Донбас: війна vs перформанс про кохання

45
25 квітня 2014

2 та 8 травня в садибі Мсциховського на Луганщині відбудуться події, що поєднають українську поезію, музику та contemporary dance, у просторі навколо садиби виникнуть лендарт-об’єкти та інсталяції.

До події долучаються поети з Луганщини — Василь Голобородько, Сергій Жадан та Любов Якимчук, а також художники, актори і музиканти з Донецька, Миколаєва, Харкова, Києва, Львова, Мінська, Любліна й Відня.

Щодня знайомі і не дуже люди висловлюють нам співчуття — мовляв, не пощастило з місцем-часом проведення.

Щодня ми відповідаємо, що зробили вибір свідомо, що зараз як ніколи друзям зі Східної України потрібна підтримка, а ще — чекаємо на народження потужних мистецьких проектів, адже зазвичай в такі моменти неможливо фальшивити. Багатьом це здається слабкою аргументацією, щоб їхати, бо це небезпечно й нерозсудливо, до того ж, дехто більшу користь може принести діями на відстані.

Тоді доводиться пояснювати, що ми нікого й не закликаємо, просто якщо говорити про нас особисто, то найнебезпечнішим є переглядання стрічок новин і відчуття безсилля.

Відео – Вадима Ількова

Ми — це агенція АртПоле та наші друзі – талановиті та небайдужі художники, музиканти, актори та ін.

Основна діяльність — проекти, що в особливий спосіб, з урахуванням завжди унікального часу й простору, поєднують різні мистецькі напрямки. На початку подій на Майдані ми не могли усвідомити, чи доречним є наші акції у такий буремний, жорсткий і важливий для України час, а отже як більшість киян чергували, розливали чай, різали канапки й приходили на кожне "Київ, вставай!".

Але коли 19 січня опинилися на пагорбі над Грушевського серед людей, що знімали на мобільні й коментували все як на футбольному матчі, то не змогли просто дивитися й долучилися до тих небайдужих, хто не витримав раніше й вже розбирав бруківку.

Ну і нехай — разом же ж і до кінця. Так від спостереження ми зробили крок до дії.

Але дія не обов’язково має бути бойовою, головне — щоб ефективною.

Сумніви зникли. Концерти, вистави, спілкування і розуміння як результат — це саме те, що необхідно зараз нашій країні. З останніх найважливіших подій АртПоля — тур з виставою "Альберт" за твором Юрія Андруховича і за його безпосередньої участі, яку наприкінці лютого (коли стріляли, зупиняли метро й залізницю, закривали театри) побачили Івано-Франківськ, Тернопіль, Київ, Запоріжжя, Одеса.

Це також концерт інструментального тріо Port Mone в оточеній російськими військами українській частині в Криму.

Зараз готуємо програму для Луганщини, знову завмираючи в передчутті.

Ніхто напевне не знає, чим все закінчиться, — війною чи перформансом про кохання. ARTPOLE.LU — подія унікальна в різних сенсах.

В мистецькому — тут зберуться надзвичайно талановиті й сміливі люди, щоб творити разом.

В суспільному — всі, хто не може просто дивитись новини про агресію й невігластво, можуть спробувати їх зупинити — приїхати, зустрічатися з людьми, які чекають, говорити з людьми, які не чекають і не розуміють.

Не переконувати — просто говорити правдиві речі. Брати відповідальність за свої слова на себе. Києву допомогла Західна Україна, коли на Майдані були найгостріші моменти. Зараз сподіваємося на те, що Київ, Запоріжжя й Дніпропетровськ  (звичайно, якщо приїде Захід — це чудово) підтримають Луганськ.

Говорити — в театрі, кафе, на вулицях і в потягах. Не боятися. Слухати й чути музику, поезію, один одного.

Роби те, що маєш робити, роби,
Робота — лише частина нашої боротьби,
Віра — лише пісок у підмурівку років, 
Дерева насправді ніколи не виростуть без садівників.

Сергій Жадан

ЗАВОД САД САДИБА

(реальне-матеріальне)

Три роки тому ми вперше потрапили до Алчевська. Як у Феодосії потрапляєш на вокзал-пляж, так тут — на вокзал-завод.

Масштаби й сувора залізна геометрія вражають. Завод тягнеться на 18 км, він досі працює, на відміну від багатьох будівель Алчевська, в минулому призначених для відпочинку його робітників.

Химерні кінотеатри й будинки культури металургів, лікарня, приватний будинок родини Алчевського — підприємця, мецената, засновника міста, збуджують уяву й заводять далеко в напівсни-напівроздуми про те, як змінювався цей простір за роки свого існування, які люди населяли його, які істоти, які звуки.

Впевнена, якщо би Лінч опинився тут раніше ніж в польській Лодзі, його кіностудія виникла би тут, адже все місто є антуражем до його фільмів. Можливо, майбутніх?

Проте метою того нашого приїзду був не цей індустріальний космос, а невеличкий маєток польського підприємця Казимира Мсциховського, що знаходиться неподалік — в Перевальському районі і являє собою унікальний для регіону об’єкт.

 

До останнього моменту нам важко було уявити, що тут є садиба, побудована в стилі італійської вілли, і справжній сад зі старими дубами й туманом.

Сад існував ще до того як Казимир Мсциховський у 1905 році вирішив побудувати садибу і запросив архітектора Сергія Гінгера, який пізніше увійшов в історію архітектури як автор багатьох будівель Санкт-Петербурга в стилі модерну й неокласицизму.

Про сад і зараз нагадують старі алеї й могила похованого поруч із садибою садівника. В радянські часи чудова садиба використовувалася як база відпочинку, жіноча колонія, наркологічний диспансер.

Далі — розкрадання й спустошення. І лише кілька років тому з’явилися люди, яким не байдуже, які вирішили очистити цей простір і наповнити його новими сенсами, проводити тут семінари і концерти, а з часом відреставрувати садибу й зробити її об’єктом, навколо якого б акумулювалися цікаві ідеї й творча енергія.

Ідея нам здалася доброю, але невідомо, коли би ми взялися за її розробку, якщо б обставини не прискорили хід цієї історії.

 

УКРАЇНСЬКІ ПТАХИ В УКРАЇНСЬКОМУ КРАЄВИДІ

(поетичне)

Готуючи програму нашої зустрічі, отримуємо лист від Сергія Жадана: "І обов’язково запросіть Василя Голобородька".

Звичайно ж. Поет Василь Голобородько народився в сусідньому з Селезнівкою Адріанополі.

"За дії, несумісні зі званням радянського студента" в 1960-их він був відрахований з Донецького державного університету. Дії ці полягали в читанні та розповсюдженні книжки Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?"

Після того він працював на шахті. В 1995 році отримав національну премію імені Тараса Шевченка, в 2002-ому став магістром філології Луганського національного університету, до програми якого тепер входять праці Івана Дзюби.

Для нас поезія Голобородька виявилася справжнім відкриттям. Він сміливо й тонко експериментує з формою, наближає до сенсу, якого всі ми шукаємо, він — щирий. Саме його "Українські птахи в українському краєвиді" підказали формат нашої зустрічі.

"Поезія, метафори різного роду про кожного птаха уже присутні в нашій мові, фольклорі, але у вигляді розрізнених елементів. Собі ж я поставив завдання зібрати їх у цілісний текст. І виходить неповторний вірш, як неповторною є кожна пташка. Саме українська пташка. Бо в інших мовах чи культурах будуть зауважені інші ознаки птаха. Навіть того, який у нас живе", — розповів Василь Голобородько в інтерв’ю Любові Якимчук.

Нам він пообіцяв почитати свої вірші в Селезнівці, яка навіть названа на честь птаха.

Любов Якимчук — поетка й літературознавець, яка, зокрема, досліджує творчість поетів Луганщини, зауважуючи в одному з матеріалів, що вони "знаходяться у самому серці України, яке має бути таки зліва, себто на лівому березі, серед широких степів і широких вулиць".

Разом з відомим контрабасистом Марком Токарем вони представлять музично-поетичний діалог "Абрикоси Донбасу": Донбас — це світ абрикосів та териконів, ніжний і трагічний світ.

Це не плаский, а глибокий простір: вулицями ходять люди, мешканці шахтарських міст і селищ, а під ними прохідкою пересуваються шахтарі в касках. Зовні світить сонце, на якому стигнуть абрикоси, а під землею світять ліхтарі та гинуть люди.

Але я їй кажу
ніхто не буде страждати.
Ніхто й ніколи більше не буде страждати.
Навіщо тоді існує вся ця поезія,
навіщо в повітрі відкриваються шлюзи й шахти?
Для чого тоді ми заповнюємо порожнечу
віршами й колядками, для чого лаштуємо втечу?
Адже кожен нормальний поет може спинити своїми словами
будь-яку кровотечу.

Поет Сергій Жадан також родом з Луганщини. Перфоманс "Розділові", побудований на його творах, складатиметься з двох частин. В першій, представленій 2 травня, буде музика і поезія, а отже сам автор читатиме свої твори. В другій, 8 травня, — музика і танець, який виник у відповідь на його тексти, у ній братиме участь віденська танцівниця Андреа Марія Хандлер.

В цьому творі є Він, Вона та розділові лінії, які існують на земній кулі, виконуючи функцію відстаней. Іноді герої самі свідомо креслять розділові, іноді хтось — жорстоко й боляче — робить це за них.

І добре, коли це "Господь лишає всі свої справи й починає прокреслювати на мапах і атласах лінії рік та озер, кордони, нейтральні смуги та демаркаційні лінії, прокреслює маршрути для птахів у повітрі та риб в океані, відчиняє повітряні коридори й закачує нафту в землю країн, які йому особливо подобаються".

Погано, коли їх креслять жорстокі й злі люди.

МЕЖА ЖИТТЄВО ВАЖЛИВА

(візуальне)

"Межа життєво важлива. Вона береже ядро. Кордони треба оберігати. Байдуже, яка величина території. Не в тому справа. Важливо не переступати межі", — звертається до публіки Олена Костюк, автор просторово-звукової інсталяції "ДЗЕРКАЛО. крайня точка", яку можна буде побачити на ARTPOLE.LU 2 травня.

"Ідея проекту постала від старих фотографій українців. Що мене завжди магнітило у цих фотографіях, то це погляд людей. Їх стан. І от раптом ці виснажливі місяці боротьби… Lustratio. Очищення через жертвопринесення. Ми всі це пройшли разом, починаючи від тої вже такої далекої осені. І далі йдемо. Це ніщо інше, як чудо, в центрі якого стала саме та ЛЮДИНА. Той же погляд, стан… І справа не в "костюмі", мові, поколінні… В чому справа? Є щось таке, що не зникає ніколи. Воно може ховатись, стискатись до межі. Але не зникати. Це атом, який здатен відродити увесь всесвіт. Лише зусилля справжньої волі — і стається чудо. Хіба не так?"

Інсталяція, що складається з портретів на склі, вже виникала на центральній площі Вроцлава, в Унежі на Івано-Франківщині та поряд з київським Арсеналом — чорно-білі портрети танули в небі й віддзеркалювалися у воді поруч з церковними куполами.

 

Крім інсталяцій, свій простір шукатимуть і лендарт-об’єкти.

Зокрема, натхненний місцевими краєвидами і легендами, люблінський художник Ярослав Козяра вже розробив проект "Сузір’я Метелика" — для його втілення потрібні сотні паростків лаванди, що будуть висаджені на місцевому териконі.

Автор техніки геліографіті Володимир Бахтов (Ольвія) малюватиме живим вогнем у живому просторі. Над об’єктом у цей час працює молодий харківський художник Віталій Кохан.

Свого часу лендарт поєднав бажання естетичного освоєння ландшафту із необхідністю вийти за межі галерей та експозиційних залів. Митцям стало не вистачати реального простору, й вони вдалися до радикальної зміни художніх засобів.

Замість фарб та полотна матеріалами стали вода, каміння, пісок, листя, лід або сніг, сонячні промені, блискавки. Освоєння навколишнього середовища давало змогу відчути його своїм, перетворити на простір, де людина та природа існують разом.

Лендарт — це той єдиний, мабуть, вид мистецтва, який без ленду, без землі просто не можливий, а, отже, перебуває зараз разом з нами у небезпеці.

Яка вона різна й недосліджена — наша Україна.

Тут — на Луганщині — багато сонця й неба. Відповідно, багато птахів. Можна зустріти деякі трави, що є в Карпатах чи в Центральній Україні, правда, тут вони менші й сухіші, але ароматніші.

Тут нам часом не вистачає вологи й тіні, забагато вітру й простору, зашвидко, загостро. Тут все жорсткіше. Але й сентиментальніше.

Всередині травня в степах буде квітнути воронець. Поки ми тільки чули про нього. Погода обіцяє бути доброю. Отже побачимо й побачимося.

powered by lun.ua