Життя на війні – десять фільмів до Дня Перемоги
Війна – це не лише бойові дії та військова звитяга, але щоденна боротьба за життя, яка не оминає нікого, навіть у тилу далеко від фронту. Тож цього дня пропонуємо вам десять фільмів про будні Другої світової, побачені очима мирних жителів Європи та Азії, що жили по різні боки барикад.
Ці стрічки спонукають не забувати, що навіть поганий мир краще за хорошу війну, а кожне людське життя – це цілий всесвіт, навіть якщо пропаганда й стверджує протилежне.
Битва за нашу радянську Україну, 1943
Документальна кінострічка Олександра Довженка розповідає про перебіг радянсько-німецької війни на українських землях. Будучи воєнним кореспондентом на фронті, Довженко задумав викласти побачене у своїй кіноповісті "Україна в огні", втім вона була цензурована і заборонена "за націоналізм" та "пораженство" одразу ж після публікації.
Картина "Битва за нашу радянську Україну" стала своєрідним компромісом Довженка та радянського керівництва. Як і кожен сталінський пропагандистський фільм, "Битва" починається з уславлення вождя, проте за пишними та порожніми фразами можна відчути біль режисера за свою рідну землю.
Довженко розпочинає стрічку сценами мирного життя, і протиставляє плодючі українські сади та лани випаленій війною пустелі. Це фільм – голосіння, звинувачення і заклик водночас, він сповнений ненависті до загарбників, любові до їхніх жертв і туги за втраченим довоєнним раєм.
Летять журавлі/Летят журавли, 1957
Режисер: Михаїл Калатозов (СРСР)
Шедевр радянського кінематографу і лауреат "Золотої пальми" в Каннах. "Летять журавлі" - це історія кохання дівчини Вероніки та її нареченого Бориса, що його так несподівано перервала війна.
Ідилічні прогулянки нічною Москвою та мрії про спільне життя закінчуються для закоханих 22 червня, коли Борис іде добровольцем на фронт. Не знаючи нічого про долю нареченого, Вероніка робить чимало помилок, намагаючись подолати самотність, біль та зневіру.
Режисер Міхаїл Калатозов та оператор Сєргєй Урусєвський застосовували ширококутну камеру та сконструйовані спеціально для фільму операторські пристрої, щоби максимально увиразнити внутрішні переживання своїх героїв. "Летять журавлі" емоційна та болісна картина, яка для багатьох поколінь стала символом втрати довоєнного мирного життя.
Хіросіма, любов моя/Hiroshima mon amour, 1959
Режисер Ален Рене (Франція/Японія)
Несподівана зустріч японського інженера та французької акторки у Хіросімі переростає з пристрасного роману в своєрідний сеанс терапії, під час якого обоє закоханих випускають на волю трагічні спогади десятилітньої давнини.
Японець втратив усю родину під час бомбардування, а француженка пережила особисту драму, закохавшись у німецького солдата. Занурившись у страждання один одного, коханці проводять ніч у напівсні, напівгалюцинації, де межі простору та часу остаточно стираються, а привиди минулої війни починають набувати цілком реальних обрисів.
До побачення, діти/Au revoir les enfants, 1987
Режисер Луї Маль (Франція)
Стрічка "До побачення, діти" знаменитого режисера Луї Маля, основана на його власних спогадах про навчання у закритій католицькій школі під час Другої світової війни.
Головний герой картини – замкнутий підліток Жюльєн, - не має теплих стосунків ані з матір’ю, ані з однокласниками. Навчання також не приносить йому задоволення, хоча він вже здається звик і до суворої церковної дисципліни, і до голодних воєнних пайків, і до "дідівщини" з боку деяких шкільних працівників.
Єдиним і справжнім другом Жюльєна стає новий учень школи Жан – інтелігентний, начитаний і сумний хлопчик-сирота. Незабаром Жюльєн дізнається, що його новий друг єврей, і директор школи переховує його від нацистів. І хоча вчителі прагнуть втримати війну якомога далі від стін школи, вона неминуче вривається у життя дітей.
Картина "До побачення діти" сувора та стримана, як саме життя у католицькій школі, і тому найменший прояв почуттів, як і відчуття неминучої трагедії, залишають по собі глибокий емоційний слід.
Імперія сонця/Empire of the Sun, 1987
Режисер Стівен Спілберг (США)
Екранізація автобіографічного роману Джеймса Балларда також зачіпає нелегку тему війни та дитинства. Головний герой фільму – десятирічний син англійського бізнесмена – відстає від батьків під час евакуації та залишається сам в окупованому японцями Шанхаї.
Хлопчик потрапляє в концтабір для іноземних громадян та вчиться виживати у нових для себе умовах. Дуже скоро пещена дитина багатих батьків настільки призвичаюється до воєнних буднів, що майже забуває про нормальне життя. Втім, навіть серед насильства, хвороб та смертей, він знаходить місце для дитячих забав та мрій.
Напола/NaPolA, 2004
Режисер Денніс Ганзель (Німеччина)
Напола – це акронім назви "Націонал-політична академія" - навчального закладу для хлопчиків, який за часів Третього рейху займався формуванням майбутньої військової еліти. Спартанські способи виховання, муштра та безкінечна нацистська пропаганда перетворювали підлітків на вірних посібників режиму, готових стояти за нього до кінця.
Стрічка розповідає про юного боксера Фрідріха, який мріє вирватися із бідного містечка в якому він виріс. Тож коли викладач Наполи запрошує його на навчання, Фрідріх не довго думає над відповіддю.
Хлопцю добре ведеться в академії з її культом сили та армійською дисципліною. Та знайомство із інтелігентним та освіченим сином гауляйтера, не згодним з ідеалами нацизму, змушують Фрідріха задуматися над моральністю своїх вчинків, адже людожерська ідеологія не знає пощади ні до кого.
Блокада, 2005
Режисер Сергій Лозниця (Росія)
Документальна стрічка "Блокада" складається із кадрів хроніки, відзнятої під час облоги Ленінграда кількома операторами і змонтованої Сергієм Лозницею. Фільм розпочинається кадрами перших тижнів облоги, коли місто вже живе війною, проте ще не втратило зв’язку з мирним часом.
Поки ще добре вбрані люди намагаються провадити цивілізований спосіб життя, лагодити зруйноване під час бомбардувань, рятувати пошкоджене. Згодом місто занурюється у холод і темряву, а думки містян концентруються на виживанні.
Стрічка демонструє страхітливі картини агонізуючого міста і людей: ленінградці з бідончиками ідуть по воду на Нєву, матері ховають дітей, перехожі тягнуть санчата з мертвими. Не ходить транспорт, на вулицях лежать вмерзлі у землю тіла, все заховане під снігом… Остання частина показує відродження міста – повільне, болісне, непевне, як перші кроки після важкої хвороби.
Лозниця використовував лише природні шуми і уникав музики, і завдяки цьому "Блокада" вражає своєю реалістичністю та сухою невмолимою документальністю.
Чорна книга/Zwartboek, 2006
Режисер Поль Верговен (Нідерланди)
Гостросюжетна військова драма "Чорна книга" Поля Верговена частково базується і на його власному дитячому досвіді німецької окупації Нідерландів. У фільмі йдеться про долю тамтешніх євреїв, змушених тікати від переслідувань.
Головна героїня стрічки – молода дівчина Рахіль, - проходить довгий шлях до свободи. Вона переховується в небайдужих людей, стає агенткою нідерландського Спротиву, влаштовується співачкою в німецьке кафе. Рахіль прагне покарати нацистського офіцера, який вбив її родину, а також вийти на зрадників серед місцевих партизан. Отак дівчина балансує між невірними друзями та несподівано людяними ворогами, постійно ризикуючи бути викритою.
Суд над Богом/God on Trial, 2008
Режисер Енді де Еммоні (Великобританія)
Цей документально-постановочний телеспектакль воскрешає легендарну історію, яка трапилася в таборі Аушвіц, коли група приречених на смерть в’язнів вирішила провести суд над Богом.
У біблейські часи Бог уклав угоду з праотцем Авраамом, обіцяючи примножити його рід на землі та ніколи не залишати його у біді. Тож сидячи на брудних нарах холодного бараку, кілька євреїв вирішили викликати Всевишнього на суд, щоби виявити, чи порушив він свою обітницю.
В’язні знаходять прокурора, суддю, адвоката, свідків та починають процес. Свідчення жахають своєю жорстокістю і звинувачень збирається чимало, втім, у Бога є й захисники, які вважають, що страждання є розплатою за гріхи.
Цей процес стає останньою спробою приречених людей втриматися на краю екзистенційної прірви, коли життя, смерть, любов, милосердя – все, те, що мало сенс у нормальному світі – несподівано втратило будь-яке значення перед лицем небаченої досі машини знищення.
Ханна Арендт/Hanna Arendt, 2012
Режисерка Маргерете фон Тротта (Німеччина/Ізраїль/Люксембург/Франція)
Стрічка "Ханна Арендт" розповідає про створення знаменитого репортажу з суду на Адольфом Ейхманом, опублікованого видатною філософинею в американському журналі "Нью-Йоркер". Нацистського функціонера Еейхмана ізраїльські спецслужби викрали у Аргентині, де він ховався від правосуддя. І хоча ця операція викликала чимало сумнівів, в’язня було вирішено судити саме в Ізраїлі.
Процес над Ейхманом сколихнув важкі спогади не лише тих, хто пережив Голокост, але й самої Ханни, - улюбленої учениці філософа Мартіна Гайдеггера, який офіційно пристав на бік нацистів.
Під час війни Арендт дивом врятувалася та втекла з чоловіком до Штатів, не заставши усіх жахів Голокосту, тож суд для неї був можливістю вперше подивитися в очі нацисту. На своє здивування вона побачила у Ейхмані не кровожерну тварину, а звичайного посереднього бюрократа, "гвинтика системи". Саме це відкриття лягло у основу її знаменитої концепції "банальності зла".
Ця концепція стала революційною для дослідження Голокосту, адже тепер зло перестало бути чимось винятковим і притаманним лише нелюдам і збоченцям. Воно стало результатом звичайної людської глупоти, аморальності та егоїзму.