Вініл помер, нехай живе вініл: чому українці знову купують платівки

5924
23 листопада 2016

Фетиш чи артефакт минулого? Елемент декору чи документ епохи? Чим би не був вініл, за останні вісім років він пережив тріумфальне повернення, про яке в цифровому світі годі було й подумати.

Першою ластівкою несподівано став кризовий 2008-й. Тоді у світі розпродали майже 2 мільйони платівок, що вдвічі перевищило показники попереднього року. 2015-го кількість придбаного вінілу вже сягнула 12 мільйонів екземплярів.

Після двох десятиліть забуття, здавалося б, раритетний носій звукової інформації знову набув популярності, й не лише на Заході. Українці також підхопили новий тренд.

Продавець культу

Родина Юрія Каленюка, подібно до багатьох радянських сімей, мала програвач. Маленьким хлопчиком він слухав на вінілі сучасну естраду. Поки на голці крутився альбом Ігоря Корнелюка, мати бігла до магазину і встигала купити все необхідне. А її син навіть не думав плакати.

Уже дорослим Каленюк знову захопився платівками. Пристрасть зародилася 2011-го. Тоді ж подруга привезла йому з Німеччини перший вініл – альбом його улюблених The Beatles.

Український ринок був у той час доволі бідним. Після розпаду Радянського Союзу, де ідеологічно вивіреному асортименту протистояв чорний ринок нелегально завезених платівок, в країні залишилися лишень розкладки уживаного вінілу. Пошарпаний Pink Floyd, Deep Purple з російськомовними назвами на конверті − усе це Каленюка не цікавило.

Тоді він поставив собі за мету стати головним із нового вінілу в Україні. Тож 2013 року разом із друзями заснував інтернет-магазин Vinyla.

Юрій Каленюк - засновник магазину Vinyla. Фото з фейсбук сторінки Платформа арт-завод

Стартап, який, здавалося б, працював за простою схемою – купив-продав, різницю поклав у кишеню – почав приносити прибуток лише через три роки після запуску. Трійця засновників мала основні роботи і паралельно будувала вініловий бізнес – усе, що заробляли, вкладали в нові поставки та покращення сервісу.

Виплекана роками звичка українців не платити за будь-який контент заважала розвиткові. Однак відгомін всесвітнього вінілового буму вже відчувався в України, і ситуація поступово змінювалася.

"У той момент, коли коло любителів платівок стало достатньо широким, а кількість задач змушувала замислитися, яка робота є основною, − довелося ризикнути. Я першим проміняв офіс на магазин. І навіть виділив собі зарплату!" − згадує Каленюк, сміючись.

За 3,5 роки існування проекту динаміка продажів суттєво прискорилась. Якщо підсумком першого року став показник у 160 платівок, то на сьогодні він збільшився майже удвадцятеро – команда Vinyla пакує та відправляє замовлення щодня.

І це при тому, що ціни на вініл підскочили за той же період удвічі. 2013-го останній альбом Depeche Mode "Delta Machine" можна було придбати за 349 гривень, тоді як нині він коштує вже 766 гривень.

"Причини, думаю, усім зрозумілі, − говорить Юрій. – Звісно, ціни виросли в усьому світі, однак різниця неспівмірна з українськими реаліями".

Смаки покупців змінюються так само швидко, як ціни. Минулоріч фавориткою стала Onuka.

"Вона була всюди. Тільки лінивий та глухий не бував на її концерті. Це відобразилося на продажах її дебютної платівки", − пояснює Каленюк.

Цьогоріч лідерство утримує Бенджамін Клементайн, нова надія британської музики, який невдовзі втретє виступитиь в Україні. У рейтингу Vinyla він підпускає до себе лише Radiohead з їхнім останнім альбомом "Moon Shaped Pool".

У 1970-х, коли ще не йшлося про касети й CD-диски, вініловий програвач разом зі стереосистемою та колекцією платівок був своєрідним вівтарем меломана. Творці Vinyla хочуть повернути цей аудіофільський культ.

Тому на низькому старті проект VinylaFurniture – колаборацiя Vinyla та української дизайнерки Вiкторii Забоєвої. Компанія буде створювати, як він каже, правильні меблі, зручні для розміщення усієї необхідної техніки. Зі столів та стелажів виробництва його фірми можна буде облаштувати ідеальний куток меломана – місце для повного занурення в музику.

Спільнота колекціонерів

На західну культуру прослуховування музики орієнтується і Євген Кібець. У Києві його знають як арт-директора клубу Sentrum та засновника концертної агенції Happy Music Group. Віднедавна він займається організацією ярмарку платівок Kyiv Vynil Music Fair.

Євген Кібець, засновник концертної агенції Happy Music Group і ярмарку вінілу (праворуч) та Влад Фісун, діджей і радіоведучий (ліворуч). Фото з фейсбук-сторінки Британської ради в Україні

Кібець колекціонує вініл протягом останніх шести років. Разом із друзями, такими ж прихильниками олдскульного саунду, він вирішив втілити в життя просту ідею – познайомити продавців вінілу з його любителями. Перші сходини відбулися в жовтні, а вже за місяць організатори провели другий ярмарок.

"На першу виставку всі 30 місць продавці забронювали за тиждень до події. На другу – за місяць", − говорить Євген. Учасники з’їжджалися переважно з Києва, втім були також представники з-за кордону, наприклад, з Молдови.

Поміж популярними запитами традиційно фігурує Pink Floyd. У тусовці продавців є навіть жартівливий термін – індекс Pink Floyd, за анлогією до індексу Біг-Мака, який визначає платоспроможність покупців у всьому світі. Так і з вінілом – відповідно до вартості платівки Pink Floyd, покупці можуть говорити про адекватність цін у конкретного продавця.

Організатори Kyiv Vynil Music Fair поки що лишаються такими собі альтруїстами – вкладають власні кошти без перспективи бодай якогось заробітку. В майбутньому Кібець планує зробити участь у виставці та вхід платними, однак для цього треба, щоб сформувалася певна традиція.

"Вініл – це не завжди про процес слухання. Знаю декількох покупців, у яких навіть немає апаратури для програвання. Для них це колекційна покупка. Втім я впевнений, що аудиторія буде розширюватися", − зазначає Євген.

Попри доволі високу вартість платівок, кількість відвідувачів ярмарку зростає. Організатори бачать резон проводити його й надалі, в ідеалі – двічі на місяць. Поки у планах новорічна Kyiv Vinyl Music Fair, призначена на грудень.

Вітчизняний виробник

Серед учасників ярмарку вінілу завжди можна побачити Андрія Смірнова – засновника одного з небагатьох українських музичних видавництв Aby Sho Music. Історія нового хобі київського бізнесмена розпочалася 2,5 роки тому з бажання мати у власній багатій колекції вінілу музику, яка йому подобається.

Андрій Смірнов - засновник Aby Sho Music, видавець платівок. Фото: Андрій Шурпенков

Смірнов особисто зв’язувався з виконавцями та пропонував видати альбом на платівці. Безкоштовно. Так, зокрема, в його обоймі артистів з’явилися яскраві представники молодої української сцени The Hardkiss, Іван Дорн й Onuka.

Якщо орієнтуватися на європейські показники, релізи Aby Sho Music можна вважати суперексклюзивними. Наклади не перевищують кількості у 250 примірників, а для західного меломана це знак – вініл розійдеться мов гарячі пиріжки.

В історії українського лейблу sold out траплявся двічі – із релізом британського гурту SixToes, записаним спільно з солістом Depeche Mode Дейвом Гааном, та з дебютним альбомом гурту Onuka. Утім, попри популярність проекту Нати Жижченко, розпродати кількасот платівок з її музикою вдалося лише через рік після випуску.

Подібна тенденція впливає на прибутковість бізнесу. Собівартість однієї платівки – 10 євро. Гроші йдуть на мастеринг, замовлення пластмаси та дизайн. На кожну платівку Смірнов закладає маржу в 30%, що дає заробіток в 500-600 євро з кожного накладу.

"Цього було б достатньо, якби я продавав три-чотири наклади щомісяця. А так – все з’їдається супутніми витратами: реклама, мерч", − зауважує він.

Ситуацію можна було б змінити, піднявши культуру прослуховування музики в Україні на новий рівень, упевнений Смірнов. Але для цього треба, щоб підвищилася купівельна спроможність населення.

Програвач, підсилювач, стереосистема – все це коштує чималих грошей. Хтось надає перевагу новенькому IPhone, на якому всю музику можна слухати в цифровому форматі.

Андрій Смірнов - засновник Aby Sho Music. Фото: Андрій Шурпенков

Натомість Смірнов вважає, що подібне ставлення до музики є неуважним. Для нього альбом на вінілі є цілісним твором, котрий втілює задум музиканта. Він протистоїть цифровому релізу і культурі перемиканням треків, до якої вже звикли сучасні слухачі.

"Цифра – це нематеріальна культура, − підкреслює засновник Aby Sho Music. – Друковані книги та музика на вінілі – це артефакти, які завжди допоможуть зрозуміти, чим жили минулі покоління".

Марія Педоренко, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua