Заповідник "Тустань". Українське середньовіччя і віртуальна реальність

Як зробити середньовічну пам’ятку цікавою, інтерактивною, привабливою для туристів – і водночас зберегти її для наступних поколінь не лише відвідувачів, але й дослідників?

Державний історико-культурний заповідник "Тустань" пробує відповісти на ці питання різними способами, іноді досить незвичними для традиціоналістського українського музейництва.

Скажімо, нещодавно вони "взяли на роботу" стадо овечок – вас здивує, наскільки різноманітні й корисні функції ці тварини можуть виконувати у музейному господарстві. Одні з перших в Україні тустанські науковці почали активно використовувати й сучасні технології: 3D-моделювання, фотограметрію і доповнену реальність.

Більше того, вони взялися за те, щоб зберегти не лише саму пам’ятку, а й навколишній ландшафт: адже повноцінно сприймається ця пам’ятка тільки в комплексі з навколишніми горами, лісами і традиційною дерев’яною бойківською архітектурою.

А в Україні це означає боротьбу з несанкціонованими забудовами, нелегальними вирубками, а також насамперед – із залишками українського "довгого середньовіччя": пасивністю, неосвіченістю і схильністю до патерналізму в місцевого населення.

Розташований заповідник "Тустань" у Львівській області – в селі Урич. Ще Іван Франко називав його "невеличким, вбогим гірським сільцем", у якому, "здається, ніколи не було і не буде якого-небудь живішого життя, движення, руху".

Про виклики, які постають перед музейниками в таких обставинах і про те, як вони дають собі з ними раду, УП.Культура розповів директор заповідника "Тустань" Андрій Котлярчук.

– Тустань – це руїни наскельного дерев’яного замку часів українського Середньовіччя – Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Колись потужна фортеця охороняла соляний шлях у Європу.

Тустань належить до культурних пам'яток IX-XIII століть

Державний історико-культурний заповідник "Тустань" було створено 2005 року

Нині це комплексна пам’ятка археології, яка займає 40 із гаком гектарів – скельні комплекси, прилеглі території, залишки дамби, земляних укріплень, давнього торгового шляху тощо.

Тут є і доісторичні наскельні зображення, кургани, і пізніші об’єкти – наприклад, зображення 1920-х років, пов’язані з визвольним рухом, українським "Пластом", залишки повстанських криївок тощо.

Є також етнографічний компонент: скелі розміщені за 800 метрів від центру Урича – бойківсього села зі своєю історією, традиціями, пам’ятками і культурним ландшафтом.

Крім того, природний ландшафт, який оточує Тустань, є частиною національного парку "Сколівські Бескиди".

– Знаю, що з історією відкриття Тустані пов’язана майже детективна історія.

– Жодних графічних зображень з того часу, коли ця фортеця ще існувала, немає. Найстаріший рисунок – XVIII століття, на якому фортеця вже в руїнах. Єдині відомості про Тустань – з історичних документів, але точне місце було невідоме. Назва теж не збереглася: сусіднє село має назву Урич, а скелі місцеві мешканці називають просто Камінь.

Один із давніх графічний рисунків Тустані

Це місце цікавило науковців, художників, письменників уже давно – маємо згадки про нього ще з ХІХ століття. Були спроби археологічних розкопок. Але ґрунтовних, системних досліджень ніхто не проводив, аж поки на початку 1970-х тут не з’явився Михайло Рожко.

Він працював у Дублянах викладачем рисунку і живопису в Аграрному університеті. Одного разу він поїхав туди зі студентами на художню практику і зацікавився наскельними слідами, після чого почав їх досліджувати.

Власне, основна заслуга Михайла Рожка – не так у розкопках, як у просторовій реконструкції фортеці. Він зміг уявити собі її об’єм, періодику розбудови, зміг "прочитати" ці пази.

– В Україні є чимало заповідників, а у світі – наскельних фортець. То в чому ж унікальність цього об’єкта?

– Насамперед Тустань цінна тим, що несе багато унікальної інформації про часи Київської Русі і Галицько-Волинського князівства – дуже важливого для нас періоду, оскільки ми вважаємо його найбільш ранньою формою нашої державності.

З тих часів практично нічого не збереглося, особливо дерев’яних споруд. Дерево – матеріал невитривалий. Наші найстаріші збережені дерев’яні споруди – церкви початку XVI століття, а Тустань – це IX-XIII століття.

Археологи, досліджуючи втрачені дерев’яні споруди того періоду, знаходять тільки їхні фундаменти, тобто можуть визначити лише форму в плані. Вони не знають, якою була висота перекриттів, товщина стін, декор, форма і кут нахилу дахів.

А от у Тустані завдяки слідам на вертикальних поверхнях Михайло Рожко зміг розгадати багато унікальної інформації. У криниці та цистерні, де не було доступу кисню, збереглися навіть дерев’яні фрагменти – і конструктивні, і декоративні елементи, предмети побуту.

Археологічні розкопки в Тустані

Ще один момент – у світі є багато наскельних фортець. Але скелі завжди використовувалися як основа, фундамент; стіни ж зводили штучно. У випадку Тустані бачимо унікальну гармонію людини з природою – скелі використали як стіни. Люди просто заповнили природні проміжки між скелями, зробивши природну долину і скельний комплекс частинами фортеці.

Для заповідника ця гармонія з природою теж важлива. Такі об’єкти переважно розташовуються у містах, тобто існують у сучасному урбанізованому середовищі. У нашому випадку маємо поєднання природоохоронної і пам’яткоохоронної територій.

Тому в своїй діяльності ми зважаємо і на рослини, які тут ростуть, і на той ландшафт, який тут є, воюємо з вирубками, які нам постійно загрожують тощо.

– Масштаби колишньої фортеці вражають, одразу хочеться побачити усе це на власні очі. Чи можлива відбудова Тустані?

– Після перших реконструкцій була така ейфорія, що Тустань треба відновити, навіть закладали якісь бюджетні кошти на це. Послідовна відбудова, власне, була одним із завдань створення заповідника. Сам Михайло Рожко був великим прихильником цієї ідеї. Але пізніше, коли вже з’явилися нові покоління дослідників Тустані, вона почала втрачати свої позиції.

Реконструкція Тустані

Працівники Тустані хочуть зберегти автентичність середньовічної пам'ятки

По-перше, загальна світова тенденція зараз – не відтворювати того, про що немає достовірної інформації. Натомість руїни консервують. Можуть відтворити якісь частини, але не більше – це так звана методика тривалої руїни.

У випадку Тустані всі наші реконструкції – це гіпотези, хоча й мають високу достовірність. Відбудувавши Тустань, ми зробимо бутафорію. Додам, що з XIII століття самі скелі змінилися – вони вивітрювалися, руйнувалися. Частина пазів втрачена. Є місця, де ми це бачимо – балка, скажімо, мала б у щось впиратися, але там нічого немає, повітря.

По-друге, ми втратимо можливість подальших досліджень. Аби щось збудувати, доведеться втрутитися в саму субстанцію скель, розширяти і поглиблювати ці пази, встановлювати якісь металеві конструкції тощо.

Є ще третій аспект. Ми вважаємо, що у нас високі шанси бути включеними у список ЮНЕСКО. Ми вже готуємося до цього, збираємо необхідну інформацію для номінування.

Основним критерієм цієї організації є автентичність пам’ятки. Чому, наприклад, взяли центр Львова? Бо там є унікально збережений ансамбль середмістя, багато будинків дійшли до нашого часу в незмінному вигляді. Тому в Тустані нам теж важливо зберегти цю автентичність, і це одна з причин, чому ми не розглядаємо варіант відтворення.

– А що тут є для туристів, адже їх не дуже захоплюють наукові дослідження чи проблеми відтворення?

– Тустань дуже цікавий об’єкт, і в плані того, як його подати туристам, поле для діяльності дуже широке. Оскільки варіанти реконструкції ми не розглядаємо, нам треба давати уявлення про заповідник в інший спосіб, шукати методи, які не зашкодять пам’ятці. Колись це була графіка, рисунки, макети, а зараз з’явилися нові технології.

Перше, що було вирішено зробити, – це 3D-реконструкція.

Роботу цю почав перший директор Тустані Василь Рожко, щоб перевірити гіпотези свого батька. Скелі – дуже складний природний об’єкт. Вручну, як це робили колись за допомогою геодезичних рейок та альпіністського спорядження, їх виміряти дуже важко.

Нині ж є технології лазерного сканування, фотограметрії, інші методи, які дають можливість зробити дуже точну тривимірну модель скелі. Для нас найефективнішим методом виявився метод фотограметрії – коли робиться дуже багато фотографій об’єкта з усіх боків, і спеціальна програма, обробляючи ці зображення, знаходить спільні точки і будує достовірну 3D-модель.

Допомогла також поява літальних апаратів (наприклад, квадрокоптерів), якими можна зняти важкодоступні місця.

Крім того, студенти Львівської політехніки зробили нам додаток доповненої реальності. Вони звернулися до нас самі, а ми охоче погодилися, оскільки на такому об’єкті, як наш, така технологія якраз дуже доречна.

Наскільки ми знаємо, ніхто з українських музеїв іще такого не робив. Додаток уже працює, його можна скачати на свій смартфон або планшет і, навівши його камеру на скелі, побачити, який вигляд мала фортеця станом на п’ятий будівельний період.

Додаток іще має певні похибки, оскільки зроблений на основі попередніх реконструкцій. Ми будемо його вдосконалювати з використанням нових результатів точної 3D-реконструкції. Але туристи вже можуть скористатися цією можливістю.

Туристи, які відвідують Тустань, уже можуть скористатися додатком доповненої реальності

Звісно, є така проблема, що іноді туристи приїжджають, хочуть побачити фортецю, а її немає. Один зі способів передати дух місця – це фестиваль української середньовічної культури "Ту Стань!", який існує стільки ж, скільки й заповідник, і відбувається щороку в перші вихідні серпня.

Фестиваль не лише розважає, а й має просвітницьку функцію – ми залучаємо клуби історичних реконструкторів з усієї України і з-за кордону, у нас є вуличний університет, театри, вуличні музики, традиційні ремесла, одяг тощо.

Тобто, якщо від початку основний фокус був – імітація військової справи, бої, нічний штурм, то тепер ми пропонуємо ще й імітацію побуту – посадили невеликі грядки, завели на території овець.

Вівці, до речі, не лише атракція для туристів, але й виконують консерваційну функцію: пасучись на схилах гір, утоптують ґрунт і не дають йому зсуватися і, крім того, з’їдають бур’яни, завдяки чому скелі не заростають зайвою рослинністю. Нещодавно ми їх уперше постригли, хочемо робити майстер-класи із прядіння і ткацтва.

Щорічний фестиваль української середньовічної культури "Ту Стань!" відбувається в перші вихідні серпня

– Уричу з вами пощастило: Тустань – це не просто пам’ятка, але й постійно діючий заповідник із музейною діяльністю і щорічний фестиваль з великою кількістю відвідувачів. По суті, ви є тут найбільшими роботодавцями. Як складаються ваші стосунки з місцевою громадою?

Урич – маленьке село на сто осіб без сільської ради і практично без інфраструктури. Але тут збереглося багато старих хат – традиційної бойківської дерев’яної архітектури, які часто стоять нікому не потрібні.

Музей – найбільша тутешня установа, і серед наших працівників є не лише мешканці Урича, але й сусідніх сіл. Активне співжиття Тустані з громадою тягнеться ще від часів Михайла Рожка – експедиції тривали довго, треба було десь жити. До певних робіт залучали і сільських мешканців.

Зараз вирішується доля розробки Генплану села. Вся навколишня територія охороняється, і будь-яке будівництво на ній регулюється законодавством, а воно у нас, як завжди, недосконале і може мати різні пробіли. Наприклад, ніде чітко не вказано, що ж таке той бойківський стиль і, відповідно, яким вимогам мають відповідати проекти нових будівель.

Нам вдалося залучити кошти Європейської комісії, і ми частково профінансуємо створення Генплану. Також плануємо підготувати конкретні рекомендації для потенційних забудовників, розробити п’ять готових типових проектів (три варіанти житлових будинків, невеликий готель і ресторан). Будь-хто зможе ними скористатися безкоштовно.

Заповідник "Тустань" завжди намагався активно співпрацювати із сільською громадою

В Уричі збереглося багато традиційної бойківської дерев’яної архітектури

Так ми хочемо врятувати село від хаотичної забудови, адже одні лише заборони не допоможуть. Треба запропонувати якісь конструктивні рішення, і саме це ми і намагаємося робити.

Треба нагадати, що село розташоване неподалік від бальнеологічних курортів Трускавець і Східниця, мінеральне джерело є і в Уричі, тому спроби несанкціонованого будівництва цілком можливі.

Фактично у нас уже є прецедент – місцевий бізнесмен хотів зробити готель під самими скелями і вже навіть розпочав будівництво. Жодні приписи Управління культури не подіяли. Зупинити його вдалося тільки після залучення народних депутатів, медіарозголосу і втручання прокуратури. Суд визнав будівництво незаконним, але знову ж таки – через будівельні порушення, оскільки будівлю хотіли поставити у прибережній зоні струмка.

На жаль, у цій ситуації інтереси збереження культурної спадщини виявилися вторинними. Так чи інакше, після кількох років судової тяганини нам вдалося не лише зупинити будівництво, а й знести те, що вже встигли поставити.

Ми хочемо донести до місцевої громади думку, що туризм можливий не лише заради мінеральної води. Джерела можуть вичерпатися, а ось усі ці особливості Урича – цікава культурна пам’ятка, автентична архітектура, гарна природа – є його конкурентною перевагою, яка збережеться надовго.