Кружляй, Гаан, кружляй!

Є щось сумне в походах на концерти улюбленців свого дитинства. Стоїш такий весь вбраний у найкращий одяг – як у церкву вирядився, а поруч хтось із залитими очима вже вчетверте перевалюється через паркан з однієї фан-зони в іншу, приземляється на руки стюартів, і знову вертається туди, звідки звалився.

Та й люди навколо змовницьки шепчуться, мовляв, подивись-но, який він - герой твого дитинства - вже старий став.

На Depeche Mode 29 червня якось так і було.

Почалося все зі стандартних кількох годин очікування: хвилин 40 на те, щоб більша частина людей пройшла контроль на вході, півгодини на розігрів, яким займався електронний музикант Метью Дір (Matthew Dear), і трохи менше години на те, щоб дочекатись виходу гурту на сцену та перевірити, скільки пива може влізти в одну людину за цей час.

До глядачів Depeche Mode з’явилися о дев’ятій, чемно запросивши у свій світ піснею "Welcome to My World" з альбому "Delta Machine", реліз якого відбувся у березні цього року і якому, власне, й присвячений всесвітній концертний тур.

Гурт розкачував присутніх за схемою 2х4 – дві пісні з нової платівки, чотири вже відомих композиції. Першими хітами, які "Олімпійський" намагався дружно підспівувати, стали "Walking in My Shoes" та "Precious". За ними йшли "Black Celebration" та "Policy of Truth".

Потім схема змінилася: зазвучали "Should Be Higher" та "Barrel of a Gun" - і фронтмент Дейв Гаан взяв перерву, залишивши сцену гітаристу та бек-вокалісту, автору пісень Мартіну Гору. Саме тоді й почалася справжня романтика: у темряві стадіону запалилися сотні вогнів-телефонів, хтось почав пристрасно цілуватися, комусь вистачало просто повільного танцю, а Мартін Гор насолоджувався можливістю побути інтровертом на публіці. Або просто насолоджувався. Це читалося.

Після "Higher Love" та "But Not Tonight" Гаан повернувся на сцену до розслабленої, відкритої та гарячої публіки. Тож пісню "Heaven" зустріли не гірше за хіти. Хоча підспівувати мало хто брався.

"Heaven" - це перший сингл з нового альбому гурту. Почувши його вперше, хотілося поставити великий хрест на майбутній платівці: мовляв, якщо раніше музиканти писали пісні під наркотиками, то нині - під "униліном" (від російського слова "унылый"). Однак насправді Depeche Mode знаходяться на тому рівні, що аби їх почути, треба слухати – один, два, п’ять разів. Тоді, можливо, вдасться відчути справжній смак, закладений знаними експериментаторами.

Під "Soothe My Soul" стадіон почав перетворюватися на дискотечний майданчик. Повітря все більше наповнювалося драйвом, Гаан рушив ближче до публіки, аби потиснути руки щасливчикам з платинової фан-зони.

Цей 51-річний чоловік з серцевим нападом та клінічною смертю за плечима (в Україні таких часто вже називають дідуганами) не просто не схожий на пенсіонера – здається, до пенсії Дейву ще жити й жити. Він танцював, стрибав, зваблював (ви бачили, ЩО він виробляв з мікрофонною стійкою?), надсилав повітряні поцілунки, кружляв не гірше за балерину…кружляв, кружляв. Ви бачили коли-небудь дідугана, що кружляє?

Коли основна частина виступу підходила до завершення, публіка була вже була абсолютно підкорена. Гаан міг робити з нею все, що заманеться. Достатньо одного змаху мікрофоном.

Хіти "Enjoy the Silence" та "Personal Jesus" залишили наостанок. Причому під останню пісню присутні на стадіоні просто втрачали глузд. І якщо в перших фан-відсіках – золотому та платиновому – глядачам доводилося стримувати себе через доволі щільний натовп, то в останній фан-зоні люди залазили на технічні конструкції, стрибали один на одного, утворюючи піраміду з тіл, і просто шалено рухалися.

Напругу трохи зняла пісня "Goodbye", після якої музиканти пішли зі сцени. Однак прощання було символічним. Під захоплені крики та оплески гурт повернувся, щоб виконати "Home", "Halo", "Just Can't Get Enough", "I Feel You" та "Never Let Me Down Again".

Красивим і трохи психоделічним був відеоряд, який демонструвався на трьох великих екранах і супроводжував весь концерт Depeche Mode. Чорно-білі кадри ще не запису, а лише трансляції "наживо", ніби натякали - все, що відбувається тут і тепер з гуртом, автоматично стає частиною великої історії.