Письменник-кандидат у президенти Ісландії про стрибок у часі та страх повернення в минуле

У середині квітня у присутності майже тисячі прихильників Андрі Снайр Маґнасон оголосив про свій намір узяти участь у президентських перегонах в Ісландії.

42-річний зірковий письменник, чиї твори перекладені та представлені в 30 країнах світу, сколихнув ісландське суспільство, яке ще не оговталося після скандалів і протестів у зв’язку з панамськими офшорами.

Тих, хто знайомий із творами і громадською активністю Маґнасона, його участь у виборах не здивувала.

Про нього особливо голосно заговорили 2006 року, коли світ побачила книжка "Країна мрії" (Dreamland) – приголомшлива сенсація, яка змінила життя тисяч ісландців і спричинила появу екологічного руху в країні.

Видання розійшлося 20-тисячним накладом, що, коли брати до уваги 300-тисячне населення Ісландії, дорівнює, приміром, 20 мільйонам проданих копій у США. 2009 року за мотивами книги вийшов документальний фільм (Андрі Снайр Маґнасон виступив співрежисером стрічки), який було показано на багатьох міжнародних кінофестивалях.

"Країна мрії" – маніфест, попередження, засноване на реальних фактах, про те, що Ісландія рухається в загрозливому напрямку. Постійне прагнення нарощувати капітал веде країну до підписання угод із міжнародними корпораціями, що продукують алюміній, внаслідок чого унікальна ісландська природа отримує непоправну шкоду (станом на 2015 рік Ісландія – друга в Європі за рівнем викидів вуглекислого газу).

Восени 2008 року почалася світова економічна криза, яка повністю перезапустила систему ісландської економіки і суттєво вплинула на все суспільство. Книжка Маґнасона стала провісником цих подій, "підручником самопомочі для наляканого суспільства", як написано в підзаголовку.

Одна із ключових ідей "Країни мріЇ" – старі індустріальні моделі вже не працюють у сучасних обставинах. Сьогодні особливий акцент має робитися на культурні індустрії, креативний сектор та альтернативні підходи, які здатні генерувати більший прибуток.

2008 року Маґнасон разом з однодумцями запустив проект Toppstöðin: закинута енергостанція у Рейк’явіку перетворилася на арт-кластер, де співпрацюють митці, дизайнери і модельєри.

Саме там ми і зустрілись – незадовго до того, як Маґнасон висунув свою кандидатуру на пост президента Ісландії.

Його суперником на виборах буде 72-літній Олафур Раґнар Ґрімссон, котрий лишається при владі вже 20 років і чия позиція "окупування" посади вже давно викликає невдоволення у багатьох ісландців.

Ісландський письменник, громадський активіст Андрі Снайр Маґнасон. Фото: www.visir.is

Альтернативою нинішньому президенту може бути будь-хто. Моя матір, наприклад. Погано, коли хтось застрягає на цій посаді так довго.

Криза 2008 року стала більшою, ніж я очікував. Багато людей втратили роботу, в ісландців змінилися цінності. З’явилися нові політичні сили – "Найкраща партія" (лідер партії – комік та актор Йон Ґнарр переміг на виборах мера Рейк’явіка 2010 року. – УП) та "Партія піратів" (альтернативна політична сила, яка за останніми опитуваннями, має понад 40 % підтримки виборців. – УП).

Загальний настрій можна назвати "анти-". Звісно, позитивною є поява нашого проекту Toppstöðin. Правда, виглядає як Чорнобиль? Але креативний Чорнобиль. Це місце для взаємодії дизайнерів, митців.

Певним чином мистецтво і креативність опинилися в кризі, але вони виконують функцію не просто буфера. Ключовий фактор – це активність, діалог, твоя приналежність до якогось руху.

Навіть втративши роботу, ти можеш знайти у цьому розраду. Це була одна з ідей Toppstöðin – щоби люди були активними, взаємодіяли між собою. І щоби зрештою прийшло розуміння, що економіка – це лише взамодія людей, а не щось надто особливе.

Ісландці вірять, що вони стали частиною реальної глобальної економіки, хоч насправді це зовсім не так. У виробництві алюмінію ми продукуємо лише сировину, але ми повністю від’єднані від того, що створює ціну, попит, пропозицію. Ми не пов’язані взагалі з виробництвом кінцевого продукту – машинами, літаками.

Андрі Снайр Маґнасон: "В останні роки мистецтво і креативність опинилися в кризі". Фото: bokmenntahatid.is

Завдяки Другій світовій війні Ісландія була модернізована. Вона ніби перейшла із Середніх віків у модерні часи. І закінчилися наша власна Велика депресія.

Однак розвиток технологій і засобів добування риби спричинив вимирання маленьких селищ. Якщо подивитися на тодішню статистику, то більшість із них вимерли якраз у 1944-1945 роках.

Жах ісландця – це повернення в минуле. Здається, ми ніколи не втрачали цього зв’язку з нашим бідним минулим. Ісландські мрія – це єдина ідея, яка могла б нас об’єднати, повести за собою. І щоби ісландці не турбувалися про майбутнє.

Моя "Країна мрії" – це спроба показати, що у нас є неповнота. І щоби її побороти, нам потрібно щось створювати.

Поясню про що йдеться. Ісландія має 1-3% світових запасів алюмінію, 2% світових запасів риби, величезні запаси енергетики, до нас приїздить близько мільйона туристів. Однак багато грошей із продажу алюмінію повертаються в Америку, в Голландію алюмінієвим компаніям чи виходять в офшори. Можливо, і гроші, привезені туристами, теж губляться.

Тож чому є неповнота, якщо у нас стільки всього? Нам дуже не пощастило з сусідами – люди дивляться, як живе Норвегія, і починають перейматися невисоким рівнем життя в Ісландії. Якби ж нашим сусідом була Україна, то все було б простіше (сміється). Ми були б багатим братом.

2008 року Маґнасон разом з однодумцями перетворив закинуту енергостанцію у Рейк’явіку на арт-кластер Toppstöðin. Фото: grist.org

Я почав писати "Країну мрії" 2002 року. Це мала бути книжка ідей для менеджерів середньої ланки.

В процесі написання вона переросла з невинної історії у своєрідний радикальний маніфест. Люди не знали, як до неї ставитись. Її рекомендували праві, ліві, марксисти, представники Чиказької школи економіки. Не знали, в яку нішу мене поставити.

На першу презентацію книги прийшло 400 читачів. Це був сильний старт. Загалом було продано 20 тисяч копій. Багато ідей вийшли на новий рівень. Рідко вдається написати щось таке, що здатне змінити уявлення людей, їхню думку.

2006 року, коли вийшла "Країна мрії", усе було життєрадісне й оптимістичне. З’являлося мало критичних статей про наше життя і про напрям руху Ісландії.

Того року я отримував близько 100 листів щодня. Цілий рік моє життя було повністю присвячене "Країні мрії".

Згодом вийшов документальний фільм. Дуже складно вмістити у фільм всі ідеї, висловлені в книзі. Фільм маніпулятивний, він має дотримувтаися драматичного наративу, тому чимало цікавої інформації лишилося поза кадром.

Ми невідривні від постійного повторювання бумів і криз. Ісландія зараз знову в процесі економічного буму. Цього разу туристичного. Але ніхто не знає, куди ми рухаємось. Якщо одного дня туристів стане значно менше, то все закінчиться.

Однак ісландці вміють пристосовуватися, вони відчувають ці хвилі бумів і криз. Вони ловлять їх і не чекають чужої допомоги. Скажімо, літній будинок моїх батьків можна винайняти через сайт Аirbnb. Люди простосувалися до такої ментальності серфування. Всі знають, що буде криза, і намагаються вхопити свою хвилю.