Митці-переселенці про втрати: Більше в Донецьк ми не повернемось ніколи

Сьогодні в Києві, в евакуйованому з Донецька виставковому просторі фонду "Ізоляція", художники, які покинули минуле життя через війну на сході та анексію Криму, покажуть у мистецьких об’єктах свої найбільші втрати і способи їхнього заміщення.

Куратори експозиції, — Лія та Андрій Достлєви, — виїхали з Донецька. Їхній сімейний досвід став поштовхом для створення цієї виставки: Лія страждала через покинуті родинні артефакти, а Андрій намагався її розрадити за допомогою мистецтва.

Тоді підхід до осмислення власної драми вони запропонували іншим людям, які опинились у схожій ситуації. Так народився проект "Відновлення пам’яті".

Про це та інше вони розповіли в інтерв’ю для УП. Культура.

ВТРАТА РОДИННОГО МИНУЛОГО

Лія Достлєва:Так цікаво склалося, що я ніколи не асоціювала себе з Донецьком, хоча я там виросла і там народився мій батько. Але бабця і дід з'явились на світ у Полтавській області.

У нас був будинок в центральній Україні. У ньому — повно речей, зроблених власними руками моїми пра-пра-пра- — всіма, хто там жив. Ми все звідти вивезли багато років тому. І воно зберігалося в Донецьку.

Я думала, що буду показувати це своїм дітям, розказувати, яким було родинне минуле. Але я вже не можу цього зробити.

Художниця Лія Достлєва. Фото Олександра Биченка

Те, що ми втратили через окупацію, взагалі з Донецьком не було пов'язане — така іронія. Наприклад, фотоархів. На тих світлинах — моя бабуся в евакуації під час війни, мій дід у 1940-ті роки, моя прабабця у 1920-ті.

На початку 2014 року я виїхала з Донецька до Польщі на навчання, отримавши стипендію Gaude Polonia. В Україні відразу після цього почалася війна. Більше в Донецьк я не повернуся ніколи.

Андрій Достлєв: Я теж більш-менш з Донецька. Народився у Брянці, в Луганській області, але там майже не жив. У Донецьк переїхав десь у 14 років, до того ріс у Кишиневі. Тому теж не можу назвати себе донеччанином, але якось мірою, звичайно, я асоціював себе з містом. Я ніби й не збирався весь час там жити, але так склалося.

Художник Андрій Достлєв

Я теж поїхав у Польщу вчитися і — застряг. Добре це чи погано, і як би було краще? Краще, якби в мене принаймні була можливість повернутися.

Там зосталися важливі речі. Воно собі лежало і лежало. Залишилися книжки, яких я вже, мабуть, ніколи не знайду. Наприклад, видання Борхеса, яке я колись привіз із Амстердама. Воно було мені дороге з особистих причин.

Коли ти просто кудись їдеш, не розумієш, що цих речей більше ніколи не побачиш. Але в якийсь момент приходить усвідомлення, і тоді ці речі набувають для тебе нового значення.

НОВЕ ЗНАЧЕННЯ СТАРИХ РЕЧЕЙ

Лія: Я вивезла з Донецька дитячі речі, бо дитину забирала із собою. Але всі реально важливі родинні артефакти залишились там: старовинний рушник, підсвічник XVIII століття з дому моєї бабці...

Ми дуже багато говорили про все це. Про те, що ми не живемо там не тому, що дуже хотіли звідти поїхати (хоч це так і було), а тому, що ми не можемо повернутися.

Коли думаю над тим, чого мені бракує, то не можу сказати, що це брак речей. Це швидше брак можливості відчути значимість свого минулого.

Якщо ти маєш доступ, то можеш доторкнутися, побачити, показати своїй дитині. Сказати: дивись, зі мною щось дуже важливе сталося. І в мене на згадку про це є ось ця річ. Для мене це втрата зв'язку з минулим. Я особисто це так сприймаю.

Тепер я — тільки я. В мене нема історії, нема минулого.

Андрій: Ми вже не вперше шкодували, що там залишилися фотоальбоми. І я запропонував взяти і відтворити їх. Це було ще десь рік тому.

Проект Андрія Достлєва "Окупація". "Це моє останнє шкільне фото. Я та мої однокласники катаємося на автодромі в парку атракціонів. Це наш останній день у школі", — коментує художник.

Лія спочатку відмовлялася і тоді я відновив свої фотографії.

Насамперед я виписав на папері все те що, пам'ятав з наших родинних фотографій: бабусиних, маминих — зі студентських років, моїх дитячих. І потім на барахолках шукав інші фотографії, які були хоч трохи подібні до того, що я пам'ятаю.

Мені було навіть весело. Я ж розумію, що моя фотографія насправді виглядала інакше. Тому на цих, що я зараз робив, жартівливо доклеював і домальовував усе те, чого мені бракувало.

Це зайняло дуже багато часу: мені постійно здавалося, що через місяць Донецьк звільнять і все це буде непотрібно. Ще місяць — і все закінчиться. Я встиг усе зробити, а місто так і не звільнили.

Проект Андрія Достлєва "Окупація". "Тут мені 6 чи, може, 7 років. Це фото з літніх канікул на пляжі біля штучної пальми з іграшковою мавпою. Фото було зроблене в Криму десь за 25 років до того, як його анексувала Росія", — коментує художник.

Насправді це теж окупація. Мої спогади, мої фотографії окуповані. Я беру чиїсь фотографії та перероблюю їх на свої.

Лія: Я теж дуже довго думала, чи зможу зробити так само. Чи можу реконструювати свої фотографії? І дійшла висновку, що я не можу. По-перше, досить боляче усвідомлювати, що це все втрачене і мені лишається хіба створити свої фото заново. Я не змогла цього зробити.

Виходом для мене стало вісімнадцятиметрове абстрактне полотно. Я знайшла анонімні фотографії якоїсь української родини. Взяла рулон кальки, такої звичайної, не знаю, для чого вона — для креслення, мабуть. На кальку з фотографій я перемальовувала контури людей. І в такий спосіб створила абстрактне групове фото, на якому люди не мають імен, а обличчя не мають рис.

Це така сублімація. Пам'ять нібито є, але ти не можеш знайти на цих фотографіях нічого забутого тобою.

Для мене сам цей процес відтворення був як присвоєння. Я повертала собі в такий спосіб свою втрачену пам'ять.

МИСТЕЦТВО ЗАМІСТЬ ВТРАЧЕНОЇ ПАМ'ЯТІ

Лія: На певному етапі ми з Андрієм зрозуміли, що не можемо привласнювати цю травму. Першим висловив це вголос Андрій — що ця історія сталась не тільки з нами. Травму отримали понад півтора мільйона людей. І у нас немає права говорити від імені цієї травми.

А потреба говорити і слухати є. Хоча б для того, щоб люди, які стали частинками півторамільйонної маси вимушених переселенців, повернули собі свою суб'єктність.

Вся ця маса людей — це об'єкт. І в новинах про них так і пишуть, як про об'єкт: півтора мільйона перемістилося, ще скількись мільйонів щось зробили. Але це конкретні люди.

І ми почали писати всім своїм знайомим з червня 2015 року. Писали всім, хто малює, співає, танцює, знімає кіно. Так народився арт-проект "Відновлення пам'яті".

Отже, з літа ми тільки те й робили, що розмовляли з людьми зі схожим досвідом. Багато з них відмовлялися, тому що це було для них заскладно — просто вони були ще не готові до участі в такому проекті. Минуло насправді мало часу, все це з нами всіма тільки нещодавно сталося.

Багато митців погодилося (у проекті беруть участь художники Олена Булигіна, Віктор Корвік, Андрій Достлєв, Лія Достлєва, Маріна Фролова, Марія Куліковська, Юлія Полуніна-Бут, Катерина Єрмолаєва, Сергій Захаров, Еміне Зіятдінова та арт-група Krolikowski Art. — УП).

Ми з усіма проговорювали те, за що можемо зачепитися. Що сталося важливого саме для них. Кожен обрав, про що він чи вона може говорити якнайкраще.

Наприклад, мій товариш Віктор Корвік проектував донецький аеропорт. Він архітектор і просто робив новий термінал. Від нього буде дуже крутий проект — віртуальна реальність на основі проморолика до запуску нового термінала Донецького аеропорту, який зняли до "Євро-2012". Тепер це ролик про майбутнє, яке ніколи не станеться.

Будуть кубики з фотографіями вікон домів з окупованих територій, щоб з них будувати повітряні замки. А також — аудіоінсталяції з донецьким гудком металургійного заводу і розповідями вимушених переселенців про звичні міські маршрути в часи, коли їхні міста ще були мирними.

Буде пляж. Це наш колективний Крим. Ми готуємо інсталяцію, за допомогою якої все це реконструюємо. Над цим об'єктом я працюю разом із Юлею Полуніною. Збираємо каміння і мушлі, які люди привозили з Криму на спогад про те, що з ними там сталося приємного, чи про ті місця, де їм просто було добре.

Інсталяцію Лії Достлєвої та Юлії Полуніної "Пляж" теж можна побачити на виставці в "Ізоляції"

Усі тягнули щось із моря на підтвердження того, що в них була відпустка. Наш пляж — це загальне місце щасливих спогадів для всіх українців. Всі привозили додому ці камінці, і тепер ми у зворотному напрямку збираємо ці спогади. Я думаю, це буде дуже сильна річ.

***

Виставка "Відновлення пам’яті" відкриється 4 лютого 2016 року о 18:00.

"Ізоляція" — галерея сучасного мистецтва в екзилі. В Донецьку цей арт-центр розташовувався у приміщеннях колишнього заводу, але його захопили сепаратисти.

Нині "Ізоляція" розташована на вулиці Набережно-Луговій, 8 у Києві.