Щоденний діалог про Одеський фестиваль. День третій

18
16 липня 2013

Анна Купінська: Третій день фестивалю не приніс сюрпризів або приніс несподіванки, все залежить від точки зору. Ігоре, де було найменше сюрпризів?

Ігор Грабович: У двох фільмах міжнародного конкурсу. Перша картина режисерки Валерії Голіно "Бджілка" розповідає історію молодої жінки Ірени (кодове ім’я Бджілка), яка займається евтаназією на замовлення. З Мексики вона привозить препарат, за допомогою якого присипляють собак, і використовує його, аби полегшити страждання важко хворим людям, які вирішили добровільно піти з життя.

 

Одного дня Бжілка отримує замовлення від літнього інженера, який має, за його словами, залізне здоров’я, проте втратив інтерес до життя. Оскільки вона не допомагає здоровим людям, то між нею та інженером встановлюються напружені стосунки, які згодом переростають у симпатію, а потім дозволяють дівчині позбавитися власних демонів. Як на мене, такий розвиток подій доволі химерний, проте режисерка обрала саме його.

Загалом дуже шкода, що тема евтаназії стала об’єктом доволі посередньої мелодрами. Якщо порівнювати її з картиною Алехандро Аменабара "Море всередині", де йшлося про допустимість цієї процедури, зокрема, з точки зору католицької церкви, а сам сюжет обертався навколо людини, яка вирішила піти з життя добровільно, то у картині Галіно все це винесено за дужки. Головна увага приділена виконавцю контраверсійного замовлення. Таким чином фільм опинився у одній компанії з футуристичними горорами на кшталт "Repomen".

Другою конкурсною стрічкою стала румунська комедія "Про людей і тварин", підкреслено театральна та приземлено побутова картина про мешканців багатоквартирного будинку, у яких складаються доволі дивні стосунки із власними домашніми тваринами та одне з одним.

Зрештою, цілковито визначити сюжет цієї стрічки треба ще вміти. Побудована на діалогах та знята загальними планами, вона підкреслено уникає акцентів. І тільки у фіналі з’являється якийсь метафізичний відблиск, якась нова точка зору на події, проте вона ледь вловима.

А.К: Чи був сюрпризом для тебе фільм "Креденс" Валентина Васяновича? Бо багатьох глядачів, розчарованих його попереднім фільмом "Звичайна справа", він приємно вразив своїм новим фільмом. Більшості сподобалися види Львова, які виступають тлом у цій картині, і трагікомічний сюжет.

Мені "Креденс" видається дуже смішним і дотепним. Як на мене, це український варіант коенівської "Серйозної людини", щоправда, український герой, на відміну від його єврейського "побратима" все-таки робить спробу взяти життя під контроль. А що ти думаєш з цього приводу? Чи адекватно передав Васянович львівську атмосферу?

 

І.Г.: Я чекав цей фільм з нетерпінням, бо був одним з перших, який підтримав сценарій "Креденса" ще на "Коронації слова". Мене зачепила ця дуже реалістична, дуже драматична та, як ти кажеш, комічна до абсурду історія. Мені сподобалося, що автори сценарію Валентин Васянович та Ія Мислицька розмістили історію у декораціях Львова і зробили головного героя, Ореста, оркестрантом Львівської опери. І сам конфлікт у фільмі дуже історичний та правдивий, адже йдеться про протистояння місцевих українців та "визволителів", як правило, російськомовних ветеранів та їхніх нащадків, які довго залишалися господарями у місці.

Тобто я чекав фільму, сподівався, що його буде знято близько до сценарію і мав надію, що його сюжет публіка прийме прихильно. На сьогодні фільм залишається сенсацією Одеського фестивалю номер один, він дуже сподобався розмаїтій аудиторії, багато хто називає цю картину проривом для українського кіно. Після сеансу публіка довго не відпускала авторів фільму.

Чи задоволений особисто я результатом? Загалом так, бо збережено головний конфлікт, підібрано чудовий акторський склад, фільм добре знято (оператор Юрій Дунай). Все це плюси, які нечасто можна відшукати у вітчизняному кіно. Проте мені все ж хотілося більше різдвяного Львова, бо історія, зрештою, має доволі серйозну християнську складову, адже йдеться про народження нової людини. Львів’яни, галичани, все ж трохи по-іншому сприймають і святкують Різдво, ніж це показано у фільмі.

 

Тобто Валентин Васянович створив більше загальноукраїнську, універсальну історію, ніж питомо львівську. Для когось це плюс, для когось – мінус. Особисто мені хотілося би бачити Львів у традиціях українського кіно, де його часто зображали насамперед греко-католицьким та відверто опортуністичним до України загалом. Від "Іванни" (1959) Віктора Івченка і до "Спокути чужих гріхів" (1978) Валерія Підпалого Львів на екрані був викликом, і таким він залишається дотепер. У "Креденсі" саме релігійне тло, навіть подане як хроніка підготовки до Різдва, могло би зробити мотивацію головного героя більш виразною та наочною. Але для негаличан ці мої вимоги можуть здатися несуттєвими.

Взагалі твоє порівняння з "Серйозною людиною" Коенів вважаю доречним, щоправда, Коени не дають жодного щасливого фіналу. Зрештою, обговорення "Креденсу" буде продовжено після його виходу на широкі екрани восени цього року.

Чи став несподіванкою для тебе фільм "Лавлейс", байопик про Лінду Лавлейс, зірку нашої улюбленої "Глибокої горлянки"?

А.К: Так, фільм Роба Епштейна і Джеффрі Фрідмена мене приємно вразив. Я сподівалася побачити поверхову мелодраму, але нам показали повну драматизму історію молодої жінки, яка потрапила у глухий кут з волі власного тиранічного чоловіка та занадто суворих батьків. Головна героїня фільму – Лінда Лавлейс – особа одіозна. Вона була зіркою культового порнофільму "Глибока горлянка", який наробив галасу в Америці у 1970-х та спричинив судове переслідування його авторів.

Ця стрічка здобула популярність завдяки повноцінному розгорнутому сюжету та доволі своєрідному гумору. У ній йшлося про дівчину, яка мала дивну патологію – клітор у горлі, тому отримувала задоволення лише від орального сексу.

У самому фільмі, та згодом під час його медійної розкрутки, акторка виглядала цілком щасливою. Проте за кілька років виплили неприємні подробиці її життя, зокрема, стало відомо, що у порноіндустрію Лінду привів її власний чоловік, яки взагалі відзначався тиранічним характером.

Лінда втекла від нього, перестала зніматися у порно, написала автобіографію, стала відомою активісткою руху проти порнографії, проте незабаром знову змінила погляди. Загинула вона у 53 роки в автокатастрофі, перебуваючи у статусі скромної дружини та метері.

"Лавлейс" не можна назвати фільмом-біографією, а радше адаптацією за мотивами життєпису Лінди. За кадром залишився судовий процес над творцями "Глибокої горлянки", який збурив американське суспільство, вирізаними виявилися сцени співпраці акторки з феміністичним рухом. Режисерів картини більше цікавила історія молодої жінки, яка взяла своє життя під контроль. Її приклад справді здатен підтримати інших жінок, які опинилися в скрутній ситуації, та потерпають від домашнього насилля.

"Глибока горлянка" - стрічка справді незабутня, зокрема, завдяки таланту Лінди Лавлейс. Які твої враження від екранізації її життєпису? Чи був ти готовий до такої Лінди?

І.Г.: Я стриманіше ставлюся до цього фільму, ніж ти. Фільм мені видається дещо штучно сконструйованим та відчуженим. Як на мене, у картині більше уваги приділено якимось зовнішнім речам: декораціям, костюмам, а сама атмосфера сімдесятих залишилася за кадром. Тут надто багато сучасного погляду на цю епоху, ніж самої епохи. І мені не дуже сподобалася головна героїня у виконання Аманди Сейфрід. Вона мало скидається на жертву обставин. Інші актори переконливіші, зокрема, Генк Азарія, Пітер Сарсгаард чи цілком невпізнана Шерон Стоун.

Найкращим фільм про порноідустрію сімдесятих я вважаю "Ночі в стилі бугі" Пола Томаса Андерсена. Насамперед тому, що він любив цю індустрію та цю епоху, а ось автори "Лавлейс" просто жорстоко її препарують.

powered by lun.ua