Фестиваль Paris Photo 2016: фотографія ніколи не помре

1947
28 листопада 2016

Paris Photo – щорічна осіння мекка для всіх, хто працює у сфері арт-фотографії: авторів, галеристів, колекціонерів і критиків.

Проте під час відвідування фестивалю вражає передусім те, як культура дивитися якісну, естетично привабливу і водночас змістовну фотографію притаманна європейському глядачеві взагалі – окрім ярмарки фестиваль із року в рік невпинно працює над тим, аби залучати якомога ширшу аудиторію.

Тому Paris Photo пропонує насичену паралельну програму виставок та фестивалів фотокниг. В одному із таких суміжних заходів цьогоріч уперше взяла участь Україна.

Черги до основного павільйону фестивалю Paris Photo в Grand Palais. Фото: Аліна Сандуляк

Дивуватися, що у ці чотири дні від 10 до 13 листопада паризький Гранд Пале був зусібіч оточений чергами, не варто. Адже Париж і є тим місцем, де в першій половині ХІХ ст. було винайдено фотографію і де вона пройшла тернистий шлях розвитку від суто утилітарного знаряддя оптиків до музейного твору мистецтва.

Здається, що саме у Франції немає нічого більш природного, ніж ходити по виставках, фотографічних у тому числі: один із найперших профільних фестивалів виник у 1970 році на півдні країни, в Арлі.

Один із наймасштабніших світових ярмарків, Paris Photo, було засновано 1997-го в столиці. Цьогоріч дійство відбулося удвадцяте.

Ярмарок в Grand Palais. Фото: Jeremie Bouillon, Paris Photo

Можна сказати, що це свято фотографії, адже усі представлені тут роботи – це не допоміжний матеріал для сучасного мистецтва і не "об’єктивна" репортажна документація, як звикли сприймати її в Україні.

Це гімн красивій і концептуально сильній фотографії, помножений на пристрасть до хорошого друку та лаконічного професійного оформлення. І саме за цим сюди з’їжджаються колекціонери з усього світу. 

За своїм форматом основна частина Paris Photo – це саме ярмарок: 143 галереї презентували цього року роботи класиків або молодих авторів, з якими працюють сьогодні.

Діапазон імен справді вражає – від американської легенди Уокера Еванса (Walker Evans) до фотографічно-скульптурних робіт молодого угорського художника Петера Пуклуса (Peter Puklus).

Робота художника Петера Пуклуса (Peter Puklus) Handbook to the Stars. Фото: Аліна Сандуляк

Але передусім галереї роблять ставку на вже добре знані імена, і всесвітньо відома класика, тут, звісно, переважає. Бо головна мета – це все ж таки бізнес: продажі та укладання угод для майбутньої співпраці.

Крім того всі відвідувачі мають змогу придбати фотокниги, потрапити на автограф-сесії відомих фотографів та послухати дослідників, котрі беруть участь у теоретичній програмі. 

Блукаючи людними лабіринтами поміж стендів можна було відшукати й роботи Бориса Михайлова із серії "Я не я" (1992). Як і в минулому році його представляла французька галерея Suzanne Tarasieve.

На цьому українська фотографія на ярмарку вичерпувалася. Як влучно зазначила ще торік кураторка фестивалю Odessa//Batumi Photo Days Катерина Радченко, в Україні досі не існує жодної фотографічної галереї чи іншої інституції, яка б професійно займалася просуванням української фотографії всередині та поза країною, отже, досі не існує й представництва на подібних ярмарках. З року в рік ситуація, як бачимо, не змінюється.

Робота Бориса Михайлова з серії "Я не я" на ярмарку Paris Photo. Фото: Міша Педан

Зважаючи на всеохопний комерційний характер головної частини, цікавішою все ж є паралельна програма фестивалю – виставки, що проходять у різних фотографічних центрах та галереях по всьому Парижу.

Основною тенденцією, відчутною не лише в рамках фестивалю, а й у фотографічному полі останнього року загалом, є робота з архівами та дослідження певних явищ в історії фотографії.

Такою, до прикладу, є виставка Provoke: Between Protest and Performance.Photography in Japan 1960 - 1975, що триватиме в арт-центрі Le Bal до 11 грудня. Відштовхуючись від діяльності протестного журналу Provoke, три номери якого вийшли в Японії у 1968-1969 роках, куратори та мистецтвознавці з кількох країн дослідили потужну традицію японських фотокниг 1960-1975 років.

Група фотографів Provoke не просто документувала студентські протести і соціальні катаклізми під час війни у В’єтнамі. Вона також стала, за висловом Набуйосі Аракі, "бомбою",  яка спровокувала появу цілого художнього руху та естетики, що до сьогодні має своїх послідовників.

Експозиція трьох журналів Provoke, що були випущені у період 1968-1969. Фото: Аліна Сандуляк

Цій темі був присвячений окремий день на теоретичній платформі, і окрім презентацій творчості маловідомих японських фотографів доповідачі також шукали відповіді на питання, чи був Provoke політичним проектом, чи може фотографія бути перформансом та як сьогодні аналізувати фотографію, якій вдалося артикулювати візуальність політики.

Підсумувати дискусії можна висловом одного з істориків про те, що фотографія стала сильною потужною зброєю для японських фотографів того періоду.         

На всій території фестивалю – в Гранд Пале і поза ним – в окрему потужну "субкультуру" виділилися фотокниги.

Paris Photo на власному прикладі демонструє, як доволі консервативний формат ярмарку може включати в себе і нові прояви індустрії – з кожним роком культура фотокниг стає яскравішою.

Форум незалежних видавництв Offprint у Вищій Національній школі образотворчого мистецтва. Фото: Paris Photo

В рамках фестивалю відбулося кілька фотокнижкових форумів, де всі охочі могли придбати видання на власний смак – від щойно перевиданих есеїв 1973-1983 років художника Алана Секули до малотиражних зінів сучасних андеґраундних авторів.

Offprint – паралельний великий ярмарок фото і арт видавництв. Polycopies – компактний ярмарок self publish видавництв, що розмістилася в кораблі на Сені. Власне на Polycopies, який цього року було проведено втретє, українське видавництво "Родовід" представило вітчизняні фотокниги.

Це не вперше, коли презентація української фотографії відбувалася в Європі саме через книги. Але це перший прецедент, коли за публікацію фотокниг взялося достатньо велике видавництво. Воно, власне, і поїхало презентувати своє перше видання.

Ідея розпочати публікацію серії книг сучасних фотографів належить Українській Фотографічній Альтернативі на чолі з міжнародним куратором, фотографом Мішею Педаном (Стокгольм). "Тотальна фотографія" Євгенія Павлова – перша фотокнига, видана в Фонді ArtHuss навесні цього року.

Вигляд українського столу на Polycopies - фотокниги Кірілла Головченко, Міші Педана, Юлії Полуніної, 25 даммі макетів. Фото: Аліна Сандуляк

Видавництво "Родовід" підтримало ідею продовження серії і вже восени вийшла наступна фотокнига авторства українсько-німецького фотографа Кірілла Головченко "Out of the Blue". Вона пропонує глядачеві іронічний вуайєристський погляд на одеських туристів.

Варто відзначити, що це перша книга Головченка, яку було повністю і до того ж якісно зроблено в Україні – інші чотири його фотокниги було випущено в Європі (серія "Bitter Honeydey" видрукувана тиражем 5000 накладів після того, як Головченко переміг у конкурсі European Publishers Award for Photography 2014).

Також видавництво "Родовід" спільно з УФА провели перший в Україні конкурс фотокнижкових макетів (за європейським форматом Dummy Award), що мав на меті стимулювати розвиток культури фотокниг.

25 найцікавіших макетів від авторів зі всієї України організатори конкурсу привезли на Polycopies, щоб представити на суд європейських спеціалістів.

Нова фотокнига Кірілла Головченко Out of the Blue, що вийшла друком у видавництві Родовід. Розворот

Журі у складі п’яти фахівців – засновника Polycopies Себастіана Хау, засновника німецького видавництва Dienacht Publishing Каліна Крузе, фотографа Міші Педана, засновниці "Родоводу" Лідії Лихач та фотокритика Аліни Сандуляк – обрало переможцем даммі "Pearly Gates" Анастасії Лазуренко (Одеса). Її пристрасна, інтимнао-лірична серія про деструктивні стереотипи жіночої краси сучасності буде невдовзі видана накладом 500 примірників.

Із короткого списку номінантів журі також відмітило два макети, автори яких мають цікаву фотографічну мову і думають саме форматом книги, враховуючи наратив і динаміку перегляду візуального ряду. Це книга "Ви чекаєте" Романа Пятковки (Харків) та "Pretty Getto" Поліни Карпової (Харків).

Українські фотокниги, і особливо саморобні даммі, викликали живий інтерес у людей, що йшли потоком, вишукуючи для своєї колекції чогось нового. Передивилася макети і знаний фотокнижковий дизайнер з Польші Аня Наленська.

На Polycopies фотокниги продавалися і найпершу книгу українського столу придбав Мартін Парр (Martin Parr) - відомий британський фотограф, колекціонер фотокниг.

"Я не можу сказати, що я передивилася усі фотокниги, представлені на Offprint, в Grand Palais та на Polycopies, – розповідає Аня. – Але я побачила дуже багато, і ці даммі українських фотокниг дійсно виглядають дуже свіжо.

Передусім я бачу в авторів щире задоволення від процесу створення книги. Також мене приваблює стійка присутність у них саме української візуальної ідентичності.

Якщо коротко, з проекту в проект я помітила безперервний процес коливання між неприборканою нестримністю та сентиментальністю".

Найцінніше, що дають такі фестивалі, – це зустріч колег та однодумців, майбутніх робочих партнерів та покупців робіт. Тому для молодих фотографів, які бажають виходити зі своїми роботами на міжнародний рівень важливо відвідати цей фестиваль бодай раз, ліпше – спробувати взяти в ньому участь.

Кірілл Головченко підписує свої фотокниги

Навіть прогулянка проектами фестивалю в якості звичайного глядача буде корисним досвідом, який дасть розуміння, наскільки багатою є сьогодні культура фотографії у світі.

Адже дивно, що за повної відсутності професійного фотографічного ринку в Україні, який має складатися щонайменше з фотографічних галерей, критики та стратегічної підтримки авторів, тут можна чути лише висловлювання про те, що фотографія померла.

Відвідуючи європейські події, на зразок Paris Photo, констатуєш, що це висновки тих людей, які не включені у світові фотографічні процеси та осмислене обговорення їхніх трансформацій.

Аби дійсно побачити всі роботи і фотокниги фестивалю, варто приділити йому всі чотири дні, а потім ще з тиждень відвідувати суміжні виставки.

Даммі переможець Pearly Gates Анастасії Лазуренко

І в певний момент, блукаючи цим безкінечним візуальним квестом, помічаєш, що в голові засідає фраза, яка одночасно є і життєствердною констатацією стану фотографічної культури сьогодення, і назвою нової виставки у Вроцлаві куратора Кшиштофа Сандровича – "Photography Never Dies".

Аліна Сандуляк, спеціально для УП.Культура

powered by lun.ua