Польська скрипалька про пропаганду національної музики і невловиме у творах Шопена

147
20 квітня 2016

Нещодавно в Національній філармонії України за підтримки Польського Інституту в Києві відбувся концерт за участі польської скрипальки Дороти Андершевської, який представив її київській публіці не лише як віртуозну музикантку, а і як виконавицю, котра активно пропагує національну спадщину.

УП.Культура поговорила зі скрипалькою про те, як і чому треба просувати музику своєї країни за кордоном, які є складнощі та перепони на цьому шляху та чому національне – це не лише фольклор, а й ті невловимі речі, які дозволяють нам не втрачати себе в чужій країні.

Польські інституції, які пропагують свою культуру у світі, діють досить ефективно, що ми бачимо і в нашій країні. На польську музику є попит – наприклад, у вашому київському концерті центральним твором був Концерт для скрипки з оркестром №1 Макса Бруха, але багато хто зі слухачів ішов на Лютославського і Венявського.

Що ви особисто робите для пропаганди творчості польських композиторів?

– Я вже вісімнадцять років мешкаю у Франції і, працюючи в оркестрі Монпельє, постійно пропоную польську музику, бо це цікаво.

Наприклад, колись я запропонувала зіграти твір Мечислава Карловича. Це був ризикований проект, бо Карлович там ніколи не звучав, але художній керівник оркестру пішов на ризик і не помилився – проект був успішним, ми навіть випустили диск із цією музикою.

Програми, в яких присутні польські твори, я ініціюю постійно. Окрім того, я – наполовину полька, наполовину угорка, і ці дві країни живуть у моєму серці.

Угорська музика, напевно, має кращих послів у світі, аніж польська. Натомість я намагаюся грати обидві.

Я не згодна з вашим твердженням щодо того, що Угорщина себе краще презентує. Однієї постаті Шопена у Польщі достатньо для того, щоб спростувати ваше переконання.

– Я можу помилятися, але у Франції практично не відомий Станіслав Монюшко. Цілком можливо, що добре знане в Україні є маловідомим в інших країнах.

 Польська скрипалька Дорота Андершевська нині працює концертмейстером у Національному оркестрі Монпельє у Франції 

Пам’ятаю, як ми колись виконали увертюру Монюшка, і французький слухач сидів дещо здивований, бо він взагалі не розумів, що це за музика та як її сприймати.

Напевно, ставлення до польської музики залежить від країни. Із вами ми ментально ближчі, оскільки є слов’янськими народами, і тому ви краще знаєте нашу культуру, ніж Західна Європа.

Угорська музика там виконується набагато ширше. Наприклад, Белу Бартока грають оркестри в усьому світі з величезним успіхом.

Але ж великий ризик і сміливість для виконавця зіграти польський твір в іншій країні. Філармонічні програми комплектуються досить консервативно, і має бути особливий привід для того, щоб це зробити.

Українські виконавці рідко наважуються виставляти подібні умови до зарубіжних концертів, і через це вітчизняна музика маловідома за кордоном. Тому особливо цікаво дізнатися, що вас спонукає до пропаганди польської музики.

– Ви правильно відзначили, що може бути присутній певний острах установ, і легко впасти в конформізм. Я ніколи не була занадто політизованою, не ставила перед собою умов на кшталт: "Ось я полька, тому маю виконувати польську музику".

Насправді мені дуже важливо, що я люблю, що у мене всередині та що мене хвилює. І ось цим я хотіла би поділитися із публікою. Ніколи не можна їй нав’язувати свою думку і своє розуміння того чи іншого твору.

Так, багато хто думає інакше – для когось важливою є демонстрація своєї неповторної манери гри, певний тип подачі матеріалу, а мені необхідно поділитися своїми емоціями і, водночас, не нав’язати своєї думки.

Нехай публіка сама вирішить, як сприймати моє виконання.

Чому для київської програми ви вибрали твори Бруха і Венявського?

– Я запропонувала філармонії великий вибір. Окрім скрипкового концерту Бруха,там були твори Кароля Шимановського, Мечіслава Карловича, дуже цікавого польського автора, "Легенда" Венявського тощо.

Серед моїх пропозицій був і твір Шимона Лякса – це маловідомий навіть у Польщі автор, про якого майже не чули за кордоном. Він перебував в Аушвіці, і там був скрипалем оркестру концтабору. Я подумала, що київському слухачеві було би цікаво відкрити це нове ім’я.

Але центральним твором вибрали Бруха, можливо, тому, що у другому відділенні виконувалася Симфонія №4 Вітольда Лютославського, і треба було розбавити програму творчістю авторів інших країн.

Чи не вперше в Україні твір згаданого вами Карловича скоро має прозвучати в Івано-Франківській філармонії, причому ініціював його виконання не поляк, а українець – диригент Віктор Олійник, який нещодавно перебрався на Західну Україну з Донецька.

– Було би дуже цікаво послухати це виконання. Наскільки мені відомо, спадщина Карловича не така велика: він помер молодим – загинув під лавиною, коли був у Татрах.

Через те, що мало прожив, і написав мало – кілька симфонічних поем, Серенаду для струнного оркестру, скрипковий концерт. Останній – один із найбільших його творів, який я дуже люблю.

Ми багато говоримо про національне, але не торкнулися питання, як воно виявляє себе в музиці. Що може слугувати маркером, коли немає очевидної опори на фольклор?

– Цікаве питання, і разом з тим складне. Для мене національні риси в музиці точно не обмежуються лише фольклором. Твори найвідомішого у світі польського автора, Фридерика Шопена, мають яскраво виражену національну складову, але її важко схарактеризувати.

 Дорота Андершевська з Національним оркестром Монпельє. Фото: ladepeche.fr

Коли Шопен створює вальс, він звучить із польським акцентом, хоча це не мазурка, не якийсь польський жанр. Але він пише музику таким чином, що ми, слухаючи її, відчуваємо запах беріз, які ростуть у Польщі, відчуваємо польське повітря, ніби ми там перебуваємо.

Шопен видобуває з душі речі, які неможливо описати словами. Їх можна тільки переживати емоційно, вони викликають сльози на очах, і це щось дуже польське, але невідомо, звідки воно береться.

Мені було би цікаво під час цього приїзду до України ближче познайомитися з українськими композиторами: напевно, у ваших авторів теж є щось таке невловиме, що не можна описати словами.

Тоді ще одне питання про невловиме. Ваше київське виконання було яскраво емоційним, але як видобувається емоція з музики? Чи вона йде від самої її природи, чи від точного слідування партитурі композитора, а чи від інтерпретації виконавця?

– Це важливе для мене запитання, бо почуття й емоції торкаються кожної людини. Можна говорити про те, що виконавці, які є дуже вразливими, вибудовують навколо себе певний панцир, який відгороджує їх від зовнішнього світу.

З одного боку, вразливість дає можливість краще зрозуміти й емоційніше сприйняти певні речі, а з другого – вона може дуже зранити, пошкодити, бо вразлива людина здатна і переживати величезну радість, і страждати від величезного болю. Це небезпечно.

Важко сказати, звідки в музиці беруться емоції. Зараз ми живемо у світі, де для кожної проблеми існують сотні рецептів. Усе піддається аналізу, і завжди можна сказати: якщо ви хочете цього і цього, треба діяти ось таким чином, і ви все отримаєте.

А в музиці такого немає. Я виконую ті п’єси, які справді торкнулися мого серця і щодо яких відчуваю, що композитор вклав туди щось важливе для всіх людей.

 Дорота Андершевська: "Ніколи не можна нав’язувати публіці свою думку і своє розуміння того чи іншого твору"

– Чи класична музика може приносити слухачеві задоволення? Існує суспільна думка, що на отримання задоволення націлена поп-музика, а класика має відривати людину від усього плотського.

– Я вважаю, що навпаки. Є популярна музика, яка дає людині втечу від життя, вона занурює її в ритми і примушує забути про все справжнє.

Натомість класична музика дістає з глибин нашої душі, нашого серця, нашої підсвідомості якісь найпотаємніші, найглибинніші речі. Вона дбає про людське в нас.

У вас є великий досвід роботи з оркестрами різних країн, у багатьох ви були першою скрипкою. Чи можна сказати, що так само як існує ментальність країни, є й ментальність оркестру? Чи треба підлаштовуватися під кожен колектив?

– Звичайно, є відмінності, і то – великі відмінності. Вони починаються вже з музичної освіти. Наприклад, у Великій Британії музикант виховується як оркестрант, а у Франції та Польщі його готують до сольної кар’єри, і, коли ця людина потрапляє до оркестру, вона спочатку губиться і не може пристосуватися до "командної гри".

Дуже важливу роль відіграють концертмейстери – вони є своєрідним містком між диригентом і оркестром, і тому мають бути справжніми дипломатами, розуміючи, зокрема, і ментальні особливості обох сторін.

Аби отримати яскравий музичний результат, треба починати насправді з людського порозуміння. В кожній країні є свої підходи до людей, і дуже важливо враховувати ці ментальні, національні риси.

 Дорота Андершевська: "Класична музика дістає з глибин нашої душі якісь найпотаємніші, найглибинніші речі". Фото: montpellier3m.fr 

 Окрім роботи концертмейстера, ви багато працюєте як солістка. Чи доводиться себе перестроювати, коли ви переходите від одного до іншого?

– Мушу сказати, що це різні речі. Якщо йдеться про роботу солістки, то я сама знаю, як прозвучить та чи інша фраза, тільки я це вирішую. Натомість концертмейстер має постійно шукати компроміси, тому що в оркестрі дуже різні скрипалі. Потрібно знайти щось, що би об'єднувало всіх, щоб не було дисбалансу.

Іноді цей компроміс є не найкращим прочитанням фрази. Крім того, диригент приходить зі своїм опрацюванням, він бачить, як слід виконати певний твір. І в даному разі завдання концертмейстера – служити диригенту, щоби він якомога краще здійснив свій намір, щоб міг донести до слухача своє бачення.

Інколи я чую, що ту чи іншу фразу можна було би зіграти по-іншому, і це було би краще, але в цій диригентській інтерпретації може бути тільки так. Я це розумію, але мені від цього прикро.

З другого боку, робота в оркестрі – це міжлюдські стосунки, і дуже важливо, що ти можеш спілкуватися з людьми, дивитися їм в очі, тому що робота солістом це самотність, ти сам на сам з музикою.

Любов Морозова, спеціально для УП.Культура

Переклад – Олена Бабій

Авторка дякує Польському Інституту в Києві за допомогу в організації інтерв’ю.

powered by lun.ua