Андрій Бондар. Спроба внутрішньої біографії

Збірка малої прози Андрія Бондаря "І тим, що в гробах…" — яскраве відображення суб’єктивних, дуже особистих вражень автора. Це підслухані історії та розмови, галерея небанальних сюжетів про звичайне життя пересічних людей.

Але крізь цей химерний калейдоскоп спостережень раз по раз виринають нетривіальні, такі, на перший погляд, непоєднувані образи, як-от смішний і трішки недоречний Папа Римський на Святошині, телесеріальний комісар Рекс і навіть наймудріша з мишей.

Тексти до книжки писалися впродовж 13 років — між 2003-м і 2016-м. Саме тому автор називає їх "розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії".

"Всі тексти якоюсь мірою стосуються безпосередніх авторських рефлексій і переживань, — розповідає Андрій Бондар. — Безперечно, всі вони позначені "єрессю есеїзму", тобто вкрай індивідуального та індивідуалістичного підходу, а також спробою із цього есеїзму вийти у простір художньої прози. "І тим, що в гробах..." не писалася від початку як книжка – вона збиралась, як конструктор".

Зі слів Андрія Бондаря, так книжки малої прози потрібні для фіксації певних настроїв і прийомів, які переслідують автора. А разом з тим, оскільки головною справою протягом усіх цих років для письменника лишалося перекладацтво, це видання можна сприймати і як "примітки перекладача, який має амбіцію бути кимось трохи іншим, аніж просто перекладач".

УП.Культура публікує три тексти зі збірки, яка в липні побачить світ у "Видавництві Старого Лева".

Я З НИМ ЗУСТРІЧАЛАСЬ І СПАЛА

От є фрази, які в різних контекстах означають різні речі. Наприклад, "Я з ним зустрічалась і спала". Якби цю фразу прочитала людина, яка не знає добре української або тільки-но почала її вивчати, то їй відкриється лише перший рівень – і той не до кінця.

Бо можна зустрічатись просто на вулиці або зустрічатись, попередньо про це домовившись. Ну, зустрілись, ну, зустрічались не раз і не два. "Я з ним зустрічалась". Окей, зустрілась. Постояли, поговорили, слово за слово. А "спала" – це як? Під час зустрічей?

Ох, точно, типу, так: "Я з ним зустрічалась, але з ним було так нудно, що я спала". Стривай. "Спала" – це від "спати" чи від "спадати"? Може, це означає "ми зустрічались, і я непритомніла"? Невже постійно?

Невже вона постійно під час зустрічей з ним падала? Чи спадала?.. Чи це один раз спала під час однієї конкретної зустрічі? Чи "спала" – це означає "перестала"... Нічого не зрозуміло.

О, є ще одне значення: "спадати з лиця" – марніти. Я з ним зустрічалась і марніла. Тобто "мені не йшло на користь спілкування з ним". Бінґо!.. Ой, тоді чому немає розділового знака? Тут потрібно було б якось інтонаційно підкреслити. Але – стоп! "Зустрічалась..."

Може, це про стосунки? Але чому тоді не "ми зустрічались"? Чи це тільки в неї були серйозні наміри, а в нього – ні? Я з ним зустрічалась, а він зі мною – ні. Але як таке можливо? Як дві людини можуть мати стосунки, любов, а зустрічатися при цьому може тільки одна з них?

А може, тому і "спала" вона в цих стосунках, що більше просто не було іншого виходу. Ну, бо що інше можна робити з людиною, з якою зустрічаєшся, а вона тебе не помічає? Нудьга.

Тоді все правильно. "У нас були стосунки, але серйозно до них ставилася тільки я, а тому здебільшого спала"... А може, це все-таки від "спадати", тобто "занепадати", а якщо точніше – "занурюватись у депресію"?

Теж може бути. Ну, бо як у таких стосунках можна по-іншому? Точно, тут мається на увазі таке: "У нас були стосунки, від яких я впала в депресію". Чи ні?

Цікаво, а може, оце "спала" стосується не її, а їхньої спільної дії? Тобто "спала" вона теж із ним? Тоді як вони могли спати разом, якщо зустрічалася з ним тільки вона? І як вони спали разом? Зустрілись і заснули?

А може, "спати" – це про секс? Але ж ні! Секс – це рух, процес, процедура. А "спати" – це сон, безрух, відсутність дії. Дивно. А може, вона спадала на нього? В сенсі – любила зверху? Але чому тільки один раз – "спала"? Ех, нічого не зрозуміло...

Треба подивитися, хто тепер у чаті з українців сидить. Може, хтось не спить ще? У них тепер глупа ніч. Ох, нема нікого. А ні, є один.

Четверта ранку, а він не спить. Мабуть, працює. Він перекладач. Мабуть, перекладає. Я з ним зустрічалась і спала. Колись.

ФІЛОСОФСЬКА ШКОЛА

Те, з якою неймовірною силою в Україні останнім часом культивується знання і вміння, гідне неабиякої похвали.

"Запросили прочитати лекцію", "Ох, мене вже теж запрошували". Тебе запрошують читати лекції. Десь беруть на це гроші. Домовляються про приміщення. Формують групи.

Я не знаю, хто тут визначає моду, але те, що мода на знання і вміння вже нав’язана – це факт. Іноді це речі суто практичного плану, іноді речі цілком абстрактні, геть відірвані від реальності ("Поняття свідомого та несвідомого в Гуссерля").

І люди йдуть – їм цікаво про Гуссерля. Збирається зала 18-20-річних дівчат і слухає про Гуссерля.

І от коли ти їм читаєш лекцію про Гуссерля, яким ти (не я конкретно, а хтось інший, філософ) займаєшся пів свого життя і давно підозрював, що ніхто, крім тебе і ще двох ментальних калік, Гуссерлем у цій країні не зацікавиться, ти раптом бачиш двадцять пар дівочих очей, які дивляться на тебе серйозно і щось нотують.

Вони заплатили, наприклад. За те, щоб ти розповів їм про те, у чому міг зізнатися тільки собі. І ти заводишся від цього. Раптом розумієш, що мало, критично мало одного Гуссерля, дівочі очі мої, оченята, давайте я вам дам ще трохи Гайдеґґера. У нього теж є про те саме. Він, взагалі-то, розвинув і десь переосмислив Гуссерля. Ну, і без Дільтея теж ані руш.

І ти заводишся, ходиш, розмахуєш руками, креслиш маркером якісь схеми: Дільтей, Гуссерль, Гайдеґґер. І думаєш: а раптом серед цих очей уже єсть очі якоїсь української Ханни Арендт? Певна річ, вона Оксана Петренко. Але й ти не Мартін Гайдеґґер. З іншого боку, ти був ближче завжди до Мартіна Гайдеґґера, ніж будь-хто інший у цій країні.

І ось Оксана. Вона слухає. І вона почує. І ти вже починаєш думати: Матір Божа, та це ж уже зародок традиції, очі мої, оченята. І наступного разу ти знову прийдеш, бо ця мода розтягнеться на кілька років. Бо це раптом стало круто: відрізняти концепції свідомого і несвідомого в Гуссерля та Гайдеґґера.

І серед дівчат 18-20-ти років київських і приїжджих поволі сформувалось уявлення про те, що краще знати відмінності та спільності в цих концепціях, ніж не знати. Знання вийшло з тісних кабінетів на вулиці.

Оксана закінчила технікум харчової промисловості ("кріотехнології і швидка заморозка м’яса великої рогатої худоби у кліматичних умовах Українського Півдня"), але вступила на філософський факультет.

І ось вона підходить до тебе: "Ви пам’ятаєте мене? Я – Оксана. Я слухала ваші лекції про свідоме та несвідоме в Гуссерля у клубі трамвайників при депо імені Красіна". І ти розумієш, що ось воно – традиція і школа. Тепер ви з Оксаною приречені. Точніше, обрані.

Ти дивишся на Оксану і помічаєш характерні сіруваті мішки під очима і хворобливу блідість шкіри. Ти хочеш її поцілувати – ні, не у щоку, а просто в цю хворобливу блідість шкіри. Ви почнете, ви вже почали. Ти фактично зламав одне нормальне людське життя "дім – родина – робота – дім" і викрав душу української дівчини для Філософії. Тепер "Дільтей – Гуссерль – Гайдеґґер".

І далі тобі якось із цим треба жити. І їй теж. Тепер у вас філософська школа.

РЕКВІЄМ

"Все, що ви скажете, може бути використане проти вас..." Цей юридичний принцип, який ми часто чуємо в американських фільмах, передбачає, що з того, що ви сказали, щось можуть використати проти вас, а щось не можуть.

Втім там не можуть щось використати проти вас втемну, бо ви обов’язково "маєте право на захист". Уже не кажучи про те, що "маєте право зберігати мовчанку".

[L]Так, можна прикинутись шланґом і мовчати. Мовчання ніяк не можуть використати проти вас. Використати проти вас можуть інше: докази, свідчення інших осіб тощо. А ви можете мовчати аж до вироку. За вас усе одно щось говоритиме ваш адвокат.

А я що далі живу, то більше переконуюсь у тому, що в нашій країні працює зовсім інший принцип, який тільки зовні схожий на американський: "Все, хоч що б ви сказали, обов’язково буде використане проти вас".

Тобто абсолютно не важить, що ви сказали і що зробили, не важать ваші рішення і внутрішні мотивації. Абсолютно не важить ні зміст, ні форма сказаного або зробленого. Сказане автоматично використовують проти вас. Ви винні апріорі.

При цьому ті, хто в цю мить промовляє, тобто використовує свої слова "проти вас" – неосудний. Його/її слова проти нього самого не може використати ніхто.

Є лише один випадок, коли те, що ви сказали, написали або зробили, користується якоюсь мірою поблажливості. Це коли ви мертві. Тоді знайдуться люди, які вже не так завзято використовуватимуть проти вас те, що ви сказали.

Але й то не завжди. Іноді й мертвим перепадає. Так-от, якщо все, що ви сказали, використовують проти вас, це означає лише одне: ви – живі. І маєте право зберігати мовчанку.

Одне мене в цьому контексті по-справжньому тішить: усе, хоч що б ви сказали, обов’язково використовують проти вас НЕ ВСІ ЛЮДИ НАВКОЛО. Тому не все так погано в нашому домі.

У мене на озері якраз зараз глушать рибу. Чуються вибухи. І якраз у цю мить сотні, тисячі риб у мутній озерній воді з жахом затуляють руками вуха, але від звуку їм очі вилазять з орбіт.

Вони пальцями починають заштовхувати очі в орбіти, щоб якось опанувати ситуацію, а їм починає з вух текти кров. Тоді вони знову затуляють вуха. Перший вибух пережили. Тепер тиша.

Вони з жахом перезираються, щось намагаються кричати одне до одного, але, оглушені, зовсім не чують своїх риб’ячих слів. Вони чекають другого вибуху. За другим вибухом буде ще важче. Хтось не витримує тиску і починає спливати на поверхню. Просто зараз, у цю мить.

На озері стоїть жаб’яче кумкання. Воно реально стоїть – не чується, не лунає, а рівномірно стоїть. Стоїть стрункий реквієм по рибах, які в цю мить мовчать, і їхнє мовчання використовують проти них.

Але жаби самі не знають, по кому їхній реквієм. Їм все одно, їм добре так, як є. В прибережному очереті. Без вибору – слова, слова, слова, які ніхто не використає проти них.

***

Андрій Бондар (1974) – письменник, публіцист, перекладач, блогер. Автор поетичний збірок "Весіння єресь", "Істина і мед", "MASKUL'T" (у співавторстві із Сергієм Жаданом та Юрієм Андруховичем), "Примітивні форми власності", а також збірки есеїстики "Морквяний лід".

Вірші перекладені англійською, німецькою, французькою, польською, шведською, португальською, румунською, хорватською, литовською та білоруською мовами.

Серед численних перекладів Андрія Бондаря – "Фердидурке" та "Транс-Атлантик" Вітольда Ґомбровича, "Хтивня" Міхала Вітковського, "Ніколи в житті!" Катажини Ґрохолі, "Пляма на стелі" Пйотра Заремби, "Зроби собі рай" Маріуша Щиґела, "Уздовж Амазонки. 860 днів. Неможливе завдання. Неймовірна подорож" Еда Стаффорда, "Книжка про читання" Юстини Соболевської, "Нічого правдивого й усе можливе" Пітера Померанцева, "І раптом стукіт у двері" Етґара Керета тощо.