Дорота Бухвальд: Польський театр завжди швидко реагував на соціальні та політичні зміни

102
28 квітня 2016

На початку року харківський театр-студія "Арабески" за підтримки Польського Інституту в Києві започаткував новий теоретичний проект "Театр після трансформації" – цикл лекцій польських театральних діячів, режисерів та критиків.

У квітні його лекторкою стала Дорота Бухвальд – дослідниця театру, робота якої вже багато років присвячена теорії та практиці його документування. З 1997 року вона керувала лабораторією театральної документації, яка пізніше стала частиною Інституту театру у Варшаві.

2013 року Дорота очолила цей інститут, який для українського культурного середовища видається направду фантастичною установою, що займається не просто промоцією театру, а й створює умови для повноцінної роботи та розвитку всієї театральної спільноти.

В ексклюзивному інтерв’ю УП.Культура Дорота Бухвальд розповіла про те, як держава може підтримувати, а не заважати і як із звичайного паперового архіву може народитися впливова культурна інституція.

Почнемо з історії появи Інституту театру. Для чого була створена така інституція і які функції вона виконує сьогодні?

– Моя роль та роль Інституту – це допомога театру. Пам’ятати про історію театру, постійно думати про театр, актуалізувати розмови навколо нього і про нього, провокувати дискусії про минуле театру.

Директорка Інституту театру в Польщі Дорота Бухвальд. Фото: polskieradio.pl 

Інститут театру не стара інституція, вона існує лише 13 років. Але вже майже протягом століття польські театральні діячі мріяли про неї. Саме 1918 року, в той момент, коли Польща відновила свою незалежність, з’явилась ідея його створення. Але, як часто буває, від задуму до реалізації проходить чимало часу.

Перший інститут проіснував лише півтора року, потім було ще три спроби організувати такий заклад.

Переламним став 2003 рік, коли Міністром культури був Вальдемар Домбровський. Об’єднавши сили всередині театрального середовища, ми насправді змусили міністра видати постанову про заснування Інституту. Підстава у нас була досить серйозна – виникла загроза, що перестане існувати найбільший архів польського театру.

І перед нами постав вибір – або піти поплакати, що все так стається, або заснувати Інститут. Міністр здався під натиском театральної спільноти, і 2003 року був заснований той Інститут театру, який і працює дотепер.

Він мав стати перетином різних нарацій, тобто історій, тому ми назвали його для себе "нараторій": він мав поєднати між собою різні напрямки – і архів, і театр, і науку. Крім того, сам термін "нарація" позначає спосіб описування навколишньої реальності.

Ми мріяли про такий простір багатьох нарацій, їх перетину. Це не архів, не музей, не галерея, не дім культури, не школа, а все разом. Ми хотіли збудувати нову інституцію, яка б зруйнувала уявлення про традиційну організацію.

Якою є структура Інституту театру?

– Уже сам простір Інституту показує, як працює наша організація. 2004 року Міністерство культури Польщі подарувало нам будинок – невеликий, але історичний – колишній військовий шпиталь у центрі міста. Зовнішніх стін не можна було чіпати, але ми мали можливість перебудувати все всередині.

 Будівля Інституту театру у Варшаві. Фото: Wistula

І при вході ми побудували скляну кімнату – галерею одного предмета, який ми беремо з нашого архіву. Це може бути фотографія, шматок тексту, частина сценографії, пам’ятка чиєїсь діяльності, маска чи маріонетка. Це вхід в історію, в розповідь.

Потім ви потрапляєте до кав’ярні – місця для зустрічей на каву, але й місця, куди всі стікаються перед початком подій. Тут зустрічаються дуже різні люди, і часто наслідком цих зустрічей стають якісь спільні проекти. Тут відбуваються зустрічі, презентації книжок і дискусії.

Неподалік від кав’ярні є невеликий простір галереї, де ми намагаємося постійно проводити виставки.

Далі розташована бібліотека, що нараховує понад 40 тисяч книжок із виконавських мистецтв – театру, балету, сценографії, перформансу, радіо, телебачення. І кожен має можливість вільно користуватись усіма книгами.

Коли йдеш із бібліотеки в напрямку архіву, то мусиш пройти повз театральний зал (вміщує 100-120 глядачів), що використовується як зала для конференцій, вистав, дослідницьких лабораторій, дискусій і зустрічей.

Навпроти бібліотеки також діє "майстерня документування театру", що є моїм розділом професійної діяльності. Це ідея, яку я широко пропагую: в театрі домінантною формою формування пам’яті є документація, хоча ми прекрасно розуміємо, як важко задокументувати театр.

Кав'ярня в Інституті театру є місцем для зустрічей і дискусій. Фото: polskidramat.pl

Здається, що класична форма архіву вже втратила свою актуальність та, особливо, інтерес до нього з боку мистецьких установ.

– Архів як певна система має свої чіткі норми, засади, і вже 30 років я борюся за те, щоб ми не стали тим традиційним, звичним для всіх архівом. Документація дозволяє в різний спосіб задокументувати те, що здається задокументувати неможливо.

Ми збираємо все, що можна знати про театр сьогодні. Усе, що сьогодні є виставою, перформансом, чимось, що відбувається в театрі, – вже завтра задокументовано в нашому центрі. Наш архів – це 8 мільйонів вирізок із преси, 2 мільйони фотографій, майже 5 тисяч записів театральних вистав, 4 тисячі радіовистав, 80 тисяч театральних програм, а також плакати, пам’ятки і чимало іншого.

І ми вже створили звичку в усіх польських театрів – і державних, і незалежних – надсилати нам усе, що стосується їхнього театру і кожної вистави. Таким чином щоденно до центру приходить нова інформація.

Ми ніколи не відмовимося від паперової документації, але також оцифровуємо всі документи, і на цій базі створюємо електронну енциклопедію польського театру. І це така дрібна мурашина робота, яку треба насправді любити, щоб нею займатися.

Також із 2004 року ми ведемо найбільший у світі інтернет-портал про театр. Це тривимірна платформа. Перший вимір – тут публікуються щоденні тексти про театр із газет, блогів, радіо, також огляди преси, інтерв’ю, думки.

І оскільки ми вирішили допомагати театру, то збираємо в одному місці всю інформацію і публікуємо всі тексти стосовно польського театру, навіть коли деякі з них можуть бути комусь неприємні або суперечливі.

 Музикант, актор театру-студії "Арабески" Місько Барбара та Дорота Бухвальд під час лекції в Харкові в рамках проекту "Театр після трансформації". Фото надане театром "Арабески" 

Другий вимір – інформація про репертуар усіх театрів, фестивалів, календар усіх театральних подій у всій Польщі. Також на прохання розміщуємо оголошення про кастинги, пошуки співробітників тощо.

Третій – віртуальний архів. Усе, що сьогодні є новиною, завтра вже є частиною цього розділу. Архівна частина є віддзеркаленням щоденних новин, а також нашого архіву в Інституті.

І ми придумали дуже цікавий спосіб оцифровування – за запитом. На сайті існує спеціальна кнопка "я потребую документа", і таким чином користувачі мають вплив на формування електронного архіву.

Безпосередньо в Інституті проходить безліч подій, але чи ініціюєте ви ще якісь окремі проекти, які існують поза вашою інституцією?

– Інститут театру також є координатором відбору різних програм і конкурсів, що фінансуються Міністерством культури. Більшість таких конкурсів ініційовані саме нашою інституцією, і чимало з них проходять поза межами будівлі самого Інституту.

Одним із останніх був конкурс імені Яна Дормана для театральних груп, не обов’язково професійних, котрі мають поставити вистави для дітей і потім грати їх у дитячих садочках і школах. Міністерство виділяє кошти на підготовку і постановку, а для дітей вони безкоштовні.

Ян Дорман – це людина, яка створила власну систему освіти для дітей за допомогою театру і в театрі. В рамках цього конкурсу ми мали понад 100 заявок і вибрали 9 вистав. Дорман вважав, що дітям треба показувати найвищу якість і саме це було нашим головним критерієм під час відбору.

 Вистава Драматичного театру в Білостоку на конкурсі імені Яна Дормана, ініційованому Інститутом театру. Фото: dramatyczny.pl 

За допомогою цього конкурсу ми намагаємось виховати нового мудрого глядача. Також ми допомагаємо театрам зрушити зі своїх звичних місць, вирушити в дорогу, щоб опинитись у тих місцях, де театр уже дуже довгий час не з’являвся.

У вас є ще програма "День публічного театру", яка теж існує для популяризації театрального мистецтва і залучення глядачів.

– Цей проект є також дослідженням. Ми вирішили, що існує проблема ненасичення театром і міркували над її причинами.

Минулого року ми провели дослідження: чи є причиною цієї проблеми ціна на квиток? Ми попросили всі державні та муніципальні театри в один день зіграли вистави з ціною квитка 250 грошей (гроші – це польські копійки. УП). Не хвилюйтесь, різницю доплатив театрам Інститут.

Із п’ятої ранку люди займали черги, і тому цього року ми продовжимо цю акцію. Квиток буде коштувати вже 400 грошей – із нагоди 400-річчя смерті Шекспіра, щоб якось символічно пояснити таку ціну.

Також цього року ми хочемо запустити в ці черги анкети, котрі ми створили разом із кафедрою соціології Варшавського університету, бо досі ми не маємо цілісного дослідження публіки. Я можу порахувати лише, скільки глядачів приходить до театру – минулого сезону їх було 5 мільйонів 100 тисяч, але ми не знаємо хто ці люди.

Враховуючи, що Інститут театру повністю фінансується міністерством, чи висуваються якісь критерії або вимоги до вашої діяльності?

– Взагалі, ніяких особливих вимог чи цензури поки що немає. Існує контроль лише за посадою директора, який вибирається на конкурсній основі.

На посаду директора Інституту театру можуть обиратися найбільше на 5 років. Так само і я стала директором – закінчився термін минулого керівника, був оголошений конкурс, де я мала представити програму розвитку Інституту на 5 років.

 Дорота Бухвальд: "Особливих вимог до Інституту театру чи цензури з боку Міністерства культури Польщі немає". Фото: Paweł Czarnecki

Наразі ніхто цю програму не цензурує, її втілення залежить лише від дотацій. Дотепер нам щастить: ми маємо можливість втілювати всі проекти згідно з нашими планами.

У зв’язку із приходом до влади правої партії "Право і справедливість" чи очікуєте ви змін? Можливо, посилення контролю чи зменшення дотацій? Адже польська культура, культурні діячі перебувають нині у не дуже доброму передчутті.

– Звісно, ситуація неоднозначна. Поки що нова влада тільки проводить аудит підлеглих їй інституцій. І такий аудит уже відбувся у дружніх нам закладах – Інституті Адама Міцкевича, який займається промоцією польської культури у світі, та Інституті книги. До нас ця комісія ще не прийшла, але директора Інституту книги після цього аудиту вже позбавили місця.

Дуже несподівано для всіх змінили правила аудиту, адже підлеглі міністерству організації можуть бути перевірені тільки міністерством і тільки людьми з міністерства. Лише коли потрібен був аудит у самому міністерстві, то запрошували компанію ззовні. Але у цьому випадку міністерство найняло сторонню фірму, яка проводила аудит, і це для всіх стало несподіванкою.

На вашу думку, чому в Польщі відбулись потужні трансформаційні процеси в театрі та культурі загалом, а в Україні ця хвиля змін завжди залишалась і якоюсь мірою залишається маргіналізованою?

– Було дві причини, чому це сталося в Польщі. 1989 року Міністром культури та національної спадщини стала режисерка Ізабелла Цивінська – особа з величезним авторитетом серед творчої спільноти. І саме вона ініціювала перший імпульс до організаційних трансформацій.

Відбулась реформа місцевого самоврядування, і державних театрів, які фінансуються з міністерства, залишилось тільки три – Національний театр у Варшаві, Великий театр опери у Варшаві і Старий театр у Кракові.

Далі йдуть обласні, районні, місцеві театри, на які міністерство не має прямого впливу, адже вони фінансуються з податків місцевих громад.

А другий імпульс – це те, що польський театр завжди дуже швидко реагував на соціальні та політичні зміни. І це є традицією нашого театру. Всі студентські рухи чи антивоєнні марші завжди відображались у театрі. Ця взаємодія театру та суспільства була постійною.

Коли відбулися суспільні трансформації на початку 1990-х років, театр досить довго шукав мову, якою він зможе про них говорити. Шукав у літературі – і так постала необхідність у нових сучасних драматургах, – шукав у новій естетиці. Ці трансформації тривали досить довго, все сталось не за один день, але театр мав велике бажання реагувати.

Цей злам і стався тому, що інтенції були із двох боків: з боку театру, який прагнув змін і хотів реагувати, змінюватись, і з боку влади, яка побачила необхідність і була готова інакше все організувати. І найкраще те, що влада немає впливу на театр.

У нас було кілька випадків, коли після конкурсів на посади директорів театрів, переможці не подобалися панові воєводі (голові обласної адміністрації. УП) і він не хотів призначати цю особу директором. У результаті таких ситуацій у нас з’явилось гасло "Театр наш", адже театр – публічний, і ані воєвода, ані держава не мають права впливати на нього.

Наполегливість приносить результат. І якщо ви не можете жити без театру так, як не можемо ми, і якщо ви маєте стільки сил і натхнення, щоб примусити владу створити такий інститут, то це реально. Я вірю, що це можливо, і вам цього бажаю.

УП.Культура дякує Польському Інституту в Києві за допомогу в організації інтерв’ю.

Переклад – Місько Барбара та Світлана Олешко

Вікторія Бавикіна, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua