Пальма півночі й ліс рук

Третій фестиваль кіно й урбаністики "86" цього року пройде з 6 до 9 травня у місті Славутич.

Ініціатива культурологині Надії Парфан та культурного менеджера Іллі Гладштейна, що починалась як кінодокументальний та урбаністичний фестиваль, трансформується. Тепер – це багатовимірна спроба переозначити Чорнобильску Зону.

На сьогодні в команді фестивалю багато славутичан, що добре знаються на різних особливостях наймолодшого в Україні міста.

До створення фестивалю підключилися самостійні ініціативи, такі, як "Ухо", "Дитячі Географії" та інші. Тобто на фестивалі будуть повноцінна музична програма, освітні заходи для дітей, фотовиставка, екскурсії і, звичайно, багато кіно.

Одним із цікавих цьогорічних нововведень стане національний конкурс короткометражного документального кіно "Пальма півночі". На глядачів чекають неоднорідні за стилістикою фільми – від самодокументування до спостереження за людиною чи вулицею.

Для молодих кіношників участь у "86" – важлива нагода урізноманітнити коло глядачів. Коментуючи свої роботи, деякі автори говорять, що довго зважувались на те, щоб відпустити своє кіно до глядача.

Більшість фільмів дуже особисті, тому саме молодий, експериментальний майданчик може надати простір, комфортний для всіх учасниць і учасників. Тут не панує дух суперництва: цьогорічна добірка фільмів звучить, як поліфонічна мелодія, в якій кожен голос має свою лінію та вагу.

Одним із фільмів, на які авторка зважилась не відразу, є стрічка "Котики". Вона балансує на межі між політичним і особистим. Дві героїні говорять про можливість мати спільну дитину. В їхніх діалогах звучать різні можливості це реалізувати.

Кадр із фільму "Котики" Жанни Озірної

У кадрі від початку режисерка Жанна Озірна, діалог розгортається у Львові, впізнавані інтер’єри середньостатистичної кімнати, ванної. Додаткового контексту набуває стрічка саме зараз, коли два місяці тому праві радикали зірвали Фестиваль рівності у Львові.

Цю можливість бути відкритими лесбійками нівелювали висловлювання "більшості", яка говорила про те, що тема неактуальна, що не існує проблеми ЛҐБТКІА+ в Україні.

Кінопривіт із кіберпростору від фотографки Наташі Машарової та автора сайтів "Проза" (вже не існує) і "ЛУЧ", письменника Анатолія Ульянова, що іммігрували до Америки – довгоочікувана прем’єра фільму "Дивокрай".

Голос авторів тут розчинений в історіях героїнь: українки за походженням, жительки Америки, розповідають про свої мрії та спогади. У кожної героїні своя історія про те, як починалася подорож до іншого континенту, для кожної то був початок нового життя.

Наташа Машарова та Анатолій Ульянов

Америка у цьому ракурсі постає островом мрійників – тут поруч живуть спогади іммігрантів із радянських країн про героїзм Великої вітчизняної війни, яскраві ґей-паради і сподівання на "справжнє", тобто гетеронормативне одруження героїнь фільму.

Експериментальне кіно "Перемир’я" захоплює з першої хвилини. Увесь час зйомок режисер Валерій Пузік провів в АТО. Суб’єктивна камера знімала все те, що бачив сам автор: ховаючись від куль чи під час побутових розмов із солдатами.

З-поміж інших вирізняється епізод, в якому Валерій вперше випадково чи ні сам потрапляє в кадр, підійшовши до дзеркала. Після цього фільм перестає бути анонімним поглядом на військові події. Тепер постає питання, про те, як ми дивимося це кіно? Як сюжет новин, як прямий репортаж чи як документальну стрічку?

Кадр із фільму "Перемир'я" Валерія Пузіка

У фільмі "Острів" кожен кадр естетизовано, ракурси виважені та заповнені тишею. Це історія про художника, що живе у своїй "вежі" біля водойми. Він став одним із пунктів екскурсійної програми для туристів.

Однак сам скульптор майже не зважає на все, що відбувається поза його майстернею. Режисерка фільму Наталя Красильникова спостерігає за самотнім художником, що вирізблює з каменю скульптури, тихо, не втручаючись у його простір. Ця стрічка – момент довіри, що триває 18 хвилин.

Так само тиха і приватна історія в фільмі "В школу" Наталії Шевченко. Напружений день перед першим вересня.

Серед нових викликів, які ставить перед нами доросле життя, вже майже забулась безальтернативність щоденного шкільного побутування. Але разом зі страхами героя прокидаються і наші власні – ніби всім нам іти в перший клас, за парту, за якою бажано не розгойдуватися, підіймати руку, перед тим, як щось сказати, виходити, коли дозволить учитель.

Кадр із фільму "В школу" Наталії Шевченко

До речі, фільм почався два роки тому на курсі документального кіно під час "ГОГОЛЬFEST’y".

Про соціальні ролі, які ми обираємо вже у дорослому житті, фільм Андрія Безлюдного та М. Вадімського "Уніформа".

Таке (не)випадкове перегукування тем фільмів у конкурсній програмі трапляється постійно. Ця стрічка – портрет людей, котрі були на Майдані 2014 року, – перша спроба надати майданчик для свідчень під альтернативним кутом зору. Вона побудована на інтерв’ю з бійцями внутрішніх військ.

Урбаністичний рай – фільм Поліни Мошенської та Марини Ляпіної "Цвєтаєвої і Маяковського". Типова міська багатоповерхівка з ґрафіті на останньому поверсі: "Ты слышишь, я пою тебе серен аду". Це випадкове "аду" незумисне – "серенаді" перешкоджає вікно, що стало на шляху цього поетичного напису. Весь фільм Поліни і є таким вікном у життя спального району.

Ця добірка фільмів – як калейдоскоп, в якому схоплено різні моменти з нашої реальності. Важко уявити, як можна обрати з них єдиного переможця.

У журі фестивалю цього року – телеведуча і акторка Яніна Соколова, північноірландський кінодокументаліст Марк Казінс, чеська кураторка документальних фільмів Діана Табаков.

[L]На переможця або переможицю чекатиме приз "Пальма півночі" та грошова винагорода 25 000 грн. За конкурсними перегонами можна буде стежити у Славутичі.

Перемога на фестивалі – це одна з можливостей для молодих режисерок і режисерів бути почутими.

"Пальма півночі" сьогодні – це не червона доріжка до омріяного призу. Це плацдарм, на якому, ризикнувши бути відвертими, автори фільмів уже більше не самотні в усвідомленні проблем і складнощів, з якими стикаються.

З повною програмою фестивалю "86" можна ознайомитися на сайті.

Маріам Агамян, спеціально для УП.Культура