Прем’єри тижня: Ріддік, Камілла Клодель та російські еротомани

15
13 вересня 2013

Від 12 вересня в Україні демонструються: фантастичний бойовик "Ріддік"/"Riddick" Девіда Туї, біографічна драма "Камілла Клодель, 1915"/"Camille Claudel, 1915" Брюно Дюмона, фантастична комедія "Коханий з майбутнього"/"About Time" Річарда Кертіса, еротична мелодрама "Інтимні місця"/"Интимные места" Наталі Меркулової та Алєксєя Чупова, драма "Майор"/"Майор" Юрія Бикова, анімаційна повнометражна стрічка "Врятувати Землю"/"Echo Planet" Компіна Кемгумнірда.

Повернення антигероя

Харизматичний Ріддік повернувся на кіноекрани за дев’ять років після попереднього фільму – "Хроніки Ріддіка" - не дуже успішного продовження стрічки 2000 року "Чорна діра".

Повернувся, аби загалом розвинути міфологію першої картини, яка дуже ефектно представила цього антигероя.

Дія стрічки відбувається за п’ять років після "Хронік". Ріддік відмовляється дати присягу на вірність некромонґерам, тому опиняється між двох вогнів. Єдине, про він мріє, це повернення на рідну планету Фурія. Зрештою, він укладає угоду з командувачем Вако, зрікається влади та вирушає додому.

Проте незабаром Ріддік приходить до тями на чужій та дуже ворожій планеті. Ріддіка одурили, й цього разу йому доведеться докласти ще більших зусиль для власного порятунку.

 

Загалом постать Ріддіка поєднує у собі кілька цікавих кінематографічних та суспільних сюжетів. Насамперед перед нами історія кримінального злочинця, нещадного убивці, якого переслідують правоохоронні органи та мисливці за головами. Цей злочинець має дуже важку спадковість та гранично екстремальні способи виживання, які не підійдуть звичайним людям. Водночас цей антигерой раптом стає не просто рятувальником, але й останньою надією простих людей.

Подібний сюжет довгий час не толерувався у Голлівуді через кодекс Гейса, у якому було чітко вказано, що на кіноекрані злочинця слід показувати тільки у негативному світлі. Ні при який умовах злочин не має приносити успіху.

 

Цей пункт був пов’язаний з показом ґанґстерів у голлівудських фільмах, які у тридцятих стали правдивими кумирами мільйонів. Правоохоронні органи та громадськість виступили проти романтизації бандита у кіно, відтак на екрані з’явився так званий трагічний ґанґстер, який неодмінно терпів поразку у фіналі.

Подібна практика тривала аж до кінця шістдесятих, власне, до фільму "Бонні і Клайд", у якому бандити були показані молодими та сексуальними героями, які просто стали жертвою підступності та зради колишніх поплічників. Проте дуже швидко все повернулося до норми. Бандити, попри усю їхню харизму, так і не стали у Голлівуді рятівниками, тим паче, останньою надією пересічних людей.

 

Тому Ріддік у загальному контексті бачиться своєрідною аномалією, певним винятком з правил. Можливо, саме тому він діє у доволі штучних умовах, які ніяк не співвідноситься з соціальним досвідом більшості людей.

У картині "Ріддік" ми бачимо процес повернення антигероя до певної йому відомої норми, яку він позначає як протилежну до цивілізаційної. Ріддік знову має стати сильним та аморальним.

 

Проте це тільки правила гри, своєрідна ідеологія стрічки, її задум та намір. Якщо ж оцінювати фільм з точки зору реалізації усіх цих принципів, то вони доволі поблажливі до глядача. Ріддік убиває або жахливих чужопланетних потвор, або відверто поганих людей. Усім іншим він дає шанс на порятунок.

Резюме: доволі цікаве, але загалом посереднє продовження пригод антигероя Ріддіка.

Оцінка фільму: 3 з 5.

Три дні Камілли

"Камілла Клодель, 1915" розповідає про три дні з життя відомої французької скульпторки, які вона провела у божевільні Мондеверге біля Авіньйона. Позбавлена зв’язку з навколишнім світом, Камілла з нетерпінням чекає приїзду свого старшого брата Поля, який єдиний з усієї родини підтримував її (ні мати, ні сестри жодного разу за тридцять років ув’язнення не навідали Каміллу). Ці дні очікування сповнені спілкування з пацієнтами та лікарями, прогулянками та репетицією п’єси про Дон Жуана у шпитальному театрі.

 

Якщо ви бачили стрічку 1988 року "Камілла Клодель", яка закінчується переведенням головної героїні до божевільні, то фільм Брюно Дюмона може сприйматися як своєрідне продовження історії, хоча між двома картинами практично немає нічого спільного.

Перший фільм – досить пишна і традиційна історія про молоду художницю, одержиму творчістю та коханням до Родена, а згодом зраджену ним та власною родиною. Це доволі масштабна стрічка з драматичною музикою за кадром та детально і дуже гарно вибудуваними кадрами. У головній ролі там знялися Ізабель Аджані та Жерар Депардьє, фільм отримав п’ять нагород французької кіноакадемії "Сезар" і дві номінації на "Оскара".

Натомість стрічка Брюно Дюмона геть інша. Мінімалістична, позбавлена ілюстративної музики, вона близька до неігрового кіно і навіть до домашнього відео. Картина може бути взірцевим прикладом сучасного європейського кінематографа, який уникає акцентів, залишаючи глядача наодинці з досить непевними та суперечливими подіями, поданими максимально нейтрально та відсторонено.

 

Головну роль у фільмі зіграла Жульєт Бінош, яка багато в чому є прямою протилежністю темпераментної Ізабель Аджані.

Сам режисер Брюно Дюмон появу цієї картини безпосередньо пов’язує з іменем Бінош, яка сама зголосилася з ним працювати. Акторка досягла віку Камілли Клодель, їй виявився близьким емоційний стан художниці і вона прийняла правила гри режисера – ніякого гриму, ніяких дублів, ніякого сценарію.

Лише умови, наближені до реальних, тільки жива взаємодія зі статистами (а у фільмі діють реальні пацієнти божевільні та реальний медичний персонал).

Що з того вийшло? Як на мене, доволі дивне видовище. Фільм, вочевидь, знайде свого глядача, якому виявляться близькими і становище Камілли Клодель, і її суперечки з братом. Знайдуться також шанувальники подібного химерного стилю, який в’яже документальне та ігрове кіно.

 

Як на мене, то фільм скидається на фальшивку, власне, через поєднання документального та ігрового кіно, яке тут бачиться штучним і навіть в чомусь аморальним. Причина, мабуть, у різній природі тих двох видів кіно.

Свого часу польський кінорежисер Кшиштоф Кисльовський покинув документалістику через те, що помітив, як реальні люди починають грати перед камерою. Вигадка, фантазія здалися йому придатнішими до того, аби передавати інтимні переживання на кіноекрані.

У фільмі Дюмона вигадка та реальність штучно зіштовхуються.

 

Жульєт Бінош надзвичайно виділяється на тлі пацієнтів лікарні. Можливо, такий прийом і дає свої результати, проте, як на мене, імпровізувати щось для ігрового кіно на фоні хворих людей – не зовсім адекватно.

Резюме: цікавий кіноексперимент для підготовленої публіки.

Оцінка фільму: 3 з 5.

Інші фільми

Цього тижня також стартувала анімаційна стрічка "Врятувати Землю", створена у Таїланді. Це історія про скаута Самуеля Джонсона, який разом з таємничим підземним народом змушений рятувати Землю від вторгнення нової та небезпечної форми життя. Стрічка демонструється у форматі 3D.

Демонструється також британська фантастична і водночас романтична комедія "Коханий з майбутнього". У фільмі йдеться про двадцятиоднолітнього хлопця на ім’я Тім, якому не щастить у багатьох речах, зокрема, у стосунках з дівчатами. Від свого батька він дізнається про дивовижну здатність чоловіків їхнього роду повертатися назад у часі та змінювати власне життя.

Тім користується цим щасливим талантом, проте незабаром дізнається, що не все у цьому світі можна змінити за допомогою подібних речей.

 

Постановником цієї картини є Річард Кертіс, відомий британський сценарист та кінорежисер, автор етапних для сучасної британської комедії стрічок "Чотири весілля та одні похорони", "Щоденник Бриджит Джонс", "Реальне кохання", "Рок-хвиля" та інших. Головні ролі у фільму виконали Донал Глісон, Рейчел Макадамс та Білл Найї.

Також цього тижня на українські кіноекрани вийшла російська еротична мелодрама "Інтимні місця" режисерів Наталі Меркулової та Алєксєя Чупова. Фільм вже встиг отримати приз за кращий дебют та приз критиків на цьогорічному російському кінофестивалі "Кінотавр". Власне, кінокритикам фільм подобається найбільше.

 

Стрічка є альманахом, який поєднує у собі сексуальні історії сучасних росіян, який живуть у великому місті (кажуть, що це Москва) і страждають (чи, навпаки, насолоджуються) певними сексуальними девіаціями.

Серед іншого, тут є сексопатолог, який отримує оргазм, коли миє жінкам голови, чиновниця, яка прагне заборонити ризиковані мистецькі твори, а сама вдома віддається вібратору, є хлопець, який відкриває власну нетрадиційну сексуальну орієнтацію та інші цікаві персонажі. Кажуть також, що фільм загалом досить смішний і взагалі першовідкривач багатьох тем для доволі закритої та сором’язливої російської аудиторії.

У ролях: Юрій Колокольніков, Юлія Ауг, Олеся Судзіловская, Єкатєріна Щеглова та інші.

Російська драма "Майор" сценариста та режисера Юрія Бикова брала участь у "Двотижневику режисерів" Каннського фестивалю, отримали приз за кращий фільм на кінофестивалі у Шанхаї і є однією з рідкісних для Росії стрічок соціального характеру.

У фільмі йдеться про майора міліції Соболєва, який настільки поспішав у пологовий будинок до своєї дружини, що збив на дорозі шестирічного хлопчика. Аби приховати злочин, Соболєв викликає своїх корумпованих колег.

 

У якусь мить майор Соболєв розуміє, що не має рації, проте вже надто пізно змінювати свої рішення: у справу втягнено багато людей, ситуація виходить з-під контролю.

Головні ролі у фільмі виконали: Денис Шведов, Юрій Биков, Ірина Нізіна, Борис Нєвзоров. 

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у написанні рецензії.

Фото Kinopoisk.ru

powered by lun.ua