Понад табу: 7 фільмів, що змінили уявлення про кохання

У сучасному світі дедалі менше стереотипів і обмежень сковують прояви кохання. Дедалі менше стає кохання забороненого, скандального та неможливого.

І кіно як масовий провідник ідей вправно закарбовує у суспільній свідомості, що покохати можна будь-коли, будь-де та майже кого завгодно.

Напередодні Дня закоханих УП.Культура пропонує переглянути фільми, які зафіксували нові та незвичні для свого часу форми найкращого у світі заняття упродовж останніх 70 років.

1940-1950

"Коротка зустріч" (Brief Encounter, 1945)

Стрічка режисера Девіда Ліна вийшла в Британії одразу після Другої Світової війни. Своїм успіхом серед глядачів цей фільм повинен був завдячувати не тільки блискучій роботі режисера й акторів, але й досить скандальній темі.

Це історія адюльтеру. І його виразна та майже невідома тодішньому кінематографу особливість у тому, що він змушував глядача не засуджувати учасників подружньої зради, а співчувати їм.

Головні герої фільму – чоловік та жінка, які випадково знайомляться на вокзалі. Дружні стосунки швидко переростають у роман.

Однак таємні зустрічі стають все більш важким тягарем на совісті, адже кожен має чудову родину і не має жодної розумної причини щось змінювати.

Це історія кохання, якому заважають самі герої, точніше, їхня моральність. У ній пристойність і суспільний статус грають вирішальну роль, перетворюючи героїв на маріонеток долі, яка піддала їх занадто жорстокому випробовуванню.

1950-1960

"Марті" (Marty, 1955)

"Коли ти вже одружишся, Марті?" – таке запитання звик чути щодня 34-річний м’ясник із Бронксу від усіх членів своєї великої італійської родини.

Марті не вміє поводитися з жінками, і дуже далека від модельної зовнішність також не сприяє змінам в особистому житті.

Одного разу під тиском матері він іде на вечір танців, де до кінця простоїть під стіною, так і не спробувавши запросити когось потанцювати. Утім, саме там він зустрічає дівчину, яка, здається, має подібні проблеми.

Її щойно кинув хлопець, з яким вона прийшла на сліпе побачення. Просто усвідомивши, яку сіру мишу йому доведеться терпіти весь вечір.

[L]Це тонке й ніжне кіно не стільки про кохання, яке ще трохи й скінчилося би, ледь розпочавшись. А, скоріше, про людину під тиском суспільних стереотипів, які змушують обирати не те, що їй насправді до вподоби.

"Марті" – один з двох американських фільмів, які водночас стали тріумфаторами Каннського фестивалю та вибороли головний Оскар як найкращий фільм. Успіх фільму про непомітне великому Голівуду кохання маленьких людей засвідчив великі зміни в суспільстві та кіно, які прийдуть у наступному десятиріччі.

1960-1970

"Вгадай, хто прийде на обід" (Guess Who’s Coming to Dinner, 1967)

Між зйомками та виходом на екрани фільму "Вгадай, хто прийде на обід" в США було прийняте історичне рішення. 12 червня 1967 року Верховний суд країни визнав незаконною заборону шлюбів між різними расами, яка діяла доти у 17 штатах.

Тому легко зрозуміти шок героїв стрічки, заможної пари із Сан-Франциско, коли їхня дочка повернулась із відпочинку на Гаваях і радісно оголосила, що чорношкірий чоловік поряд з нею не просто її знайомий, а майбутній чоловік.

"Вгадай, хто прийде на обід" – один із перших маніфестів міжетнічних шлюбів. Утім, у фільмі немає боротьби прогресивного добра із консервативним злом. Батьки дівчини підтримують рівність та виховали її за своїми переконаннями.

Але виявляється, що одна справа – коли ця рівність існує десь далеко, і зовсім інша – коли вона стає частиною твоєї родини.

Фільм побудований на діалогах, тому важливе значення в ньому мають актори. "Вгадай, хто прийде на обід" – справжній поєдинок між різними поколіннями артистів. Зіркам Золотого віку Голівуду Спенсеру Трейсі та Кетрін Хепберн тут протистоїть Сідней Пуатьє – блискучий темношкірий актор, якому, довелося поламати чи не найбільше табу і упереджень, пов’язаних з расою, в історії кіно.

1970-1980

"Гарольд і Мод" (Harold and Maude, 1971)

Кохання між чоловіком та жінкою, між якими існує велика вікова різниця, ніколи не було табу в прямому сенсі слова. Але й ніколи не сприймалося як нормальне.

Мабуть, вперше ця тему гучно пролунала у картинах Дугласа Сірка у 1950-ті роки. У них суспільне засудження стає перешкодою для закоханих.

Утім, герої "Гарольд і Мод" не мають жодних проблем із суспільством – вони його просто не помічають. Багато в чому цей фільм доводить ситуацію до екстремуму. Це фільм про дружбу, а потім і роман між 18-річним хлопцем та 79-річною жінкою.

Одразу після виходу фільм не зрозуміли ані критики, ані глядачі. Роман між похмурим Гарольдом, схибленим на самогубствах, які він постійно інсценує, та жвавою, ексцентричною Мод, яка обожнює блазнювати на чужих похоронах та постійно викрадає авто, виглядав аж надто дивно.

"Гарольд та Мод" набув статусу класики набагато пізніше. Його незвичний тон та ставлення до смерті, яке коливається у фільмі від чорного гумору до серйозного трагізму, наближає його до робіт деяких "хіпстерських" режисерів нового покоління. Наприклад, Веса Андерсона з його стрічками "Гранд Будапешт Готель" чи "Королівство повного місяця".

1980-1990

"Говард-качка" (Howard the Duck, 1986)

Як і всі інші фільми в цій підбірці "Говард-качка" – теж класика, але глибоко специфічна. Ця стрічка має славу культової зовсім не тому, що це якесь велике кіно.

До того ж, комедія про інопланетну балакучу качку заввишки метр, яка внаслідок невдалого експерименту опинилася у Клівленді та врятувала світ, зовсім не видається фільмом, який порушив якесь важливе суспільне питання.

Перше екранне втілення героя світу коміксів Marvel, що потрапило в кінотеатральний прокат, виявилося суцільною катастрофою, над якою не знущався тільки ледачий.

Фільм було розцінено як химерну суміш дитячого кіно і дорослого гумору. Він не догодив нікому.

Одна з найдивніших його рис – це своєрідні стосунки качки з головною героїнею фільму. Через них у жартівливій формі піднімається тема міжвидового сексу. Тема досягає кульмінації в еротичній сцені, яка великою мірою відповідає за культовий статус цього фільму.

При цьому "Говард-качка" залишається картиною, яку без застережень можна показувати дітям. Водночас його особливий тон характерний саме для 1980-х, коли квір-сексуальність стає звичною частиною поп-культури.

1990-2000

"Жорстока гра" (Crying Game, 1992)

Про існування в цьому фільмі романтичної лінії неможливо здогадатися упродовж перших 40 хвилин.

Історія про те, як член Ірландської республіканської армії охороняє полоненого британського солдата, якого ця організація хоче виміняти в британського уряду на свого, не передбачає романтики. І коли вона таки з’являється, то ані головний герой, ані глядач не розуміють їхньої природи.

Свого часу рекламна кампанія "Жорстокої гри" базувалася на замовчуванні того, що глядач побачить на екрані. І це стосувалось не стільки декількох різких поворотів сюжету, скільки однієї "саме тієї" сцени.

Вона перетворювала більш-менш традиційний романтичний трилер на провокативне дослідження сексуальності й гендерної ідентичності. Та ставила глядача у дуже незручне становище – саме це так любить робити режисер Ніл Джордан у своїх фільмах.

У 1990-ті роки традиційні уявлення про полярну структуру гендерних відносин та однозначність орієнтації починають активно розмиватися, і "Жорстока гра" є яскравим свідченням цього.

2000-2010

"Горбата гора" (Brokenback Mountain, 2005)

На цей час кіно вже бачило десятки історій романтичних стосунків між партнерами однієї статі. Значення "Горбатої гори" полягає не в тому, що вона перша, а в тому, що остання. Адже вона закриває тему одностатевого кохання як приманки для цільової аудиторії.

Історія 30-річних стосунків між двома ковбоями зі штату Вайомінг у цьому фільмі не є деталлю, яка робить його більш екзотичним чи мальовничим. Це і є його головна особливість.

Реалістичний підхід та делікатне ставлення до почуттів обох героїв витворюють фільм, що не відрізняється за цими ознаками від будь-якої іншої історії забороненого, трагічного кохання. Сенсаційність у ньому також відсутня як характеристика.

Перш за все, це історія кохання в середовищі, де висловлювати його публічно герої не можуть – це небезпечно.

Стрічка Енга Лі не кидає глядачеві жодного рятівного кола, допомагаючи зробити її більш зручною. Її треба дивитися такою, якою вона є.

2010-ті

"Вона" (Her, 2013)

У недалекому майбутньому вусатий чоловік за 30, якому важко дається розрив із жінкою, занурюється в романтичні стосунки з новою операційною системою, яка розмовляє з ним хриплуватим голосом Скарлет Йохансон.

Як не кумедно це звучить, але фільм змушує ставитися до цього кохання вкрай серйозно та сприймати його як справжнє. Операційна система, яка постійно вдосконалюється, щоб пасувати до смаків користувача – ідеальний партнер.

"Вона" – блискуче стилізована та дотепна медитація на теми самотності, ізольованості сучасної людини і її егоїзму чи, скоріше, неготовності до змін, що їх не уникнути у стосунках. Можливо, це поки найсучасніше кіно останньої декади про кохання.

Сергій Ксаверов, спеціально для УП.Культура