Аби не було війни. Унікальні гравюри Гойї в Музеї Ханенків

Майже 10 років тому українському глядачеві, зазвичай не балуваному шедеврами світового мистецтва, вперше випала нагода побачити виставку славетного іспанця Франсіско Гойї.

Відома графічна серія "Капрічос" потрапила до Києва з іспанської колекції. Аби побачити її, на сходах Національного художнього музею України щодня вишикувалися довгі черги.

Цими днями в Музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків відкрилася виставка іншої, не менш відомої та значимої серії митця. Представлена була ця аскетична експозиція без особливого медіа-ажіотажу та гучного вернісажу, хоча музейникам дійсно є чим пишатися. Адже вона є на сьогодні єдиною в Україні повною серією гравюр Гойї, надрукованих з оригінальних авторських дошок. Видається, що причиною організації такої важливої події були не мистецтвознавчі інтереси, а потреба у висловленні громадянскьої позиції.

Про головний посил кураторів та причину, що побудила музей вперше оприлюднити своє унікальні експонати, найбільш красномовно свідчить сама назва виставки, що дублює назву графічної серії - "Жахи війни".

Над цими офортами Франсіско Гойя працював у 1810 – 1820 рр., в період окупації Іспанії військами Наполеона та національно-визьвольної війни - так званої герильї - яка закінчилася 1814 року. На зміну вкрай непопулярному монарху Карлу ІV був поставлений брат французського імператора Жозеф Бонапарт, який впровадив ряд важливих ліберальних та своєчасних перетворень.

Цей процес, однак, супроводжувався жорстоким національним поневоленням іспанського народу, що викликало потужний партизанскьий опір. Колишній придворний живописець Гойя був свідком та безпосереднім учасником подій цих "темних часів", що й визначило сутність його мистецтва даного періоду.

Як розповідає нам музейний текст, початкові перші 47 аркушів "Жахів війни" є своєрідним репортерськими замальовками Гойї, який був живим свідком облоги міста Сарагоса та боїв опблизу Мадрида.

Ряд інших гравюр (з 48 по 64) документують сцени голодомору, що вразив столицю Іспанії в 1811–1812 роках й забрав 20 тисяч життів місцевого населення. Сімнадцять останніх аркушів серії – символічні видіння Гойї, роздуми про долю, як він казав, "розчленованої" країни, де після років кривавих воєнних подій відновилася деспотична монархія Бурбонів і тортури інквізиції.

Доля самої серії гравюр виявилася не менш драматичною. Через сувору цензуру нової "старої" влади "Жахи війни" не були опубліковані за життя митця.

Самостійно Гойя надрукував лише пробну серію відбитків, дав їй назву "Фатальні наслідки кривавої війни Іспанії з Наполеоном та інші вражаючі видіння" й подарував своєму другу, історику мистецтв Сеану Бермудесу. Відколи у 1828 році Гойя був змушений емігрувати, авторські мідні дошки зберігав його син Хав’єр.

Повну серія офортів під назвою "Жахи війни" (Los Desastres de la Guerra) Королівською Академією красних мистецтв у Мадриді лише в 1863 році. Номери та оригінальні написи, які Гойя зробив на кожному аркуші були скопійовані з альбому Бермудеса й вигравірувані на мідних пластинах, з яких Академія здійснювався друк ще декілька декілька разів (востаннє – у 1937 році).

Зібрання з Музею Ханенків є четвертим виданням, зробленим в 1906 році - тобто, за правилами тиражої графіки, має високу мистецьку та історичну цінність.

В історичній переспективі ці страшні в своїй натуралістичності зображення Гойї стали чи не першими витворами мистецтва, в яких війну було зображено без присмаку примарного героїзму. Сама концепція такої правдивої документації заперечувала тодішні сталі цінності європейського Просвітництва з його беззаперечною вірою в раціо.

Увага митця, натомість, акцентується на природі таких універсальних та позачасових понять, як сліпе насилля та жорстокість, що супроводжують будь-які воєнні дії без огляду на первинні мотиви учасників. Разом з тим, в цих чорно-білих страхітливих картинах знаходиться місце також і сценам прояву мужності, братерства й співчуття. За темною важкою завісою песимізму Гойї жевріє яка-не-яка, але все ж таки віра митця в "іншу" сторону людської натури.

Фото Євгена Нікіфорова

"Ніхто ніколи не вірить, що буде війна. Однак, попри загальний спротив, вона спалахує на землі знов і знов, як невиліковна спадкова хвороба людства. Вже найперші постріли знищують різницю між добром та злом. Жага до помсти і безкарне насилля інфікують і правих, і винуватих" - промовляє до відвідувачів Музею Ханенків напрочуд сміливий та відвертий у своїх метафорах текст кураторів виставки.

І дійсно, мистецтво Гойї напрочуд гостро резонує із сьогоднішніми настроями та складними почуттями українського (й не лише українського) суспільства, морально не готового виважено помислити теперішню ситуацію.

Таке мистецтво спонукає по-новому поміркувати про абсурдність потенційних воєнних дій в серці цивілозованого європейського континтенту, але, разом з тим, поставити під сумнів самі поняття "цивілозованості" та "європейськості".