє віднайти чимало спільних точок між різними країнами.

Також важлива роль належить сучасній концепції стенду. Цього року "Форум видавців" працював спільно з ІТ-компанією "Елекс". В результаті отримали цікавий стенд із використанням мультимедійних технологій.

Стіни стенду були оформлені фотографіями українських письменників із QR-кодами, що вели на сторінку з інформацією про біографію з бібліографією.

Марія Матіос, Сергій Жадан

Також відвідувачі могли скористатися планшетами та "помацати" українські електронні книжки та подивитися відео з читаннями, скажімо, Андрія Куркова чи Сергія Жадана.

З більш традиційного паперового асортименту були насамперед німецькі видання перекладів української літератури. Попитом користувалися комікси Igort, свіжий німецький переклад "Солодкої Дарусі" Марії Матіос і "Ворошиловграду" Сергія Жадана (котрий в перекладі називається "Зародження джазу на Донбасі").

Ігор Померанцев вважає природним таку гонку за технологіями:

Вся справа – в контексті. Я помітив експансію аудіо та відео. Куди б ви не пішли, всюди телебачення та радіо з виїзними студіями - німці не бояться сурядних і підрядних речень.

Це значить, що ми теж повинні думати про свою експансію в зону аудіо та відео. Тобто потрібно пропонувати інші форми, крім книги.

Ігор Померанцев на фото в центрі

Українці повинні дослухатися та донюхуватися до того, що модно, і що роблять інші. Мало просто поставити фотографії на стенді – треба на голові стояти, щоб привернути увагу. Треба збагнути, які тренди панують. Але робити це треба професійно.

Наразі Україна виглядає поза модою, поза трендом.

Модерність стенду дала очевидна результати – увагу публіки. До стенду активно підходили, скажімо, підлітки. Вони ж активно ходили на читання українських дитячих письменників.

Наприклад, письменник Сашко Дерманський вперше читав для німецьких дітлахів:

Перше моє читання відбулося в школі. Я боявся, що німецькі діти будуть гірше сприймати мій текст.

Але вони реагували добре – текст спочатку прочитав я, щоб діти відчули його звучання, потім читав професійний актор. Діти слухали і реготали.

Після читання ми разом гралися, і я був здивований,я кі вони живі та розкуті – в Україні я такого не бачив.

Інші мої читання відбулися тут на ярмарку, були трохи старші школярі. Вони були трохи менш жваві – сиділи, уважно слухали і щось конспектували. Напевно, їм у школі дають завдання записати свої враження від відвіданих акцій ярмарку.

Подібну увагу викликали й "дорослі" письменники. Поетка Катерина Бабкіна зауважила інтерес до молодих авторів:

Склалося враження, що і читачі, і видавці спраглі нових імен і книг. Для них Україна є однозначно екзотичною країною. Я це бачу з запитань, які ставлять відвідувачі стенду. Наприклад, вони питають, чому українські письменники так мало пишуть німецькою мовою.

Мар'яна Савка, Наталка Сняданко і Катерина Бабкіна

Натомість перекладачка Катерина Міщенко (журнал "ПроStory") відзначає відхід від бачення України як "екзотичної" країни:

В німецького читача є медіатизоване уявлення про Україну як про екзотичну країну з президентом-диктатором. Для нього вона виглядає незбагненною та далекою – хоча нас відділяє всього 2 години літаком. Причиною тут можуть бути відчутні кордони між Євросоюзом і Україною – вони легітимізують погляд на Україну як на темний загадковий простір.

Дискусії, що відбулися, є результатом кращого знайомства Мартіна Поллака як куратора з українським контекстом. Я думаю, після першого року він більше заглибився і зрозумів, що треба робити.

Мені подобається, що куратори вибрали міждисциплінарний підхід. Є фотовиставка, дискусії про загальносуспільні тенденції – це вписує літературу в загальний соціальний та культурний контекст.

Письменниця Наталка Сняданко також втішена інтелектуальною складовою програми:

Минулого року все минуло на емоційному підйомі – можна було почути, що інтерес до України можна пояснити вдало підібраним моментом. Привід спортивний дав підстави до побоювань, що наступного року інтересу буде менше. Але програма цього року довела, що достатньо самої літератури, і що не потрібен додаткових медіа-привід.

Дуже важлива присутність України саме в Ляйпцігу. Тут нас не знають, але можуть зрозуміти. Є відкритість, традиція читання, спільний історичний досвід, багато зрозумілих тем. Крім того, на цьому ярмарку центральну увагу приваблюють саме літературні речі, а не книготоргові речі.

В центрі програми стоять насамперед дискусії. Вони дуже цікаві – деякі теми подано з зовсім несподіваного боку. Я думаю, формат panel discussion в Україні мало використовують – навпаки, часто трапляється критика, що це все лише балачки, без прикладної користі. Але досвід продуманої дискусії варто переймати в Україні.

Недолік полягає в тому, що іноді ми складаємо конкуренцію самі собі. Деякі заходи на українському стенді відбуваються одночасно з дискусіями за участі українських учасників. Навіщо робити такі накладки? Думаю, наступного року все викристалізується, а недоліки врахують.

Перекладачка Неля Ваховська має менш оптимістичне бачення:

Ми поволі виходимо на рівень розмови на рівних, а не в статусі маленької постколоніальної країни.

Неля Ваховська

Але я розчарована, що відбулася ситуація двох українців і трьох гетьманів. На ярмарку було 2 українські стенди, маю на увазі стенд "Meridian Czernowits" та стенд України взагалі. Мені бракувало спільного представлення.

Мені не вистачало в складі учасників феміністок, а також озвучення сучасної політичної тематики з погляду сучасної молодої альтернативної сцени, тобто тих, хто ставить запитання інакше, ніж інтелектуали, які поволі себе вже переписують.

Олександра Коваль також наголошує, що така інтелектуальна складова дозволить позитивно вплинути на міжнародний імідж країни:

Для мене є важливим те, що наші автори отримують дуже широкий майданчик для того, щоб висловлювати свої думки. Після того, як вони декілька разів виступлять на дискусіях у Німеччині, Франції, Голландії, до них звертатимуться журналісти за коментарями. Це важливо для формування позитивного образу України.

Натомість Сергій Жадан не бачить очевидної користі від участі в ярмарку:

Минулого року інтерес був пов’язаний з Євро: Україною цікавились, про неї говорили. Мусили говорити – навіть якщо не хотіли.

Рік минув, і я думаю, які українські книжки видали в Німеччині за цей час? За винятком отих "футбольних" антологій вийшла "Солодка Даруся" Марії Матіос і мій "Ворошиловрад". Але ці книжки було би видано незалежно від ярмарку – права було куплено ще до минулорічного Ляйпцігу.

Який може бути наслідок присутності української делегації в Ляйпцігу? Нові книжки, нові переклади. За цим гамбурзьким рахунком результат ніби мінімальний.

Микола Рябчук поділяє скептичний погляд на результативність поїздки:

Це все дуже мало і не робить великої погоди. Мої враження загалом позитивні, але це радше перші кроки.

Судячи з того, що люди приходять слухати дискусії, то це на часі, і теми підібрали добре. Більше уваги завжди привертають міждисциплінарні теми, а не розмови суто про літературу.

Сергій Жадан додає, що Україна могла би виступити ініціатором цікавого витку роботи програми "Транзит":

Моє побажання – виявити ініціативу з українського боку та організувати щось спільне з Польщею та Білоруссю. Бо програма "Транзит" присвячена літературам України, Польщі та Білорусі, а ми з письменниками цих країн перетиналися лише на круглих столах і читаннях.

В розмові про переклади українських письменників у Німеччині важливо, як на мене, подумати про певну симетричність взаємин. Наприклад, в Україні не так багато перекладають сучасних німецьких авторів.

Хоча видавець Анетта Антоненко не вважає це важливим:

Наявність українських перекладів німецької літератури ні на що не впливає.

У великих видавництвах люди, які продають права, і люди, які купують права, часто навіть один з одним не знайомі. Їх більше цікавить відбір позицій в їхні каталоги, ніж те, чи перекладали в Україні німецьких письменників.

Річ у тім, що для іноземних видавців українська – це ще одна мова в каталозі, це завжди престижно. Українським видавцям треба інтуїтивно вгадати, кого пропонувати іноземним видавцям.

Катаріна Раабе (видавництво "Suhrkamp") також говорить про певну інтуїтивність вибору текстів для перекладу Зокрема вона пояснила, що шукає в текстах емпатії та відчуття "гусячої шкіри".

Не знаю, чи такий підхід може бути продуктивним – можливо, варто спробувати використовувати трохи більш раціональні критерії.

Хоча Марія Матіос, чий роман "Солодка Даруся" викликав "гусячу шкіру" в Катаріни Раабе, задоволена роботою з німецьким видавництвом:

Я їхала без особливого ентузіазму, бо була впевнена, що мене тут ніхто не має. Я ніколи не маю великих ілюзій. Але я дуже задоволена поїздкою.

Видавництво надіслало мені до Києва програму – в мене велика програма зустрічей із читачами та інтерв’ю, фотосесій тощо. І я подумала: холера ясна, хто в Україні працює так?

Поїздка української програми до Німеччини дуже важлива – вона показує, що відбулося багато важливих кроків. Насамперед, між інституціями Leipzig Buchmesse і Форумом видавців встановлюється довіра та розуміння обопільного контексту.

Наступний рік буде певною мірою вирішальним. Він покаже, чи поступ 2013 року був випадковим або закономірним.

Крім того, 2014 рік буде останнім роком спеціальної уваги до України в рамках програми "Транзит".

Попереду є рік підготовки та осмислення результатів.

Фото Ростислава Шпука зі сторінки Форуму видавців у Facebook