Підбірка фільмів боротьби та спротиву
Вже близько двох місяців у Києві та багатьох інших містах України триває безстрокова акція протесту, спрямована проти нинішньої влади та її політики.
Нинішній Майдан рекордний для України і за своєю тривалістю, і за чисельністю, а мітингувальники рішуче налаштовані залишатися на вулицях до виконання усіх своїх вимог.
Тож для підняття бойового духу пропонуємо вам підбірку фільмів про боротьбу людей з різних країн світу за свої права та ідеали. І ворогом у цих стрічках не завжди є злочинна влада, але й окупанти, колонізатори, та навіть великі корпорації. Головне, що єднає ці стрічки – груповий протест, на який наважилися ті, кому набридло залишатися у покорі.
Битва за Алжир/La Battaglia di Algeri (1966)
Режисер: Джилло Потнекорво
Країна: Італія, Алжир
Стрічка, яка одразу стала скандальною і культовою, здобула "Золотого лева" у Венеції, номінувалася на Оскар, та була довгий час заборонена у Франції.
У ній йдеться про боротьбу Алжирців за свою незалежність від Франції, яка точилася з 1954 по 1960 рік. Париж довго не хотів відпускати колонію, яку вважав невід’ємною частиною своїх володінь, і застосовував силу не лише проти повстанців, але й проти мирних жителів, часто вдаючись до катувань і тортур. Алжирці відповідали повстанською боротьбою, яка точилася і на вулицях міст.
Картина прискіпливо реконструює це протистояння, яке проникало у повсякденне життя кожного алжирця. Расизм, розділення країни на "європейську" та "мусульманську" зони, щоденні перевірки на контрольних пунктах, а також зневага французького керівництва, його непоступливість та жорстокість, вивела на барикади не лише дорослих, але й дітей.
І зрештою алжирці таки вибороли свою незалежність, хоч і шляхом численних жертв.
Людина з заліза/Człowiek z żelaza (1981)
Режисер: Анджей Вайда
Країна: Польща
Ця стрічка є відбитком епохи "Солідарності" - робочого руху, який виник у ґданській судноверфі, а згодом став виразником прагнення поляків до незалежності.
"Людина зі сталі" є тематичним, та й символічним продовженням іншого фільму Вайди "Людина з мармуру", де йшлося про журналістку, яка відкривала для себе реальне життя "стаханівця", про якого мала написати репортаж.
"Людина із заліза" розповідає про сина робітника з попереднього фільму, який став провідником робітничого руху у Ґданську, а також про журналіста, що перед ним поставлена задача "розвінчати" діяльність профспілки. Та чим більше журналіст дізнається, тим скептичніше він починає ставитися до офіційної ідеології, і врешті-решт стає на бік руху спротиву.
Вайда йде гарячими слідами вікопомних для Польщі подій, використовуючи у своєму фільмі реальні факти та документи. І хоч режисер знімав історію про вигаданих персонажів, у його картині знайшлося місце і для цілком реального діяча Леха Валенси, який очолював "Солідарність", а згодом став шостим президентом Польщі.
Комуна (Париж, 1781)/La Commune (Paris 1871) (2000)
Режисер: Пітер Воткінс
Країна: Франція
Незвичайна та захоплююча реконструкція подій Паризької комуни 1780-1781 років. Британець Пітер Воткінс у своїй 345-хвилинній чорно-білій епопеї намагається передати дух епохи, розкрити причини повстання та розповісти про людей, які виходили на барикади. І для цього від вибирає не зовсім традиційний спосіб псевдодокументального кіно.
У його "Парижі" кінця XVIІІ століття існує телебачення, яке передає останні новини прямо з місця подій. Журналісти опитують мешканців паризьких нетрів та поважних буржуа, політиків та поліцейських, а також влаштовують ток-шоу із запрошеними експертами.
І виявляється, що тогочасних французів турбували ті ж питання, що і нас – високі податки, свавілля влади, жирування багатіїв, міліцейська жорстокість, цензура, проплачена преса та беззаконня. Комунари вимагали гідного життя, медичного забезпечення та освіти, тим часом як багатії, або просто "нормальні громадяни" були незадоволені протестами, і сподівалися на швидке придушення комуни.
Камера вихоплює картини з життя бідноти, яка збирається у барах, щоби випити чарчину і попліткувати. Вона ж не сходить з барикад, коли відбуваються найкровопролитніші заворушення. "Комуна" складається майже суціль із монологів протестувальників і дає чудовий зріз тогочасного суспільства. І хоча ця стрічка дуже довга, переглянути її безперечно варто.
Помаранчева зима/Orange winter (2007)
Режисер: Андрій Загданський
Країна: США
У своїй картині колишній київський документаліст, а тепер американський режисер та критик Андрій Загданський, намагається зрозуміти природу Помаранчевої революції, споглядаючи події в Україні через океан.
Він цікавиться не стільки лідерами революції, як самим Майданом – спільнотою людей з помаранчевими стрічками на одязі, готових стояти на морозі та під снігом заради встановлення справедливості. Фільм день за днем відтворює події, які сталися після другого туру президентських виборів, і привели тисячі людей на київський Майдан.
Сценарій фільму був написаний російським літератором Алєксандром Ґєнісом, тож він вклав у фільм власні, інколи несподівані алюзії.
Скажімо, Помаранчева революція нагадала йому оперу "Боріс Ґодунов". І хоча авторам картини інколи бракує відчуття місцевих реалій, "Помаранчева зима" залишається відмінною хронікою часу, коли мільйони українців зрозуміли, що "разом нас багато, нас не подолати".
Бірма ВЖ – репортаж із закритої країни/Burma VJ: Reporting from a Closed Country (2008)
Режисер: Андрес Естерґорд
Країна: Данія
Уявіть, що ви живете в країні, закритої від усього іншого світу, де за будь-яке слово проти держави, загрожує ув’язнення, де немає вільної преси, де солдати розстрілюють мирних протестувальників на вулицях, де незалежні журналісти зникають щодня, а загони поліцейських влаштовують погроми у монастирях. Цевсе реалії, з якими доводиться миритися бірманцям.
Документальна стрічка Андреса Естерґорда розповідає про одного із незалежних бірманських журналістів, який працює під прикриттям та передає на Захід потайки відзняті кадри зловживань бірманської влади. Журналіст із псевдо "Джошуа" вже кілька років збирає матеріали про свою країну. Йому таланить стати свідком та учасником громадських протестів, які, здається, здатні похитнути злочинну та корумповану владу. Очолювані буддійськими монахами, мирні протестувальники виходять на вулиці міст, проте там на них вже чекають озброєні загони…
Ні/No (2012)
Режисер: Пабло Ларраін
Країна: Чилі, США, Франція
В основі фільму реальні події, які трапилися у Чилі 1988 року. Тоді диктатор Піночет, під тиском громадськості, вирішив провести референдум щодо продовження своїх і так тривалих повноважень.
Намагаючись виглядати максимально "демократично", він навіть дозволив повернутися у країну переслідуваним опозиціонерам. Втім, результати референдуму були визначені Піночетом заздалегідь. Він очікував безперечного "так" і готовий був на все заради цього. Тож стрічка розповідає про людей, які прагнули переконати чилійців сказати "ні", не зважаючи та погрози та підкупи.
У опозиціонерів лише 15 хвилин у день на передвиборчу агітацію, і щоби не гаяти дорогоцінний час, вони запрошують до співпраці відомого рекламника Рене Сааведру. Він живе у своє задоволення і не дуже цікавиться політикою, проте професійне чуття підказує йому, що навіть політичні ролики можна знімати як рекламу – замість страждань чилійців за диктатури, показувати їхнє щасливе життя без Піночета. Спочатку його ідея викликає спротив, але згодом "позитивне бачення" приносить свої плоди.
Режисер Пабло Ларраін використовує хроніку та реальні історії тих часів, а сам фільм стилізує під телевізійне відео 1980-х. Щоправда постать Рене Сааведри – це збірний образ кількох рекламників, які працювали над кампанією опозиціонерів. Зрештою, Піночет таки програв референдум, не зважаючи на щедрі обіцянки електорату. Тоді "Ні" сказало 55% чилійців.
Показовий процес: Історія Pussy Riot/Pussy Riot: A Punk Prayer (2013)
Режисери: Майк Льорнер та Міхаїл Поздоровкін
Країна: Росія, Великобританія
Спротив державі може бути не лише відверто політичним, але й мистецьким. Про це свідчить історія російського панк-гурту Pussy Riot, що його двох учасниць Надю Толоконнікову та Марію Альохіну нещодавно звільнили із в’язниці по амністії. Та навіть знаходячись за ґратами, дівчата продовжували захищати права ув’язнених у російських колоніях жінок.
Автори стрічки "Показовий процес: Історія Pussy Riot" намагаються бути об’єктивними і не ставати на чиюсь сторону в судовому процесі, проте їхні симпатії невловимо тяжіють до засуджених дівчат, хоча б тому, що їхній вирок був очевидно несправедливим, а суд більше нагадував "Процес" Кафки.
Стрічка запам’ятовується насамперед рівнем агресії та ненависті, яка вилилася на дівчат з боку православних сил. Зрештою, картина розбивається на зручні для глядача неуцтва та освіченості, ханжества та відвертості, влади та опозиції, творчості та цензури, репресивного чоловічого та вільнодумного жіночого.
Також стрічка дає невтішний прогноз для Росії на майбутнє. Невелика група культурних діячів не зможе змагатися із загальними реакційними тенденціями у суспільстві – зростаючим впливом церкви на суспільне життя, злиття її із владою, перетворенням Росії на авторитарну країну з показовими судовими процесами.
Панцерник Потьомкін/Броненосец Потемкин (1925)
Режисер: Сєрґєй Ейзенштейн
Країна: СРСР
"Панцерник Потьомкін" незмінно посідає найвищі щаблі списків кіношедеврів усіх часів та народів, донині не втрачаючи своєї політичної та мистецької актуальності. Сєрґєй Ейзенштейн екранізував легендарне повстання моряків у 1905 році, яке було підхоплене революційно налаштованими одеситами.
Бунт спричинили зіпсута їжа, зверхність офіцерського складу, а також постійні знущання та залякування матросів, які точилися на кораблі.
У своїй фірмовій експресивній манері Ейзенштейн розповідає непросту історію боротьби за людську гідність. Зло у його фільмі – це офіцери "Потьомкіна" та козачі загони, які стріляють та топчуть людей із знавіснілим садизмом, а також і сама царська держава, що вона породила цих потвор.
Кульмінаційна сцена на Потьомкінських сходах виносить остаточний вердикт режиму, який направляє гвинтівки на беззбройних жінок та дітей. А фінальне братання матросів панцерника та міноносця, направленого на втихомирення бунтарів, доводить, що лише спільна боротьба здатна подолати поневолювачів.
Я – Куба (1964)
Режисер: Міхаїл Калатозов
Країна: СРСР
Ця стрічка, знята творцями знаменитої воєнної драми "Летять журавлі" - режисером Міхаїлом Калатозовим та оператором Сєрґєєм Урусєвським, розповідає про життя Куби напередодні революції. Фільм, що складається з кількох новел, розпочинається зі щоденного приниження кубинців, змушених забезпечувати комфортне життя багатим американцям, а завершується протестами і збройним повстанням.
"Я - Куба" постає надзвичайно емоційною та поетичною картиною, і в цьому значна заслуга геніального оператора Урусєвського, який за допомогою ручної камери та внутрішньокадрового монтажа змушує нас невідступно слідувати за своїми героями.
Його камера пропливає над ріками, залітає на хмарочоси та пірнає у басейни. Вона супроводжує смертельно пораненого студента в останні секунди життя, і в паніці тікає від авіанальоту, разом із родиною бідного селянина.
Всюдисуще кінооко Урусєвського творить картину поділеного навпіл світу, де хиткий кордон між зажерливими верхами та пригнобленими низами ось-ось прорветься.
TPB AFK: The Pirate Bay Away From Keyboard (2013)
Режисер: Симон Клозе
Країна: Швеція
Зрештою, не лише державна машина, але й великі корпорації, використовують усю силу репресивного апарату, заради збереження власних інтересів. Стрічка Симона Клюзе розповідає про судовий процес над трьома засновниками "Піратської бухти" - найбільшого у світі БітТоррент індексатора.
Три комп’ютерних гіка – Готтфрід, Пітер та Фредерік – постають борцями із світовою машиною копірайту, яка намагається взяти під контроль Інтернет та вільний доступ до інформації.
Хлопці кинули виклик не лише розгніваним правовласникам, але й цілій правовій системі США, яка готова судити "піратів" значно суворіше, ніж там судять убивць.
Великі американські компанії виставили "Піратський бухті" рахунок в мільйони доларів, який організація просто не в змозі оплатити. Втім, друзям поталанило жити у Швеції, тож вони не розділили сумної долі американця Аарона Шварца, доведеного судовими переслідуваннями до самогубства.
Шведська молодь теж виступила на підтримку свободи слова та інформації, вийшовши на вулиці Стокгольма під чорними "піратськими" прапорами.
Вітер, що колише ячмінь/The Wind That Shakes the Barley (2006)
Режисер: Кен Лоуч
Країна: Ірландія, Великобританія
Стрічка від знаменитого критика капіталізму та класика соціального кіно Кена Лоуча, що вона здобула Золоту пальму в Каннах. "Вітер, що колише ячмінь" - драматична історія двох братів, які долучилися до Ірландського визвольного руху. Дія відбувається на початку ХХ сторіччя, коли британці почували себе вільно на захоплених територіях і ставилися до місцевого населення із погордою та зневагою.
Народне повстання постає відповіддю ірландців на повсякчасні знущання з боку британських солдатів. Втім, Лоуч не займається апологетикою своїх героїв. Ступивши на шлях боротьби, в якийсь момент вони переходять на бік, де не має місця людяності й милосердю. Це непроста для перегляду стрічка, є цікавим та реалістичним портретом епохи, і разом з тим вона заглядає в душі людей, для яких ненависть і боротьба стали сенсом усього життя.