Ті, що малюють між слів. Ще 7 українських ілюстраторів, вартих уваги

— 22 липня 2016, 12:00

У перші два роки 2000-х в українському медіапросторі з’явилося нове словосполучення, до якого нині можна було б додати ще один хештеґ #перемога.

Мова про "Білих круків" (The White Ravens) – каталог найкращих книжок із понад 40 країн світу, який щороку укладає Міжнародна бібліотека для дітей та юнацтва у Мюнхені.

Обираючи найважливіші видання з-поміж понад 9 тисяч видань, журі цього каталогу враховує не лише універсальність їхньої тематики, а й новаторське оформлення.

У 2001 та 2002 роках "білими круками" стали книжки видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", проілюстровані Володимиром Голозубовим, Костем Лавром, Владиславом Єрком та Сергієм Савченком. Після тривалої паузи наступною у престижному каталозі 2011 року опинилася поетична збірка Василя Голобородька, яку для "Граней-Т" проілюструвала Інга Леві.

А далі присутність українських видань серед "білих круків" стала щорічною, поповнившись книжками з ілюстраціями Володимира Штанка, "Аґрафки", Ганни Осадко, Тетяни Денисенко, Поліни Дорошенко, Мар’яни Прохасько, Олени Старанчук та Олега Грищенка.

[L]Такі успіхи свідчать про те, що наші видавці почали приділяти більше уваги оформленню своїх книжок і не боятися ризикованих експериментів, а з другого боку – сьогодні ми впевнено можемо говорити про новий етап в історії української ілюстрації.

І це підтверджує творчість семи вітчизяних художників у другій добірці УП.Культура.

ДАША РАКОВА (38 років)

Даша Ракова не лише отримала художню освіту, а й, закінчивши відділення станкової графіки Харківської академії дизайну і мистецтва, лишилася там викладати друкарські техніки.

Даша Ракова

Сама ж ілюстраторка у своїх роботах намагається не дотримуватися однієї техніки і "щоразу знаходити мову, яка пасуватиме саме до цього тексту".

Читачам найбільш відомі акварельні ілюстрації Ракової, але вже в останніх роботах вони урізноманітнилися за рахунок колажу, гербарію та простих олівців. У дорослих книжках Даша також використовує туш і перо.

Найбільше книг Ракова проілюструвала для "Видавництва Старого Лева": "Книгу драконів" Едіт Несбіт (2010), "Казки дідуся Ґурама" Ґурама Петріашвілі (2012), "Зоряного хлопчика" Оскара Вайльда (2013), "Пору плодів і квітів" Мар’яни Савки (2013), "Диких лебедів" Ганса Крістіана Андерсена (2016) та інші.

Окрім того, на її рахунку – книга Sing song Крістіни Россетті (Periskop, 2008), "Подорож листа" Валентини Вздульської ("Братське", 2014) і розмальовка "Велике та маленьке" ("ПЕТ", 2015).

За спостереженнями Даші, сьогодні в Україні з’явилося багато цікавих книжок і художників із гарним смаком, які "експериментують із мовою вираження і шукають нові шляхи в ілюстрації".

Але, попри нові форми і підходи, українська ілюстрація лишається переважно реалістичною і традиційною, в той час як вітчизняний читач, переконана Ракова, вже давно готовий до сприйняття складніших експериментальних зображень.

Ілюстрація до "Диких лебедів" Ганса Крістіана Андерсена. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до "Зоряного хлопчика" Оскара Вайльда. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до "Казок дідуся Ґурама" Ґурама Петріашвілі. Для збільшення натисніть на фото

"Навколишній світ перенасичений красивими фотографіями, гарними людьми, які навчилися сприймати і шукати красу навіть у повсякденному житті. Тому вони вже давно готові до незвичайних, інтелектуальних картинок, адже вони бачать все, що відбувається у світі, й розвиваються разом із ним", – говорить художниця.

Саме такі ілюстрації Даша Ракова хоче створювати в майбутньому. Приміром, до віршів Емілі Дікінсон, а ще до казок – "чарівних, незвичних і неодмінно добрих".

ВІКТОР ГАРКУША (36 років)

Випускник Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ "КПІ", киянин Віктор Гаркуша ще студентом визначився, що ілюструватиме тільки видання для дітей.

"Спочатку я марив ілюструванням наукової фантастики і навіть не думав про дитячі книжки. До оформлення дитячої літератури, яке нам викладали на першому курсі, було трохи зневажливе ставлення, бо ж інша справа – сучасні романи, фентезі, кіберпанк… Але згодом я повністю змінив свою думку", – розповідає Гаркуша.

Віктор Гаркуша

Зі студентського часу Віктор мріяв співпрацювати з видавництвом "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", і, врешті, мрія реалізувалася в конкретних виданнях: для видавництва Івана Малковича Гаркуша проілюстрував "Мавку і Мурашиного князя" Аттили Могильного (2006), енциклопедію "Український космос" (2009), "Момотаро та інші японські казки" (2014), а також долучився до проекту "100 казок".

Саме казки Віктор хотів би ілюструвати в майбутньому. "Я вважаю, що вони досі належно у нас не представлені", – пояснює Гаркуша.

Свої перші ілюстрації художник створював за допомогою олівця і туші – колір накладав у комп’ютері. Нині ж Віктор віддає перевагу акварелі.

Ілюстрація до казки "Як послушники перехитрили скупого настоятеля" ("Момотаро та інші японські казки"). Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до казки "Момотаро, або Хлопчик-персик" ("Момотаро та інші японські казки"). Для збільшення натисніть на фото

Фрагмент ілюстрації до казки "Яку кару придумав чоловік вовкові" ("100 казок", 3 том). Для збільшення натисніть на фото

Гаркуша переконаний, що українська ілюстрація ще молода і "дуже хоче всім сподобатися".

"Ще триває пошук себе у світі, але з’являється стільки нових талантів, що обов’язково у нас усе вийде, – наголошує художник. – Ілюстраторам просто треба нарощувати свій рівень і не боятися йти в імениті видавництва – там їх чекають".

СЕРГІЙ МАЙДУКОВ (36 років)

Донеччанина, випускника Донецького національного університету економіки та торгівлі, Сергія Майдукова знають насамперед не як книжкового, а журнального ілюстратора.

Це він створював ілюстрації для всіх номерів українського Esquire, а також співпрацював із зарубіжними виданнями The Washington Post, The Architectural Review, Diplomat, The Boston Globe, Harvard Business Review та іншими.

Сергій Майдуков

"Я люблю ілюструвати журнали, – розповідає Майдуков. – Класно, коли випадає працювати із соціологією, освітою, психологіює або fiction".

Із видавничих проектів, проілюстрованих Сергієм Майдуковим, – "Розстріляне Відродження" ("Основи", 2015) та обкладинки для збірки Дмитра Павличка "Вірші з Майдану" ("Основи", 2015) і книги оповідань Катерини Бабкіної "Щасливі голі люди" ("Meridian Czernowitz", 2016).

В основі впізнаваного стилю Майдукова – захоплення польським плакатом, конструктивізмом, гротеском, супрематизмом, європейською ілюстрацією та карикатурою 1960-1970-х років.

Сергій переконаний, що з європейських країн українська сучасна ілюстрація найближча до Польщі. "Але за якістю ілюстрації як продукту, кількістю ілюстрації в житті й середовищі та культурою ринку нам до них приблизно ще так само далеко, як і українській економіці до польської", – вважає художник.

Відставання української ілюстрації від європейської Майдуков пов'язує з невисокою професійною культурою вітчизняних художників і видавців-замовників та "взаємним боягузтвом робити яскраво та сміливо, щоб у жодному разі не налякати або не змусити глядача думати".

"Історія про вкрадений клайслер Гемінґвея "Нью-Йоркер-1955". Для збільшення натисніть на фото

Лесь Подерв'янський та Сергій Жадан, для Buro 24/7

Dreamweaver vs Muse для Adobe Corporation. Для збільшення натисніть на фото

При цьому ілюстратор налаштований оптимістично і вірить, що видавничих експериментів в Україні ставатиме більше, бо "той, хто не змінюється, просто зникає з ринку".

НАДІЯ ДОЙЧЕВА-БУТ (33 роки)

Як і чимало її колег, Надія Дойчева-Бут хотіла би ілюструвати власні короткі історії. "Але тексти я писати не вмію, тому завжди чекаю на приємні сюрпризи від авторів", – жартує художниця.

Надія Дойчева-Бут

Донедавна Надія, випускниця Київської національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, була провідною художницею видавництва "Грані-Т", для якого проілюструвала більше 15 книжок.

Серед них – "Мишка Зіта" і "Любов коня Домінікаса" Вітаутаса Ландсберґіса (2008, 2011), "Сни шовкопряда" Оси Ґан Шведер (2009), "Грайлива абетка" Івана Лучука (2009), "М’яке і пухнасте" Івана Андрусяка (2009), "День кота" Катерини Булах (2011), "Пригоди на острові Клаварен" Ірен Роздобудько (2011) тощо.

Також Дойчева-Бут оформлювала "Великі пригоди в маленькому світі" Іди Родіч ("Політехніка", 2014), "Про маленьку Таню" Зінаїди Александрової ("Махаон", 2015), а нині почала співпрацювати із "Фонтаном казок", для якого проілюструвала "Старий будинок" Олександри Дорожовець (2015) та "Ключ до книги скрижалей" Оксани Мардус (2016).

Свої ілюстрації Надія малює на комп’ютері або ж вдається до змішаної техніки, додаючи, приміром, акварель.

Художниця не схильна виокремлювати якісь унікальні риси сучасної української ілюстрації, оскільки в часи інтернету "між художниками з різних країн може бути більше спільного, ніж між колегами в межах однієї країни".

Єдиною особливістю вітчизняної ілюстрації Надія називає надмірне захоплення національною тематикою. "Але разом з тим українські ілюстратори частіше змінюють свій стиль: цю необхідність часом нам диктують умови на нашому ринку", – говорить Дойчева-Бут.

Ілюстрація до видання "Ключ до книги скрижалей" Оксани Мардус та ілюстрація до ненаписаної книги. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до книги "Любов коня Домінікаса" Вітаутаса Ландсберґіса. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до книги "Подорож Україною. Літо" Ноа Кременчуцької. Для збільшення натисніть на фото

Умови ж на вітчизяному книжковому ринку, зі слів Надії, такі, що книговидання в Україні є "експериментом в експерименті". "Наші видавці здатні на новації, але в межах своїх можливостей і поставлених задач, – пояснює художниця. – Видавати книги в нашій країні можна тільки з великої любові".

ВІОЛЕТТА БОРІГАРД (33 роки)

"Спочатку я називала свою техніку цифровою пастеллю, нині ж перейшла до різноманітніших змішаних технік", – говорить випускниця Української академії друкарства у Львові Віолетта Борігард.

Віолетта Борігард

На сьогодні вона проілюструвала три книги Оксани Лущевської – "Про кита" ("ВСЛ", 2014), "Авіа, пташиний диспетчер" ("Грані-Т", 2014), "Пан Коцький, Міра і море" ("Братське", 2015), а також "Недоторку" Тетяни Корнієнко ("Час майстрів", 2015), власну "малювальну історію" "Принцеса-кухарка" ("Час майстрів", 2015) та "Засинай. Прокидайся" Галини Вдовиченко ("ВСЛ", 2016).

Віолетта не говорить про підйом у сучасній українській ілюстрації, оскільки вважає, що її покоління ще навчається і шукає себе.

"Ми все ще в пошуку шляхів переходу від прямої образності до метафоричності, – переконана Борігард. – Я бачу, як багато працюють мої колеги і як вони прогресують. Але, коли хтось винаходить цікавий прийом і його розробляє, відразу ж говорять: ось ілюстратор європейського рівня. Поняття ж "український рівень" використовується швидше в негативному значенні – як синонім чогось лубкового чи старомодного".

Здатність експериментувати Борігард називає потребою часу, необхідністю, яка допомагає привернути увагу до книги й видавництва. "Видавцям у наш час доводиться бути сміливими", – констатує художниця.

Ілюстрація до книги "Про кита" Оксани Лущевської. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрації до книг "Засинай" і "Прокидайся" Галини Вдовиченко. Для збільшення натисніть на фото

Сама ж Віолетта, яку портал "БараБука" назвав найкращою ілюстраторкою 2015 року, мріє взятися за традиційну тему – зробити Справжню Різдвяну книгу – "таку, щоб щороку хотілося її перечитувати перед Різдвом".

АНАСТАСІЯ СТЕФУРАК (26 років)

Випускниця Львівської національної академії мистецтв Анастасія Стефурак поки що співпрацює з одним видавництвом – "ВСЛ", для якого вона вона проілюструвала видання "Прислів'я українські", "Мій дідусь був черешнею" Анджели Нанетті (2015), "Стильна книжка для панянки" Оксани Караванської (2015), "Лялечки" Оксани Куценко (2016), а також створила обкладинки 9 книжок.

Анастасія Стефурак

"Мої роботи – це насамперед комп’ютерна графіка, в основному растрова. Я працюю у графічному редакторі. Зазвичай це діджитал-пейнтинґ плюс колаж: малюнки на графічному планшеті поєднані з різними текстурами і фотографіями", – описує свою техніку Анастасія.

Стефурак не ділить ілюстрації за національною ознакою і вважає, що в часи інтернету твою роботу можуть побачити в усьому світі, та все ж погоджується, що в Україні, попри сміливі проекти кількох видавництв, переважає консервативний підхід.

"Книжкові ілюстрації в закордонних книгах (Італії, Франції, Польщі) сміливіші за наші у плані технічному, стилістичному та ідейному, – переконана Стефурак. – Художники поєднують кілька технік, міксують їх, щось навмисно не домальовують – і це додає якихось несподіваних ефектів. Але, крім ілюстрації, європейські видання відрізняються від українських ще й комплексним підходом до оформлення цілої книги – починаючи від шрифтів і закінчуючи папером".

Ілюстрації до книги "Мій дідусь був черешнею" Анджели Нанетті. Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрації до книги "Лялечки" Оксани Куценко. Для збільшення натисніть на фото

Серед проектів-мрій Анастасії – проілюструвати власні історії, попрацювати з поетичними книжками і виданнями-картинками, а ще – оформити оповідання Ґабріеля Ґарсіа Маркеса "Очі блакитного собаки" та зробити обкладинку до "Сліпоти" Жозе Сарамаґо.

МАРИСЯ РУДСЬКА (25 років)

Попри молодий вік, список книжок, які проілюструвала випускниця Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка Марися Рудська, перетнув позначку у 20 назв.

Марися Рудська

При цьому в переліку Марисиних проектів, реалізованих спільно з українськими, російськими і білоруськими видаництвами, – не лише дитячі видання, а й поетичні й прозові збірки, антології, а також ілюстрації для журналів та календарів.

Зокрема, Рудська проілюструвала поетичні збірки "Неможливості мови" Івана Андрусяка ("Ярославів Вал", 2011), "Динозавр" Павла Коробчука ("Ярославів Вал", 2011), "Бестиарий" Алексея Цветкова (Москва, 2014), книжки для дітей – "Будиночок з води" Катерини Єгорушкіної та Стефана Недериці (2011), "Кишеньковий Дракон" Леоніда Сороки ("Грані-Т", 2011), "Місторія" Ірини Цілик ("ВСЛ", 2016), книжки прози – "Найкращі часи" Галини Ткачук ("Електрокнига", 2012), "Жесть" і "БЖД" Сашка Ушкалова ("КСД", 2013), антологію "Євромайдан. Лірична хроніка" (2014, Diskursus) тощо.

Також ілюстрації Марисі друкувалися в журналах "Пізнайко", "Просто неба", "Веселые истории", "Жила" та "Право України" (додаток "Правобукварик", 2012-2015).

Серед робіт Рудської, яка працює переважно з аквареллю, чорнилом та пігментними маркерами, є також малюнки, створені для календарів Українського товариства охорони птахів (2015, 2016). Рудська планує й надалі малювати птахів, жуків та звірів, а ще – працювати з науково-популярними текстами.

На відміну від своїх колег, Марися не розділяє українську та зарубіжну ілюстрацію. "У наш час немає кордонів інформації, – говорить ілюстраторка. – Українські художники спілкуються з європейськими, американськими, японськими. Всі ми читаємо схожі джерела і спостерігаємо за світовими тенденціями".

Ілюстрація до "Пташиних скоромовок" ("ВСЛ", 2016). Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрація до календаря "Рік із птахами". Для збільшення натисніть на фото

Ілюстрації до книги Сашка Ушкалова "Жесть". Для збільшення натисніть на фото

Говорячи про український книжковий ринок, Рудська зазначає, що сьогодні йому властиві одночасно і консервативність, і експериментальність.

"Як на мене, це найліпша ситуація. Занадто багато експериметальних книжок втомлюють так само, як і суцільно класичні речі", – переконана художниця.

ДУМКИ ЕКСПЕРТІВ

Юлія Козловець, кураторка Дитячої програми "Книжкового Арсеналу", співвласниця книгарні "Чулан"

Наша сучасна книжкова ілюстрація, особливо дитяча, доволі стрімко розвивається: оновлюються жанри, підходи, з’являються нові стилі, використовуються нові техніки.

Щороку із цікавістю спостерігаю за дипломними роботами випускників профільних вишів, у яких є і сміливість, і експеримент, і талант. Загалом я б сказала, що дитяча ілюстрація набагато швидше і бурхливіше еволюціонує, ніж тексти наших письменників.

Звичайно, вся моя шана, любов та прискіпливий інтерес до роботи Романи Романишин та Андрія Лесіва зі студії "Аґрафка". Помітні творчі успіхи Поліни Дорошенко, Анастасії Стефурак, Віолетти Борігард, Юлії Пилипчатіної, Анни Сарвіри, Оксани Були поступово почали міняти традиційні канони нашої ілюстрації і стали впізнаваними за стилем, актуальністю і новаторством.

Мені здається, що донедавна наша ілюстрація розвивалась незалежно від світових тенденцій. Традиційність освіти, закритість ринку, острах та обережність видавців довгий час продукували однотипність, невиразність, обмежували експерименти та загалом творчість.

Але останнім часом спостерігається вихід української книжки на міжнародний рівень. Поки що інтеграцію у світовий книжковий процес все ще гальмує відсутність України у списках визнаних міжнародних премій – на кшталт премій Андерсена чи Ліндґрен.

Мені ж особисто бракує не стільки ілюстрацій, скільки ілюстрованих видавничих проектів, жанрів – інтерактивних книжок, книжок-картинок, 3D-книжок, а також експериментів зі шрифтами, оригінальною версткою і дизайном.

Катерина Штанко, художниця, письменниця

З деяких історичних причин українська ілюстрація не мала послідовного плинного розвитку. Дуже часто на її стилістику впливали не мистецькі, а політичні причини, до того ж, наші митці досить довго перебували в ізоляції та не могли бути частиною світових процесів.

Мабуть, тому сьогодні українська ілюстрація нагадує листковий пиріг, у нижньому шарі якого перебувають ті художники, які будують свою творчість суто на традиціях, трохи вище – ті, хто, хоч і отримали нашу академічну освіту, все ж змогли навчитися мислити ширше і розуміти сучасні реалії мистецтва книги. А нагорі перебуває молодь, котра отримала безперешкодний доступ до будь-якої інформації, можливість вільного розвитку та творчого експерименту.

Дуже приємно дізнаватись про нові імена у книжковій графіці та українські книжки, які отримують міжнародне визнання. Як тут не згадати чудовий львівський дует "Аґрафка", а ще Дашу Ракову, Ольгу Квашу, Максима Паленка.

Сучасна європейська дитяча книжка має досить виразну тенденцію: менше тексту – більше ілюстрацій, у той час як українська – найчастіше є лише супроводом до літературного твору.

Ми дуже любимо орнаменти, дрібні деталі, ракурси, фактури, наші книжки естетичні й красиві. В Європі ж найвищою цінністю в сучасній дитячій книзі є емоція. Аби її відтворити, європейські ілюстратори часто нехтують зовнішньою красою. І в цьому є логіка, бо емоційність відповідає внутрішньому стану дитини.

Із творчістю Наталки Гайди, Ольги Дегтярьової, Ростислава Попського, Ольги Гаврилової, Івана Сулими, Поліни Дорошенко та Євгенії Гайдамаки можна познайомитися у першій частині матеріалу.

Підготувала Тетяна Терен, УП.Культура

Головне сьогодні