Спільний голос: як культурна спільнота ЄС достукується до влади

147
26 січня 2016

Як зробити потреби культури помітними й важливими для влади та суспільства? Це непроста задача у щоденних потоках інформаційних приводів. Поза тим без її вирішення проблеми української культури так і залишаться далеко на маргінесі суспільного діалогу.

Практика публічної адвокації через альянси є новою для українських культурних менеджерів. Натомість у західних країнах цей інструмент використовується багато років. Як саме це працює?

Європейська культурна спільнота завжди пропагувала переконання, що саме культура (а радше спільна культурна політика) має стати основою євроінтеграційних процесів.

Утіленням цього дискурсу в реальне життя стало створення 1992 року альянсу, що отримав назву Culture Action Europe (Європейська культурна дія). Однією з його основних задач була адвокація інтересів культурних організацій, передовсім, у такому дражливому питанні фінансування.

Платформа стала безпрецедентно масштабним об’єднанням. Загалом до її лав увійшли понад 10 тисяч окремих організацій і майже сотня менших мереж.

Важливою особливістю CAE є її міжгалузевий характер: вона обстоює інтереси не тільки виконавських чи візуальних мистецтв, а усієї культурної царини загалом. Інші впливові міжнаціональні альянси переважно мають фахову природу.

ВІД 7 ДО 70

За час своєї роботи САЕ може похвалитися цілим рядом гучних адвокаційних кампаній.

Восени 2013 року італійська філія Європейської культурної спільноти провела флешмоб "Не вбивайте культуру" на мосту Понте Сант Анджело в Римі, покликаний привернути увагу до проблем культури. Фото: Act for Culture in Europe

Так, 2004 року, коли Єврокомісія почала формувати бюджети на період 2007-2013 років, культурні активісти розпочали серію заходів під гаслом "Сімдесят центів для культури".

Драфт бюджету ЄС передбачав витрати на культурні потреби громадян з розрахунку 7 центів на громадянина на рік. Культурна спільнота вимагала збільшити цю суму в 10 разів.

У ході цієї кампанії брали участь понад 1300 культурних організацій з усіх країн ЄС. До адвокації були залучені публічні політики — включно з колишнім головою Єврокомісії Жаком Делором та віце-президентом Європейського парламенту П’єром Московічі, а також знамениті митці, зокрема письменник Ґюнтер Ґрасс.

Більш ніж два роки адвокації супроводжувалися медійною кампанією. Представникам платформи довелося зіткнутися з опором, оскільки на думку деяких політичних сил, навіть сума у 7 центів була завищеною.

Попри всі зусилля, оголошеної мети (70 центів на громадянина) платформа так і не досягла. Проте у фінальному бюджетуванні ключова цифра була збільшена майже вдвічі — до 13 центів, а проблема фінансування культурних проектів і заходів прозвучала для широкого загалу. Відповідно, цю кампанію можна вважати суттєвим успіхом.

Наступна кампанія отримала назву We are more та тривала з 2010-го до 2013 року, доки відбувалися консультації щодо формування бюджету ЄС на період 2014-2020 років.

Акція We are more під час Європейського культурного форуму в Брюсселі, жовтень 2011 року. Фото: Act for Culture in Europe

У рамках We are more САЕ висувала дві основні вимоги: амбітна культурна програма для ЄС і збільшення фінансування культури з регіональних бюджетів.

Знову успіх кампанії був частковим. У рамках першої вимоги Єврокомісія схвалила масштабну програму Creative Europe, яка загалом отримала позитивні відгуки від альянсу. В середньому фінансування культурних проектів із місцевих бюджетів збільшилось на 7-8%.

Попри те, що формально кампанія завершилася, її слоган We are more перетворився на неофіційне гасло спільних культурних проектів, а хештег #wearemore досі активно використовується.

"В ЄС, як і практично скрізь у світі, фінансування мистецтва та всіх пов’язаних із ним речей одразу ж зменшується за першого натяку на кризу. Така сама практика, як я розумію, характерна і для України, — коментує Клімена Хрістофоров, членкиня виконавчого комітету Culture Action Europe та засновниця британської організації ISIS Arts

Багаторічний досвід і ЕС, і Великобританії показує, що спільні зусилля культурних організацій часто можуть вплинути на ситуацію. Зокрема, на національному рівні британські культурні організації саме через зусилля альянсів давно навчилися говорити з владою її мовою.

Членкиня виконавчого комітету Culture Action Europe та засновниця британської організації ISIS Arts Клімена Хрістофоров. Фото: hexham-courant.co.uk

Для цього довелося зібрати детальну статистику того, яким чином розвиток креативної економіки впливає на загальну економічну, а також і на соціальну ситуацію в країні. Рахували все, починаючи від кількості та вартості зайнятих готельних номерів під час культурних подій. Наразі ми маємо дані за понад десять років. Завдяки дуже активному лобіюванню інтересів сектора за часів Тоні Блера, сьогодні ми маємо репутаційний ресурс.

Зараз мистецтво включене до соціальних та економічних стратегій країни, і це здобуток альянсів".

Пізніше САЕ приєдналася до Контактної групи громадянського суспільства ЕС. Її мета — підсилення впливу третього сектора на політиків Европейського Союзу. Група є міжсекторальною та включає в себе впливові альянси громадських організацій у сферах прав людини, соціального захисту й охорони здоров’я.

Представники САЕ регулярно виступають на парламентських слуханнях. Також волонтери платформи брали безпосередню участь у розробці "Порядку денного Європи щодо культури", основного нормативного документа ЄС у галузі культури.

"Малим організаціям (а практично всі культурні організації можуть вважатися невеликими в масштабах країн, а тим більше ЄС) дуже важко проводити адвокаційні кампанії самостійно. Передовсім, через брак відповідних ресурсів.

Незважаючи на будь-які зусилля, шансів на те, що таку кампанію помітять можновладці, дуже мало. У цьому сенсі залучення альянсів дає принципову перевагу. Це стосується і національного рівня.

Наприклад, зараз у британському суспільстві точиться дискусія про те, чи має Британія залишатися в ЄС, чи вихід зі співдружності буде вигіднішим для країни. Друга опція лобіюється потужними гравцям економічного сектора. Натомість діячі культури переважно опонують ініціативі. Відповідно, голос невеликої громадської організації (особливо з-поза меж найбільших міст) не почують. Але зусиллям альянсу ми можемо донести свою думку до спільноти", — каже Клімена Хрістофоров.

ЦІНА ПИТАННЯ

Необхідність фінансування гостро стоїть перед будь-ким, хто реалізує культурні проекти.

Суттєва частина альянсів європейських громадських організацій, що працюють в інших сферах, також беруть на себе задачі з лобіювання. Отже, щоби запобігти конфлікту інтересів, вони не залучають фінансування з європейських державних структур.

У царині культури склалася дещо інша ситуація: оскільки культурні альянси наголошують на тому, що їх первинною метою є посилення горизонтальних комунікацій в секторі, вони переважно фінансуються Єврокомісією або афілійованими до неї структурами.

Втім, починаючи з кінця 2013 року (та початку нового періоду фінансового планування), деякі програми публічного фінансування завершились. Це означало, що мережі були змушені шукати фінансування через ґрантові структури, а отже, й конкурувати між собою.

Окрім зовнішніх коштів, усі альянси використовують для фінансового забезпечення своєї діяльності членські внески та фандрейзинг від приватних прихильників. Необхідність конкурувати в окремих випадках загострює стосунки, але конфлікти є скоріше винятками.

Поза цим, європейські мережі мають чітку спеціалізацію і практично не конкурують одна з одною, навпаки – охоче долучаються до спільних міжсекторальних проектів.

Менші організації, що мають доступ до формування політик чи/або бюджетів лише через національні або європейські альянси, нерідко проводять активну адвокацію на регіональних рівнях, працюючи безпосередньо з виборцями.

ОБ’ЄДНУЮЧИ ОБ’ЄДНАННЯ

САЕ може бути прикладом співпраці представників культури на максимальному можливому рівні, але в ЄС активними є й мережі вужчого тематичного спрямування. Поза тим, вужча спеціалізація не означає невеликої кількості членів.

Потужні альянси вже десятиліттями працюють в Європі у сфері культурної спадщини. Наприклад, Europe Nostra (заснована 1963 року), до лав якої належать організації з 50 країн, є одним із "чемпіонів" адвокації за збільшення бюджетів для європейських музеїв.

За свою довгу історію організація заробила значний репутаційний капітал, долучитися до її роботи вважають почесною місією багато лідерів думок. Сьогодні її очолює іспанський співак Пласідо Домінґо.

 Президент організації Europe Nostra Пласідо Домінґо. Фото: icr.su

2002 року Єврокомісія запропонувала вручати нагороди за найкращі практики в музейній справі. Europe Nostra стала організатором премії та з того часу щорічно проводить її вручення.

2011 року було оголошено про створення European Heritage Alliance 3.3 (Европейський Альянс Спадщини), основною метою якого стало просувати інтереси у збереженні матеріальної спадщини в Європі. Координатором діяльності альянсу також є Europa Nostra, а серед 30 членів альянсу є й інші впливові організації. Так, до Network of European Museum Organizations (NEMO, Мережа европейських музейних організацій), заснованої 1992 року, входять понад 30 тисяч музеїв з усіх країн Европи.

Понад 500 переважно європейських організацій є членами International Network for Contemporary Performing Arts (IETM, Міжнародна Мережа Сучасних Виконавських Мистецтв). Серед них — театри, танцювальні колективи, цирки, мистецькі форуми, продюсерські агентства та інші. Мережа одночасно адвокатує інтереси виконавських мистецтв перед чиновниками і навчає організації-члени фінансового менеджменту. Її адвокаційні кампанії не обмежуються лише питаннями фінансування.

Так, на останніх виборах до Європарламенту члени мережі провели низку акцій, під час яких міми запрошували громадян у день виборів відвідати дільниці.

 Листівки IETM, які закликали громадян проголосувати під час виборів до Європарламенту

Цікавий зразок міжгалузевого альянсу — The European Cultural and Creative Industry Alliance (ECCIA). До нього ввійшли представники креативних індустрій і виробники люксових товарів споживання. У своєму статуті вони наголошують, що і ті, й інші виходять із тисячолітньої європейської культури.

Вони наголошують, що потребують особливої уваги європейських законодавців, оскільки є представниками галузей, що зростають швидше та заробляють більше середніх показників регіону. Зараз до ECCIA входять п’ять національних мереж і понад 400 підприємств.

Що стосується майбутнього адвокації, то фахівці переконані: роль альянсів лише зростатиме. Через стрімкий розвиток соціальних медіа у суспільства й активістів з’являється більше можливостей ініціювати діалог із владою. Окрім соціальних медіа, на ефективність адвокаційних процесів впливає постійне зростання мобільності населення, передовсім, у межах Європи.

А ЩО В УКРАЇНІ?

Чим може досвід європейських громадських організацій у адвокації інтересів культури бути цікавим Україні?

Європейський вектор розвитку і збільшення мобільності вітчизняних культурних менеджерів допомагають українським організаціям дедалі активніше залучатися до європейських культурних процесів. В Україні починає роботу офіс Creative Europe. Співпраця локальних культурних активістів з мережами поглиблюється.

 Єврокомісар з питань освіти, культури, молоді та спорту Тібор Наврачіч вітає Україну з підписанням Угоди про участь у програмі ЄС "Креативна Європа", листопад 2015 року. Фото: mincult.kmu.gov.ua

Так, Конгрес культурних активістів уже приєднався до САЕ.

"Виклики, що стоять перед ЄС, у багатьох випадках є викликами також і європейській культурі. Тому члени цієї мережі шукають спільних рішень і ретранслюють їх не лише на експертні спільноти, а й на європарламентарів, які в подальшому ухвалюють рішення, від яких виграє Європейський Союз і не страждають культурні процеси", — пояснює голова Правління Конгресу Олена Правило.

Сьогодні членство в мережах та альянсах, передовсім, допомагає українським активістам шукати партнерів за кордоном (а також відкриває нові можливості фінансування), але досвід адвокації можна – бодай теоретично – використати і на вітчизняних теренах, аби вибудувати новий дискурс спілкування із владою. Досі суспільний діалог у царині культури йде, м’яко кажучи, дуже непросто і тут є чому повчитися у західних сусідів.

  Голова Правління Конгресу культурних активістів Олена Правило. Фото: Facebook

"Глибока робота з парламентарями, висування парламентарів від культури, на мою думку, може стати взірцем для України. Ми потребуємо винесення на порядок денний позитивної культурної риторики. Наразі, коли ти говориш про потреби культури будь-кому з чиновників, це викликає сміх. Бо ті, хто працює з культурним контекстом, абсолютно відірвані від будь-яких прагматичних взаємодій. Ми можемо принести нові сенси й рішення, та ми маємо вивчити мову політиків, економістів, фінансистів, і тоді в нас буде шанс достукатися до них", — підкреслює Правило.

Сьогодні в Україні вже здійснюється спроба адвокатувати інтереси культури шляхом системних зусиль представників сектора. Восени Платформа стратегічних ініціатив "Культура-2025", Конгрес культурних активістів та РПР-Культура оголосили про створення "Альянсу культури". Його мета — адвокатувати розроблену волонтерами Стратегію розвитку культури на найвищому державному рівні.

 Стратегічна сесія Платформи стратегічних ініціатив "Культура-2025" у Харкові, листопад 2014 року. Фото Андрія Яригіна

"Це той випадок, коли учасники прагнули підсилити одне одного, а не послабити. Об'єднання дає спільний голос, координацію дій, хоча, водночас, робить усі процеси довшими й громіздкими, бо потребує багатьох узгоджень. Але краще довше, ніж постійна непродуктивна суперечка. В результаті, ми розділили між собою функції, які співкоординуємо під час регулярних зустрічей. Наприклад, Культура-2025 зосереджена на виробленні проекту Стратегії розвитку культури, РПР-культура на адвокації, Конгрес на залученні фахіців з усіх регіонів і так далі", — пояснює членкиня робочої групи Культура-2025 Олеся Островська-Люта.

Спрогнозувати, чи буде така спроба спіпраці вдалою, на цьому етапі важко, адже якщо представникам культури бракує вдалих прикладів адвокації, то досвіду успішної спільної роботи немає в обох сторін.

 Членкиня робочої групи Культура-2025 Олеся Островська-Люта. Фото: Facebook

"Співпраця з різними групами впливу дала мені чітке розуміння, що культури як чогось важливого, такого, що може змінювати суспільство й допомагати реформам, не існує в головах тих, хто приймає рішення, — коментує Олена Правило. 

На національному рівні нам потрібно зробити кілька важливих кроків для адвокації культури: провести якісні дослідження, що продемонструють загрози, можливості, виклики, на які може відповісти культура; проаналізувати та поширити позитивні приклади міжсекторальних впливів; надати відповіді на питання, яким чином культура може посприяти реалізації інших національних стратегій і програм. Та головне врешті-решт, об'єднати зусилля. Коли нас розриває багатовекторність, ми не є серйозними партнерами ні для держави, ні для бізнесу, ні для донорів чи недержавного сектора".

Вивчаючи досвід ЄС, пов’язаний зі співпрацею культурних організацій, треба відзначити, що їхні спільні зусилля насправді мають значний вплив на процес інтеграції всередині співдружності. У стосунках Україна-ЄС спільні проекти представників різних країн також можуть відіграти важливу роль і сприяти євроінтеграції. Адже саме культурні менеджери можуть виступати як амбасадори культури за кордоном.

Проте для того, щоб мати змогу повноцінно працювати в європейських альянсах, українським організаціям слід розбудовувати горизонтальну співпрацю в національних мережах, що можуть (і повинні) реформувати стосунки із владою та в майбутньому вибудувати їх на засадах діалогу, а не ігнорування.

Досвід Європи – що його, можливо, непросто застосовувати на наших суворих теренах, – може, тим не менше, стати для нас гарним джерелом і практичних порад, і натхнення. 

***

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

powered by lun.ua