Беззаконня в Мексиці, шахтарі Китаю і сексуальність європейок: гід 14-м кінофестивалем Docudays UA

Документальне кіно часто вимагає від нас певного рівня готовності – готовності переживати чужі досвіди і приватні історії.

А ще тренує спостережливість, допомагає ставати уважнішими та чутливішими до того, що нас оточує: до людей, які зазвичай є для нас непомітними перехожими; до середовища, де ми мешкаємо; зрештою – до самих себе.

Центральна кінопрограма цьогорічного фестивалю Docudays UA, що стартує в Києві 24 березня, присвячена захисту довкілля – проблемі зміни клімату, відповідальному споживанню, адже наші щоденні звички відіграють тут не останню роль.

УП.Культура вивчила програму цієї наймасштабнішої в Україні події, пов’язаної із документальним кіно, і розповідає про варті уваги стрічки.

Говорячи про довкілля, ми неуникно звертаємо свій погляд на простір – чи то індустріальні ландшафти, чи простір спогадів або страху, чи місця, за які прагнеш боротися.

Фільм "Шторм" Татьяни Уесо, представлений у програмі DOCU/ХІТИ, розповідає історії двох мексиканських жінок, що стали жертвами корупційних схем в уряді країни і його зв’язку з кримінальними угрупуваннями.

Кадр з фільму "Шторм"

Міріам, молоду жінку, арештовують на робочому місці з несправедливим звинуваченням у торгівлі людьми. Таких, як вона, називають "платниками" – ті, що сплачують за чужі злочини.

Після 80-денного утримання в камері вона потрапляє в приватний картель на півночі Мексики, керівники якого вимагають у її сім’ї гроші за її утримання. З часом її звільняють. І разом з режисеркою ми вирушаємо у подорож довжиною 2 тисячі кілометрів – з півночі на південь Мексики, до рідного міста Міріам – Канкуна.

Ми спостерігаємо краєвиди за вікном автобуса, випадкових перехожих, автостанції і пасажирів, що очікують на свій рейс, озброєних контролерів на кордонах міст.

Ми не бачимо обличчя Міріам, лише чуємо її голос і її до жаху деталізовану розповідь про досвід перебування в одній з найбільш жорстоких мексиканських в’язниць. І розуміємо: цю історію може приховувати будь-яке з побачених нами в дорозі облич.

Кадр з фільму "Шторм"

Друга героїня – Адела розповідає, як десять років тому зникла безвісти її 20-річна донька. Через зв’язок поліції з криміналітетом і постійні погрози та вимоги припинити пошуки, Адела разом із сім’єю змушена переховуватися.

Вона працює в мандрівному цирку і не полишає шукати свою доньку.

Це глибоке і проникливе дослідження Татьяни Уесо, де перед нами – ландшафти в очікуванні на сильний шторм, темні й насичені, як простір, що ховає в собі щоденну небезпеку, страх і усвідомлення власної незахищеності в умовах безкарності.

"На п’ятий день Бог створив чудовисько Бегемота, найбільшого демона на землі. Тисячі гір родили для нього їжу", – такими словами починається фільм "Демон скорботи" (програма ЧОТИРИ ГРАДУСИ). Разом з його автором, китайським режисером і митцем Ліанґом Жао ми подорожуємо до Внутрішньої Монголії, територій, де видобувають вугілля і залізо.

Кадр з фільму "Демон скорботи"

На цих задимлених дорогах нашим провідником, подібно до Вергілія у Данте, стає шахтар з дзеркалом за спиною.

Оповідь автора – це також часті парафрази рядків "Божественної комедії". І справді, Пекло тут – це гуркітливі виробничі ями, де постійно триває напружена робота шахтарів.

[L]Живописні ландшафти тремтять від вибухів, уособлюючи індустріальну ненажерливість, що нехтує здоров’ям працівників і комфортним життям мешканців сусідніх районів.

Наприкінці ми опиняємося в місті-привиді – кольорові, яскраві хмарочоси стоять незаселені й непотрібні. Чи це і є рай і наше місце призначення?

Не менш візуально насиченим і актуальним є режисерський дебют Рагула Джейна "Машини", який фіксує робочу рутину однієї з індійських текстильних фабрик.

Кадр з фільму "Машини"

Ця стрічка вкотре змушує замислитися над тим, в яких умовах виробляють те незліченну кількість товарів, що зустрічає нас на прилавках торговельних центрів.

Однак тут немає спроб моралізаторства, є радше занурення в повсякдення робітників, де нормою є 12-годинний робочий день, праця без належних засобів захисту, сон і відпочинок на рулонах тканин. Це безперервний, одноманітний рух верстатів і чоловічих рук – часто дитячих.

Така соціальна несправедливість і порушення трудових прав є очевидними для декого з працівників, проте зовсім неочевидними для керівника фабрики.

Інший вимір нашого споживання – у мистецтві – ми спостерігаємо в стрічці "Китайські ван гоги", презентованій у програмі DOCU/ART. Це історія художника з китайського селища Дафен, найпоширеніше ремесло мешканців якого – виробництво численних репродукцій картин.

Кадр з фільму "Китайські ван гоги"

Зазвичай ідеться про замовлення від західноєвропейських сувенірних крамниць. Художники селища Дафен виконують їх, змальовуючи картини з листівок і екранів моніторів. Зрештою, Сяоюн Чжао, один з художників, що "спеціалізується" на творчості ван Гога, наважується на сміливий крок – поїхати в Музей ван Гога в Амстердамі, щоб уперше побачити оригінали.

Фільм порушує не лише питання, як змінюється наше сприйняття мистецтва в умовах масового тиражування творів, а й те. як сьогодні функціонують культурні індустрії: хто виробляє тисячі репродукцій і хто – це бажання копіювати.

Окремої уваги цього року заслуговують стрічки програми "Три речі, які я не знаю про неї".

Одна з них, "Венери", є дослідженням мови жіночої сексуальності від скандинавських режисерок Леа Ґлоб та Метте Карла Альбертхсен.

Кадр з фільму "Венери"

Воно почалось з листування між Леа і Метте, де вони розмірковували про власний сексуальний досвід: де межа між задоволенням і деструкцією; чи існує придатна мова для розуміння своєї сексуальності й бажання.

Згодом у кімнату в Копенгагені було запрошено на кастинг більше ста молодих дівчат, які ставлять собі подібні питання – історії про їхній сексуальний досвід, які вони оповідали на камеру, і лягли в основу фільму.

Наскільки сексуально розкутою ти себе вважаєш? Як часто ти думаєш про секс? Які ти маєш фантазії? Як ти називаєш свої геніталії? Зі скількома чоловіками ти відчувала оргазм?

Ці питання й відповіді на них змушують замислитися, наскільки мова про сексуальність монополізована маскулінним поглядом. А також над тим, якими були би ці відповіді, якби такий фільм знімали в Україні.

Кадр з фільму "Ама-Сан"

На фестиваль презентувати фільм приїде його одна з його режисерок Карла Альбрехтсен.

Також 26 березня відбудеться панельна дискусія "Чому "жіночий погляд" має значення? Навіщо галузі авторки?" за участі Метте Карла Альбрехтсен (режисерка "Венер"), Саломе Яші (режисерка "Осяйного світла заходу сонця") та Юлії Сердюкової (продюсерка "Все палає", "Євромайдан. Чорновий монтаж"). Модераторкою розмови стане Алексія Муіньос Руїс, режисерка та заступниця директорки Європейської жіночої аудіовізуальної мережі (EWA).

***

Цей гід не претендує на всеосяжність, ми не згадали багато стрічок, що так само заслуговують на увагу: номінант на премію "Оскар" фільм Рауля Пека "Я не твій негр", документальний дебют Джонатана Літтелла "Неправильні елементи", повсякдення японських жінок-пірнальниць у спостереженні Клаудії Варежау ("Ама-Сан") та історія фермера, єдиного мешканця в евакуйованому місті після аварії на АЕС, у фільмі "Півжиття на Фукушімі", представленому в урбаністичній програмі ОБРАЗ МІСТА.

Кадр з фільму "Півжиття на Фукушімі"

Окрім цього, у правозахисній програмі RIGHTS NOW! низкою заходів буде представлена урбаністична програма: велонавчання, дискусії про інклюзивність у містах, права велосипедистів, візуальне в публічному просторі, ревіталізацію культурних і колишніх індустріальних просторів тощо.

Дарина Ніколенко, спеціально для УП.Культура