Книга сонячного буття

145
21 жовтня 2014

Замолоду вона шокувала громадськість. Дорота Тераковська – польска журналістка та соціолог - однією з перших знялася в фільмі з кабаре-танцями. Це був її особистий бунт проти комуністичної лицемірної держави.

Потім Дорота заснувала кафе "Підвальчик під баранами", що нагадує львівську "Дзиґу". Її чоловік грав джаз. За часів Солідарності його заарештували, а їй заборонили займатися журналістикою. Саме тоді Дорота почала в’язати светри і писати книжки.

Дорота любила спостерігати за світом. Відпочиваючи на дачі, помітила сусідську дитину, яка через вади розвитку не могла говорити. Її вразило те, як маленька сміється.

Жінка, яка не мала особистого досвіду з неповносправними дітьми, вирішила подолати страхи й написати історію. Врешті у 2001 році світ побачила книга Poczwarka, яка завдяки перекладацькій праці Дзвінки Матіяшта видавництву "Грані-Т" видана українською під назвою "Мишка".

Це історія про дівчинку з найважчою формою синдрому Дауна. Мишка, як її називає мама, або Марися, вчить своїх батьків Адама і Єву справжньої любові.

У перекладі з польської poczwarka означає потворка, або личинка, щось, що перетвориться на метелика. В книзі й справді є мотив метелика, який захований усередині дівчинки. Цю красу важко побачити, бо вона залишається закритою лялечкою.

"Мишка... Це ім’я можна було вишелестіти. Воно як музика", - з усмішкою говорить Дзвінка Матіяш.

Дорота Тарковська 

Дзвінка

Першою книгою Дороти Тераковської, яка потрапила до рук Дзвінки Матіяш, була "Там, де падають ангели".

Перекладачка читала її і не могла зупинитися. Вирішила скупити всі книжки, які написала Дорота.

Історія про дівчинку Мишку стала одкровенням, потрясінням. Пройшло ще півроку, перш ніж Дзвінка відчула, що попри біль і важкість готова розпочати переклад.

Вона переживала книжку, над деякими фрагментами плакала. Каже, це було щось зовсім інше, ніж робота, щось схоже на танець: вона відчувала текст, а той їй допомагав.

"Перекладаючи книгу, я відчула, що вона має для мене терапевтичний ефект – допомагає подолати особисті страхи. Я згадала, як ми приїжджали до дідуся в село на канікули на Вінниччину. В центрі села був інтернат. За огорожею там гуляли діти. І вони були якісь не такі. Очевидно, що в них були різні діагнози. Мене тягнуло туди, кортіло роздивитися цих дітей, я намагалася збагнути, хто вони, чому цей інтернат оминають інші діти з батьками, чому люди звідти тікають", - згадує Дзвінка випадок із дитинства.

І другий: "Після першого класу мене відправили до табору в Кривому Розі. Там були діти з вадами. До одного хлопчика треба було підходити з одного боку, бо він не чув на одне вухо. Я на той час носила окуляри. І коли ми з ним познайомилися, він сказав: "Я знаю, чому ти не смієшся з нас, бо в тебе також є проблеми". Коли я перекладала книжку, то згадала ці випадки. Можна сказати, що ця книжка є в списку мого життєвого призначення".

Дзвінка Матіяш

Мама Юля

Вона придбала книжку на Форумі видавців. Її життя відрізняється від історії, описаної в книзі, лише тим, що її п’ятирічна донечка має не найважчу форму синдрому Дауна.

Юлія Бойко згадує описані в "Мишці" моменти, з якими стикаються всі батьки неповносправних дітей. Зміни в сім’ї після народження доньки - Адам і Єва сперечаються, чи залишити дитину. Внутрішній світ Мишки, яка завжди любила роздягатися будь-де і танцювати. Це виглядало неприємно для батька, для оточуючих – бридко, а мамі здавалося, що вона робить це навмисне.

"Якщо читати думки Мишки, це було дуже логічно, - говорить Юлія. - Вона не могла танцювати і тому думала, що причиною всьому одежа. І вона скидала її, щоб було легше танцювати".

Мама Юлія: "Я плакала тоді, коли Мишка померла. І вона зустрілася з іншими дітьми, які сказали їй: "Ти щаслива, тебе любили, а деяким з нас навіть не дали народитися".

Юлія звикла до таких історій. Їй не було шкода ні Мишки, ні її батьків. Вона не плакала взагалі, крім одного моменту: "Я плакала тоді, коли Мишка померла. І вона зустрілася з іншими дітьми, які сказали їй: "Ти щаслива, тебе любили, а деяким з нас навіть не дали народитися". Це вразило мене і я подумала: ми - здорові, дорослі люди, вважаємо себе люблячими і такими, що вміють любити, - дозволяємо собі дивитися на дітей як на товар, бо вони не відповідає нашим уявленням про те, якою має бути дитина. Коли я думаю про це, я плачу".

Мама Світлана

Світлана встигає читати книжки з муніципальної бібліотеки й виховувати двох маленьких дітей. А ще вона збирається з іншими мамами на дитячому майданчику, щоб обговорити прочитане. "Мишку" вона прочитала за два дні, поки вночі вставала годувати дитину.

"Я розповіла іншим мамам про цю вражаючу книгу. Одна з них сказала, що не зможе її прочитати, бо коли ходила вагітною, лікарі говорили, що її син буде мати певні відхилення розвитку. Ця жінка пережила таке пекло й сумнівалася, чи треба народжувати, якщо потім будуть мучитися і батьки і діти".

 

Лише коли про книгу почали говорити всі мами на майданчику, жінка попросила у Світлани принести її. Світлана, яка тримає в руках блідо-рожеві хризантеми, врешті підсумовує: "Дуже делікатно книжка розкриває і робить цю тему не такою страшною для батьків, які стикаються з цією проблемою".

Дідусь Володимир

Володимир Громик - дідусь двох чудових дівчаток, одна з яких має синдром Дауна. Анна-Марія в цей вечір дуже хотіла побути в ролі модератора, відтак забралася на крісло біля запрошених гостей, взяла до рук мікрофон і говорила про щось своє.

Анна-Марія 

Володимир розповідає, що коли дівчинка народилася, він сказав своєму зятю, що Бог не дасть особливу дитину будь-якій сім’ї, на це заслуговують лише обрані батьки.

А потім додає: "Щодо перекладацтва так само. Ви, Дзвінко, також деякою мірою є обрана Богом серед усіх перекладачів. Дякую вам за те, що вдалося передати моральність цієї книги".

Надія

Надія Калачова – авторка кількох рецензій та буктрейлера до "Мишки". Одинадцятирічна племінниця Надії має синдром Дауна. Мати дівчинки живе у Волинській області, де мало говорять про людей з особливими потребами, а доступ до літератури обмежений.

Тому вона просила Надю дати щось прочитати, аби більше зрозуміти свою дитину. Тепер Надя може виконати це прохання.

"Основними словами, які я пам’ятала після цієї книги, були таїнство, таємниця і дар. Мишка має дар – вона бачить, як Бог створював світ. Вона дуже любить, коли мама їй читає початок Біблії. І тоді завмирає і якось змінюється. От тоді я відчула слово "таємниця". В цьому є якась велика таємниця".

Актор Роман

Роман Максимович – актор незвичайний. Він неповносправний. Батьки чимало займалися з хлопцем, відтак той називає їх режисерами. А ще в нього ідеальний музичний слух. Раніше своєю улюбленою Роман називав Книгу про створення світу.

Зараз він каже, що його улюблена - "Мишка", бо, хоч її він не подужав повністю, проте читав її Надії під час зйомки буктрейлеру. Вони познайомилися на п’ятиріччі соціальної спільноти "Лярш-Ковчег".

"Рома був кращим актором, ніж я оператором", - говорить Надія.

І коли в Романа запитали, що він відчував, коли під час зйомки читав книжку, він почав декламувати:

Любов довго терпить,

Любов милосердствує, на заздрить...

Пророцтва зникнуть, мови замовкнуть, знання зникне.

Тим часом зостаються: віра, надія і любов – цих троє, але найбільша з них любов.

Фото авторки

powered by lun.ua