Пригоди українців у Польщі. Новий фільм молодої режисерки Наді Парфан

3650
3 жовтня 2016

В останні дні вересня у всеукраїнський прокат вийшов документальний диптих "Світ за очі" – про закордонні трудові будні творчих людей.

Він об’єднав фільм польського режисера Якуба Пьонтека "Театр одного актора" та української режисерки Надії Парфан  "Reve ta Stohne on tour".

Другий фільм – це роудмуві про пригоди українського музичного гурту, що поїхав до Польщі заробляти на студійний альбом і зйомки кліпу. Крізь балансування між творчістю та заробітком, тугу за Батьківщиною, гори брудного посуду та шаманські мелодії показане життя багатьох українців, зайнятих у мистецтві – історія водночас сумна й іронічна.

"Reve ta Stohne on tour" отримав особливу відзнаку Міжнародного фестивалю Docudays UA та був відібраний у конкурс Міжнародного кінофестивалю у Варшаві (що є конкурсом класу А).

Це перший фільм Надії Парфан, киянки з Івано-Франківська, випускниці курсу документальної режисури у Школі Анджея Вайди, співзасновниці та кураторки фестивалю кіно та урбаністики "86", продюсерки та громадської діячки.

Також Надя одна із засновниць 86PROKAT – першого в Україні дистриб’ютора креативної документалістики та вітчизняного кіно, що вже показав усій країні фільми "Російскьий дятел", "Брати. Остання сповідь" та "Заміж за іноземця".

УП.Культура поговорила з Надією Парфан про поєднання творчості та заробітку, деталі знімального процесу та специфіку вітчизняного кінопрокату.

ФІЛЬМ ПРО ТВОРЧУ ОСОБИСТІСТЬ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Зйомки фільму почались у квітні й закінчилися в листопаді. Перші рази знімала сама на маленький хендікам. Це були такі собі "проби". Потім з'явилась певна концепція, оператор і розуміння, куди дивитися і що знімати.

Гурт "Reve ta Stohne" вирушає в Європу. Кадр з фільму Надії Парфан

А потім зйомки різко обірвалися, бо хлопці дременули в іншу країну. Ця частина історії залишилася за кадром. І вже після повернення дозняли кілька фрагментів і сіли за монтаж. Встали аж навесні, в переддень Docudays.

Цей фільм свого роду автобіографічний. Я хотіла показати ситуацію творчої особистості в сучасній Україні. Коли ти не можеш робити те, що хочеш, і не робити теж не можеш.

Протягом роботи над фільмом цей вектор залишився незмінним, але особистий досвід і труднощі в процесі роботи відбилися у певній стрибкоподібності. Я кілька разів впадала у відчай і була готова все закинути – ця "гойдалка" позначилися на структурі фільму і виборі фіналу.

Я вибирала не гурт, а людей, за якими цікаво спостерігати. Як і все найкраще в нашому житті, це було випадково. Ми зустрілися з Женею Славяновим (учасником гурту  Reve ta Stohne) за барною стійкою в Будинку Кіно, і він розказав мені про свої грандіозні плани на Польщу. Вже саме те, як він про це говорив – смішно, і в той же час романтично – підкупило. Я вчилася в Школі Вайди у Варшаві та подумала, що наші українсько-польські пригоди могли б перетнутися.

На повнометражний фільм не було ресурсів – ані на масштабніші зйомки, ані на монтаж і постпродукцію. Це мій перший "серйозний" фільм, а дебютантам у кіно тяжко отримати фінансування. Частину фінансування мені надала Кіношкола, але завершувати довелося самій.

 "А МИ В ГОЛЛАНДІЇ"

Ми з оператором поїхали до хлопців у Краків розвідати, що там і як – і готувалися до повноцінних зйомок. Все йшло добре, ми планували повернутися за кілька тижнів і заступити в активну фазу. За кілька днів я їм телефоную – і жоден телефон не відповідає. Ще за кілька днів вони виходять на зв'язок і кажуть: "А ми в Голландії".

Кадр з фільму "Reve ta Stohne on tour"

На той момент проект пройшов досить серйозний конкурс та отримав фінансування від Кіношколи. Звісно, йшлося про зйомки на території Польщі. Мої продюсери були в шоці від такого розвитку подій і довго не знали що робити.

Я кілька тижнів просиділа у Варшаві "на низькому старті" – і нарешті отримала від Кіношколи розмиту відмову. Продюсери не хотіли мені відмовляти, і в той же час не хотіли ризикувати і платити за нашу подорож у Голландію.

Мені довелося припинити роботу над фільмом у самому розпалі. Це був великий удар. На те, щоб оговтатися, зібратися й закінчити фільм самотужки, пішло немало зусиль. А потім до проекту підключився прекрасний режисер монтажу Микола Базаркін – і все склалося якнайкраще.

 Фільм вийшов досить іронічним. Це і мій задум, і манера головних героїв, і наш взаємний вплив одне на одного. Причому, ця іронічність властива абсолютно всім, хто працювали над фільмом – в тому числі оператору й режисерові монтажу. Мабуть, ми в такий спосіб реагуємо на засилля пафосу в публічному полі.

Часто про патріотизм чи українську культуру говорять з якимось надривом. По-моєму, це щось нав’язане і не дуже здорове. Мій улюблений український письменник – Микола Гоголь.

Щоразу читаю Гоголя і регочу від пуза. Він докопує до самої суті людських слабкостей – виходить страшенно смішно. Можливо, "Reve ta Stohne on Tour" – це така собі "Пропала Грамота". Думаю, всім стане трохи легше, якщо ми навчимося спокійно дивитися на себе зі сторони і бути трохи іронічними. 

МОЖЛИВІСТЬ КОМПРОМІСУ  – ГРОШІ VS ТВОРЧІСТЬ

Що більше в мене досвіду, то більше мені хочеться отримати відповідь на питання монетизації власної творчості й необхідності це робити – але її нема.

Команда 86 Prokat: Ілько Гладтейн і Надя Парфан. Фото: Arthouse Traffic

Кожна людина робить свій вибір – і кожного разу цей вибір непростий. Хтось жертвує особистим життям, хтось висить на шиї у сім’ї та близьких, хтось іде на компроміс зі спонсорами, хтось намагається продавати квитки.

Проблема в тому, що такі речі не вирішуються на індивідуальному рівні. Це політичне питання – за нього відповідає суспільство в цілому. Станом на сьогодні наше суспільство зробило свій вибір на користь економічного приниження творчих людей. Вочевидь, необхідно щось міняти – запроваджувати адекватну культурну політику й здорові економічні практики у цій сфері.

Співіснування творчості та "звичайної" роботи – це не просто можливо, це до певної міри необхідно. Творчій людині треба добре знати життя і мати різносторонній досвід, щоб робити добре мистецтво.

Інше питання, що в українських умовах "звичайна робота" має тенденцію перетворювати тебе на кріпака. Держава не захищає навіть елементарні права найманого працівника чи працівниці. Люди так міцно тримаються за робочі місця, що якраз навпаки – будь-яке намагання займатися "творчістю"  сприймається як зрада.

Зараз я працюю над новим фільмом, і якщо доля буде до мене ласкава, то це буде історія саме про це – як робота і творчість (не) можуть уживатися під одним дахом.

СКЛАДНОЩІ ВІТЧИЗНЯНОГО КІНОПРОКАТУ

Від самого початку прокатна діяльність 86PROKAT будується на дуже простому принципі: до глядача треба ставитися з повагою – вчасно інформувати, дослухатися до зауважень і будувати постійні стосунки.

Надя Парфан та Женя Славянов під час зйомок "Reve ta Stohne on tour"

У цьому сенсі, українська аудиторія нічим принципово не відрізняється від іноземної. Відрізняється інституційний контекст – наявність майданчиків, які готові поставити в свій репертуар не лише "Термінатора" чи "Загін самогубців".

У нашій роботі найтяжче – це переконати кінотеатр. Кінотеатральний бізнес має досить жорсткі правила гри. Менеджмент кінотеатру прагне отримати максимальний прибуток і схильний іти "по накатаній". Мінімальний крок вліво чи вправо – це ризик.

У Європі ці ризики амортизує державна культурна політика, в Америці – паралельна індустрія інді-кіно. А в Україні маленький незалежний дистриб’ютор поставлений в ті самі умови, що й великий мережевий бізнес.

Відповідно, наша аудиторія зосереджена довкола кількох партнерських кінотеатрів у найбільших містах України. Іноді наше кіно показують у Чернігові, Івано-Франківську, Чернівцях, Тернополі, Луцьку.

ЯК ДАЛЕКО МОЖНА ЗАЙТИ НА ШЛЯХУ ДО МРІЇ?

Якщо довго йти до своєї мрії – ти до неї прийдеш. Щоправда, це може статися не тоді і не там, де цього чекаєш.

Так і сталося з Reve ta Stohne. Після повернення в Україну їхня музична кар'єра пішла вгору. Їм вдається поєднувати архаїчний спів із щиросердним ґранджем, проникаючи прямо в серця, тіла й найтонші людські відчуття. Можна без перебільшення сказати, що це один із найцікавіших молодих музичних гуртів сучасної України.

Кадр з фільму "Reve ta Stohne on tour"

І от, уявіть собі, кількість концертів зростає, фанати нестримно "лайкають" їхню сторінку і затирають до дір кілька треків на soundcloud – і в переддень прем'єри, Reve ta Stohne оголошують, що розходяться на невизначений час...

Дуже сподіваюся, що хлопці вирішать свої внутрішні протиріччя і скоро повернуться до нас із новими силами. А мріяти треба послідовно і налаштовуватися на терплячість.

Вікторія Бавикіна, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua