1000 кілометрів від Стрия до Азовського моря на катамарані. Частина 2. Пейзаж

Станом на п’ятий день подорожі команда проекту "1000-km view" загалом подолала близько 100 км. Перший відрізок шляху річкою Стрий від однойменного міста й до села Заліски йшли неочікувано повільно. Русло обміліло, й глибина його коливалась від півтора метри до декількох сантиметрів.

У руслі Дністра рівень води помітно піднявся, і швидкість катамарану та щоденний загальний кілометраж зросли. Проте мілин також лишилося чимало. Як нам розповіли місцеві, такого низького рівня води Дністер не знав вже протягом декількох десятиліть.

Один із численних рибалок на березі розказав, що вперше у своєму житті побачив на напівоголеному дні річки фрагменти дерев’яних конструкцій, що буцімто належали до збудованого німецькою армією мосту в роки Другої світової війни.

За таких умов неможливо використовувати гвинтовий мотор, отже ми по черзі веслували або навіть тягли катамаран, йдучи пішки кам’янистим дном. Деякі пороги були такими складними, що судно доводилося переносити усім разом над водою і купами каміння, як це сталося під великим мостом у місті Жидачів.

Якщо надалі рівень води нормалізується та дозволить іти на повній швидкості, ми плануємо долати близько 70 км за день, аби не збитися з наміченого графіку та дістатися фінальної точки вчасно.

Історія цього колективу, заснованого у Львові в серпні 2012 року, – це історія мандрів. Завдяки участі в численних фестивалях та виставках художники "Відкритої групи" спільно або поодинці побували за три роки у Венеції, Берліні, Амстердамі, Тель-Авіві, Хайфі, Празі, Любліні, Варшаві та Познані.

Знайомство з командою катамарану та новими учасниками "Відкритої групи" розпочнемо з її засновників: Юрія Білея, Павла Ковача та Станіслава Туріни. Саме їхній минулорічний художній проект дав старт цій подорожі.

Попри те, що їх постійно запрошують на великі проекти, справжня практика групи відбувається саме в таких віддалених та малознаних місцинах і містечках, на самоорганізованих резиденціях на запрошення друзів, поза усталеними просторами, з якими традиційно пов’язують мистецьке життя.

Окрім того, вони об’їхали заледве не половину України: міста Київ, Дніпропетровськ, Львів, Ужгород, Мукачево, Луцьк, Яремче, Немирів, смт Понінка, села Верхнє Синьовидне, Самійличи, Музичі, Поповичі, Могриця, Буштино, полонину Руну, урочище Виннички та місцину Скалка, острів Бірючий та Кінбурнзьку косу.

[L]Символічно, що перший спільний проект "Відкритої групи" був також пов’язаний із річкою.

Перша "відкрита галерея" мала назву "Тиса". Вони створили її під час фестивалю "Креденс" поблизу міста Виноградів на Закарпатті. У пошуках вдалої місцини для окреслення галереї художники натрапили на покинуту сторожку поблизу річки Тиса, в якій організували невелику експозицію власних творів.

Користуючись спочатку розбитим вікном, аби потрапити всередину, одного дня вони спробували відкрити замкнені двері своїми ключами, й один із них підійшов. Назву свою ця галерея отримала на честь річки, яка щороку затоплювала місцеві береги та фундамент галереї-сторожки.

Художник Юрій Білей

Робота над проектом "1000-km view" проходить традиційно для "Відкритої групи" у жорстких суперечках та боротьбі різних позицій. Погляд Юрія Білея є, мабуть, найбільш радикальним серед учасників: "Мені б вистачило просто пройти і побачити цей простір".

Від початку він пропонував утримуватися від будь-якого мистецького втручання чи навіть простого документування - просто споглядати. Галерея водного простору між Стриєм та Бірючим - самодостатня. Вона - природна й не потребує жодних мистецьких "інтервенцій".

А спроба фіксації, навіть найбільш "реалістичними" медіа - приміром, за допомогою фотографії, - приречена на виключення таких важливих складових проекту як досвід спів-буття, тілесні відчуття всіх учасників, емоційна мінливість колективного тіла, залежність від складних побутових умов тощо.

"Передати пейзаж неможливо. Для того, щоб глядачі його побачили, їх потрібно відправити в аналогічну подорож. Але й тоді вони побачать різне, тому що кожний має свій "фільтр", - каже Юрій.

Однак після багатьох годин обговорення з іншими учасниками проекту Білей погоджується, що спільна творча рефлексія є невід’ємною складовою проекту: "Ці речі, які вже зараз творяться, потрібні, головним чином, нам, а ще людям, які це побачать, аби переосмислити, яким чином можна подолати цей шлях".

Учасники подорожі дійшли згоди, що фінальним продуктом проекту має буде фільм, створений "колективним режисером". Це передбачає "розподіл" різних ділянок роботи між всіма членами групи. Юрій разом із колегою Павлом Ковачем відповідають за тематичну лінію "пейзаж".

Художник Павло Ковач молодший

Її у фільмі представлять декількома формальними прийомами. Передовсім, власне, статичною зйомкою фрагментів ландшафту, що постійно змінюється та складає найочевидніший аспект простору галереї.

А також діалогами з місцевими мешканцями, які допомагають команді на катамарані локалізовувати себе в різні моменти часу, й випадковими, майже абсурдними епізодами, що регулярно, але абсолютно неочікувано виникають посеред ріки та на її берегах.

Щоправда, як зізнається Павло Ковач, власне пейзаж "за вікном", попри очевидну красу, його мало цікавить. Він проводить аналогію з практикою лендарту, коли у вже наявний пейзаж художник привносить певний елемент, повністю змінюючи сприйняття цього пейзажу, розподіляє по-новому акценти – й "картинка" набуває цілком нового сенсу. Головне – знайти цей акцент.

Художник Станіслав Туріна

Третій засновник "Відкритої групи" Станіслав Туріна також звертається до лендарту, розповідаючи про власне завдання у подорожі:

"Мені близький підхід, коли в роботі особисте, майже інтимне, вступає у взаємодію із навколишнім. Це як у практиці лендарту, коли робиш те, що говорить про тебе, й, водночас, невід’ємно пов’язано з місцевістю".

Для Станіслава важливою є взаємодія з колективом на катамарані та місцевими мешканцями. З ними він говорить у кожному населеному пункті, випитує особисті історії, пов’язані з річкою, та збирає колекцію артефактів. Передовсім фотографії з приватних архівів, але також інші предмети, що прямо чи опосередковано ілюструють ці історії.

"Найцікавіша історія сталася, коли ми вперше потрапили в село Заліски. Зайшли по воду до першої хати і почали питатися про фотографії чи спогади. А господар нас миттєво відіслав до свого сусіда, пана Василя Пашко.

Той має два моторні човни, подорожував ними Дністром по 300-400 км. Він поділився історіями про ці подорожі та річку, і пообіцяв надіслати нам скани проявлених, проте ще не надрукованих плівок із цих мандрів".

Інсталяцію, що включатиме чорновий монтаж фільму та артефакти, зібрані під час подорожі, ми презентуватимемо в середині вересня в рамках "Школи пейзажу" Київської бієнале "The School of Kyiv", що пройде у Києві та інших містах Європи від 8 вересня до 1 листопада цього року.

Далі буде...