Кіно без компромісів. 8 фільмів від фестивалю короткого метру KISFF

"Життя коротке, коротше тільки наш метр", — такий слоган обрали організатори фестивалю короткометражок #KISFF2016, який уже вп’яте відбудеться в Києві з 20 до 24 квітня.

Цьогоріч команда фестивалю вибудувала щедру і розгалужену програму, що залучає одразу 5 локацій у місті, аби вмістити найбільшу кількість стрічок і подій за історію KISFF. Відбір фільмів, проте, був безкомпромісним і розрахованим на сміливих і охочих до "справжнього кіно" глядачів.

Окрім традиційних тематичних блоків, ретроспективи, освітніх заходів та міжнародного конкурсу, на глядачів вперше чекає національний конкурс короткого метру.

Самостійно проштудіювати розклад KISFF, звісно, необхідно, а для початку УП.Культура підготувала для вас розгорнутий гід фестивалем від програмної директорки Наталії Ільчук.

Працюючи над програмою V Київського міжнародного фестивалю короткого метру, ми переглянули тисячі фільмів, одноманітно створених за правилами з книг голлівудських гуру сторітелінгу, безліч вторинних походжень від чужих ідей, запрограмованих на успіх у невибагливої аудиторії.

Ми "проковтнули" гігабайти одновимірних поверхневих трактувань людської природи і нескінченний потік зарозумілих спекуляцій на гарячих темах, зроблених "під фестивалі", котрі ввічливо стурбовані політичними кризами і соціальною злободенністю.

Урешті, в конкурсній програму #KISFF2016 знайшлось місце лише 15 фільмам, і всі ці твори належать авторству художників за покликанням, а не за розрахунком, режисерам із тонкими чутливими натурами і, водночас, із почуттям іронії — без моралізаторства і без претензії на місце месії для сентиментального натовпу.

Ці фільми мають сміливість іти проти усталених драматичних конвенцій часто інтуїтивно, а не навмисно. Таким чином накликаючи на себе лейбл експериментального кіно, яке насправді є особистим і живим, а не безликим товаром для поглинання глядачами, не готовими виходити із зони комфорту.

Досліджуючи незавершені сценарії Інґмара Берґмана, автор стрічки "Дорогий режисер" Маркус Лінденн (Швеція) випадково знайшов лист довжиною в 16 сторінок, написаний шанувальницею фільму "Із життя маріонеток".

Кадр із фільму "Дорогий режисер" Маркуса Лінденна

Джазова піаністка Кеззрі Джексен виступає у фільмі в ролі самої себе, вона подивилась фільм Берґмана 1980 року і, перейнявшись болісно тісним зв'язком нещасливого подружжя, наблизилась до розкриття таємниці, яка дозволила їй знайти гармонію із самою собою.

Частинки так і не народженого близнюка, які носить у собі героїня фільму "Дорогий режисер", стають метафорою власної цілісності та ідентичності, в пошуках якої потрібно зізнатись собі в тому, від чого більшість ховається чи над чим навіть не замислюється.

Зустріч зі своїми страхами, слабкостями і малодушністю, продовжується і в позаконкурсному фільмі "Внутрішні вороги" Селіма Аззазі (Франція, програма "Внутрішні кордони").

"Бути громадянином моєї країни — це зобов'язання, а не гордість", — говорить один із двох героїв цього фільму, повністю побудованого на діалогах в одній локації. Вони ведуть нас від сміховинно безпідставних підозр у тероризмі до викриття простого людського бажання мати стабільне й забезпечене життя як корисливого злочину.

Кадр із фільму "Внутрішні вороги" Селіма Аззазі

І хоча перипетії, сюжетні повороти, триактні структури, конфлікти між антагоністами вже не інтригують, а всі ці прийоми видаються скрупульозним маніпулюванням нашими емоціями, все-таки в програмі є й відносно традиційної побудови фільми.

"Зевс" Павла Веснакова (Болгарія, програма Family Matters), "Мушкі" Алізи Чановітц (Ізраїль, програма Teen Spirit), "Партнер" Антуана Джорджіні (Франція, Конкурсна програма) принесуть глядачам естетичне задоволення завдяки майстерно прописаним діалогам і вразливим людяним персонажам.

Герої цих стрічок викликають емпатію і зворушення. Вони втілені на екрані талановитими акторами, які здатні відчути і правдиво відтворити природні нюанси поведінки, не вдаючись до перегравання і гротескності.

"Хотару" Вільяма Лабурі (Франція) — це фільм про наукову фантастику, спогади і сни, створений з уривків ютюб-відео, google earth і віртуальних турів, який натякає на те, що короткий досвід любові важливіший за присвяту цілого життя розвитку технологій.

Кадр із фільму "Хотару" Вільяма Лабурі

Дослідження нових можливостей кіномови продовжує "Оціни мене" Фізала Буліфи (Великобританія), який завдяки синтезу звуку і зображення та ненаративній багатопластовій оповіді уникає потрапляння в пастку соціальної жалісливої драми про дівчину з ескорт-сервісу.

Натомість режисер пропонує нам трактування життєвого вибору своєї героїні без жодної повчальної оцінки, адже істина і так завжди суб'єктивна, а внутрішній емоційний стан вдається передати без жодної репліки.

У програмі "Одноповерхова Америка" варто виокремити середньометражний фільм "Lamerica" Стефано Ґаллі, італійського режисера, який вирушив самотужки в подорож із Флориди до Каліфорнії.

Кадр із фільму "Lamerica" Стефано Ґаллі

В дитинстві Стефано перебував під впливом усього американського. Переїхавши до Штатів, режисер відкрив для себе пейзажі та персонажів, зовсім не подібних на тих, кого він бачив у кіно і на телебаченні в дитячі роки.

Режисер документує випадкові зустрічі і миттєві деталі щоденного життя в Америці. Його 16-міліметровій камері вдається впіймати моменти і гумору, і туги.

Однією з найособливіших програм фестивалю цього року стане "Ретроспектива короткого метру Карла Теодора Дреєра", данського класика світового кіно.

У науково-популярному фільмі Дрейера про скульптора Бертеля Торвальдсена є такі слова: "Автор намагався уникати всього надмірного і претензійного. Барельєф "Ніч" був створений в останні години під час безсоння. Ніч тихо летить до Землі, несучи в руках своїх двох дітей — Сон і Смерть. А коли ранок прибирає останні ознаки туги і відчаю, Торвальдсен у грайливій манері створює "Світанок над Землею".

Кадр із фільму "Торвальдсен" Карла Теодора Дреєра

Мистецтво починається тоді, коли зникає все зайве, як у граційній скульптурі, а наміри автора прочитуються в закладених підтекстах. Коли відразу стає очевидно, чи нас намагаються ошукати, чи звертаються з повагою до нашої готовності зрозуміти.

Вплив складного кіно не негайний і одномоментний, бо вимагає зусиль публіки. Він починає діалог із глядачами. Звісно, якщо ті його шукають і потребують.

Таке кіно оживлює уяву, залишаючи по собі сильніший і триваліший вплив.